Володимир МОРОЗЮК,
член НСПУ
…Знахідка була несподіваною, а ще більше — промовистою. Поміркуйте самі: несподіваною тому, що знаходилася майже поруч — у виданні “Жіноча доля”, яке побачило світ у Коломиї (число 17 за червень 1932 року). Це коротеньке, але ще раз наголошую, промовисте повідомлення, у кілька рядків дрібненьким шрифтом тексту, в якому мовиться про те, що у Празі “накручують” (тобто екранізують) фільм “Мазепа” на основі трилогії Богдана Лепкого “Мазепа”, і “ця повість, багато ілюстрована, появиться на днях у чеській мові”.
Нагадаймо: в історії європейської кінематографії це були роки, коли в “моду” вже входило звукове кіно. А гетьман Іван Мазепа у творах класиків європейської літератури змальовувався постаттю демонічною, одним із визначних діячів української історії. В Україні ж, у часі появи в “Жіночій долі” згадки про І. Мазепу, ім’я останнього супроводжувалося ще з часів Петра І, який фактично став на шлях загарбання України, негативними характеристиками: зрадник, відступник, запроданець, а всіх прихильників і послідовників його з презирством називали “мазепинцями” (це, до речі, діється і в сучасній путінській Росії).
Хоч, будьмо справедливі, найкращі сини України навіть у найжорстокіші часи сталінізму були опозиціонерами офіційній історіографії щодо постаті Івана Мазепи. Шельмований Володимир Сосюра у своїй поемі “Мазепа” зі співчуттям ставиться до свого героя і резюмує:
…Такий кінець, Мазепо, твій
Герою нещасливий мій,
Що так любив свою Вкраїну…
* * *
…У незакінченій трилогії “Мазепа” Богдан Лепкий змальовує гетьмана Івана Мазепу як національного героя України, як її будівничого, як просвітницького діяча, як живу людину, а не якусь демонічну постать.
І творці кінофільму “Мазепа” у “Чехах” (Празі), гадаю, сприйняли якраз трактування постаті гетьмана Мазепи за трактуванням Богдана Лепкого. І, виходячи зі своєї історії, згадали, мабуть, своїх національних героїв — Яна Гуса і Яна Жижку, з симпатією поставилися і до національного героя України — Івана Мазепи, до тисяч синів і доньок України, які після поразки національновизвольної революції в Україні у 1917—1920 роках вимушено опинилися в еміграції у Чехословаччині — у Празі, Подєбрадах, Мелніку та інших місцинах молодої Чехословацької держави. Чехословацький уряд витрачає мільйони крон на допомогу українцямемігрантам. Вони отримали право і можливість вчитися у створених українських вищих школах; були засновані українські школи, гімназії, курси, культосвітні організації і товариства, бібліотеки. Видавалися українські журнали й газети, зокрема журнал “Український скиталець”. У Подєбрадах діяла Українська господарська академія, у Празі засновано Музей визвольної боротьби України. При цьому музеї, до речі, було укладено Архів Української Галицької Армії, який 1948 року було розформовано і вивезено до спецсховищ СССР.
Нема сумніву, що до створення фільму “Мазепа” у Празі причетні громадські й культурні діячі, письменники, митці української еміграції у Чехословаччині.
Хто був автором повідомлення про створення “у Чехах” кінофільму “Мазепа”? Ім’я кореспондента публікації в “Жіночій долі” невідоме. Але, гадаю, авторство тих рядків у журналі належить письменницькому подружжю Королевих — письменниці Наталені Королеві (з ДунінихБорковських; 1888–1966) і письменникувченому Василеві КоролівуСтарому (1879–?), викладачеві Української господарської академії. Їх письменниця, співробітниця журналу “Жіноча доля” Ольга Олександра Дучимінська (1883—1988) називала “щирими приятелями “Жіночої долі”. Обоє плідно друкувалися у цьому коломийському виданні, надсилаючи свої твори до редакції журналу з містечка Мелнік, що поблизу Праги. Роман Василя КороліваСтарого “Чмелик”, що був опублікований у “Жіночій долі”, його видавець і редактор Ольга Кисілевська (Сіменович, 1869—1956) називає одним із найкращих в українській літературі для молоді.
Наталена Королева — авторка кількох романів і повістей (“Дев’ята”, 1933; “1313”), збірки численних нарисів, що частково друкувалися у “Жіночій долі”, а згодом ввійшли до збірки “Во дні они” (з життя Христа, біблейські картини). Вона переклала українською мовою “Наслідування Христа” Томи Кемпійського. Про неї Ольга Олександра Дучимінська в огляді книжок трьох українських письменниць — Наталени Королеви, Катрі Гриневичевої та Ірини Вільде говорила: “…Глибоко віруюча християнка… Знала древні східні мови. Талановита письменниця, що в своїй дивно вражливій душі просто переноситься в ті давні світи, дає нам те, чого досі не дав нам жадний український письменник”.
Василь КоролівСтарий за своїми світоглядними позиціями був “мазепинцем”. Свідченням цього є його стаття у “Жіночій долі” — “Святі могили (Пам’яти роковин 292 народження і 221 смерти Великого Героя 1639–1709), в якій він закликав усіх до “невідкладних завдань національної чести”, “помогти здійсненню великих ідеалів, яким служив і за які помер на чужині Великий Муж — пристати до товариства, котре пропоную назвати “Українська спілка імені Мазепи”, скорочено — “УСІМ”.
Ця відозва з’явилася в “Жіночій долі”, а публікація про екранізацію фільму “Мазепа” у Празі у червні 1932 року — це справа Василя Короліва і його товариства “УСІМ”.
* * *
…Яка студія “накручувала” фільм “Мазепа”? Хто був (чи були) автором кіносценарію фільму за повістю “Мазепа” Богдана Лепкого?.. Чи збереглася стрічка “Мазепа” у кінофондах Праги? Чи, може, згинула у радянськомосковських спецорганах? На жаль, відповіді на ці запитання ще нема. Поки що.
