Письменниця Світлана КОРОНЕНКО: Байдужих серед них не було

26 травня о 12 годині в театрі Івана Франка відбудеться урочисте закриття Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Упродовж п’ятнадцяти років я записувала виступи і роздуми різних людей про конкурс. Серед них були і сам Петро Яцик, і людина, яка продовжила справу конкурсу і нині практично фінансує цей проект, починаючи з сьомого, президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій, і представники Міністерства освіти, і громадські діячі, і письменники, і журналісти, і діаспоряни, і меценати, і вчителі, і школярі та студенти… Кожен із них бачив конкурс посвоєму, але байдужих серед них не було. Мабуть, якби я захотіла оприлюднити все, що записувалося в ці роки, то вийшов би великий том. Але зараз пропоную увазі читачів хоча б дещо з того, що було оприлюднено у ЗМІ. Це не просто роздуми моїх інтерв’юйованих, це й історія нашої держави за останні 15 років…

Петро ЯЦИК, засновник і меценат конкурсу:

— Багато менших від нас народів у світі зберегли і розвивають свої мови, а у нас п’ятдесятимільйонний народ у більшості говорить накиненою нам чужою мовою. Це не звучить природно, іззовні це звучить, якби пси нявкали. Наш конкурс, вочевидь, показав, що молоді люди України знають і поважають свою мову, і що ми ростемо і мужніємо як нація по всіх закутках світу. Від Сибіру через Англію, Америку, Канаду до Аляски українці змогли зберегти себе, створити початкові і середні школи, в яких нащадки українців вивчають українську мову….

Завдяки конкурсові в українцях в Україні та за її межами відізвалися українська гідність і самоповага. І саме це найбільше мене тішить, і за це я найбільше вам усім вдячний!

Патріарх Київський і всієї РусиУкраїни Філарет:

— Я хочу відповісти на одне запитання: чому Церква бере участь у цьому конкурсі? Тому що свого часу Церква брала участь у зросійщенні українського народу — через богослужбову мову, через парафіяльні школи, через духовні семінарії та академії. І ті, хто хотів знищити українську мову в Україні, використовували Церкву, школу та університети. Саме тому і відродження, і утвердження української мови йде тими ж шляхами — через школу, університет і жодна сила тепер не подолає нас, тому що є Українська церква, яка звертається до Бога з молитвами рідною мовою, тому що школи та університети навчають українською мовою, а отже, наш народ у майбутньому говоритиме, молитиметься українською мовою.

Нехай Господь допомагає вчителям навчати дітей відчувати красу української мови, не цуратися її як мови другорядної, мови некультурної, як нам вбивали у голови попередні режими. Ми повинні шанувати чуже, але своє цінувати і любити понад усе. І в цьому нехай нам допомагає Бог.

Джеймс МЕЙС, професор Національного університету “КиєвоМогилянська академія”:

— Хотілося б зазначити, що конкурс не спрямований проти інших мов і культур. Але його неперехідне значення в тому, що це перша масштабна спроба національного самозахисту українців. Живи, Великий конкурсе малих українців, і перемагай!

Др Анатолій Лисий, Голова Фундації імені Івана Багряного (США):

— Це дуже помітна, дуже корисна і дуже потрібна справа в Україні, бо мої спостереження в останні роки переконують мене в тому, що справа української мови в Україні з року в рік погіршується і тому треба вживати термінових серйозних заходів, аби її порятувати, а з нею й українську націю, бо істина: немає мови — немає й держави. Не можна сидіти, склавши руки. Конкурс — це приклад патріотизму. Виявлений громадською організацією — Лігою українських меценатів, яку підтримала організація державна — Міністерство освіти і науки України. Сподіваюся, що підтримка ця не формальна, не поверхова, а посправжньому громадянська.

Марія ШКАМБАРА, віцепрезидент Світового конгресу українців (Канада):

— Мені здається, що цей конкурс ніби прочищає мовне джерело для України. Я закликаю, аби українці Канади, Америки, інших держав світу підтримали цей конкурс, бо треба будувати українську Україну, починаючи з наймолодших, і тоді через якийсь час усе зміниться. І з’являться нові покоління українців, які пишатимуться своєю мовою, історією, традиціями.

Леся БРИЗГУНШАНТА, письменниця (Канада):

— Конкурс дорогий нам і як справді яскравий приклад послідовного втілення в життя важливої ідеї. Добре пам’ятаю голоси скептиків, які звучали цілим хором, коли було оприлюднено ідею такого мовного змагання. Не один тоді іронічно говорив: українцям добрих ідей не бракує, їм завжди бракує волі й наполегливості провести ті ідеї в життя. Але тут ми побачили злагоду в діях, а широка підтримка світової української громадськості додала нових сил і можливостей цьому проектові…

Станлі ПІтерсоН (Богдан Патик, Канада), меценат конкурсу:

(з листа)

“Стежачи за подіями в Україні, я не раз зневірювався і думав, що пропаща наша справа, коли на одинадцятому році Незалежності українська мова не тільки не закріплюється в побуті і державних установах, а навіть втрачає позиції, особливо в засобах масової інформації. Та от, читаючи зворушливі подячні записки, які мені надіслали призери конкурсу, на душі стає трохи легше, бо є надія, що українська мова кінецькінцем вийде на гідне й належне їй місце в суверенній незалежній Українській державі якщо не рікдва, то принаймні через декілька років, як підросте нове покоління…”

Павло МОВЧАН:

— Конкурс з української мови — проект на багато десятиріч. Так само, як і тема мови у державі, — тема на багато років наперед. Ще й досі відчувається імперський вплив, тож такі проекти рятівні. Конкурс стимулює молоде покоління, адже і психологія змінилася, ми маємо нових людей, заохочувальний момент у такій справі повинен бути. Треба застосовувати західні принципи і технології. Організатори це зрозуміли. Конкурс ім. П. Яцика — чинник активізації мовного процесу в Україні.

Леонід ЛІЩИНА (Торонто, Канада):

— Це — серйозний і важливий проект. Він тримається на творчій енергії багатьох національно свідомих людей. Важливо, що конкурс виріс у таке широкомасштабне дійство. Адже мільйони і мільйони школярів і студентів — це надзвичайно серйозний здобуток. Як у понад трьох десятках країн, де відбувся наш патріотичний мовний турнір.

Міжнародний конкурс з української мови має добрий розголос і поза межами України. Скажімо, в Канаді серед українства він відомий від самісіньких його початків. Очевидно, саме в Канаді є найбільше меценатів цього турніру.

Роман КОЛІСНИК (Торонто, Канада), член Національної спілки письменників України:

— Цей конкурс — проект справді унікальний не тільки своєю творчою природою. Він, здається, подібний лише сам до себе. А ще конкурс унікальний тим, що за понад півтора десятиріччя його не загублено, як втрачено без жодного сліду хтознаскільки добрих українських починань.

Конкурс охоче підтримують українці з діаспори, бо йдеться про мову. Про те, без чого немає нації. А ще важливо те, що організатори мовного турніру довели діаспорі, що для них справа, за яку вони взялися, у сто разів важливіша за амбіції. Вони не борються за булаву чи нагороди, їх не розсварити й не зманити на манівці другорядності. Вони — люди зрілі й відповідальні. Ось цим і зумовлено всі їхні здобутки.

Анатолій ПОГРІБНИЙ:

— Такі конкурси проводяться в багатьох країнах, які дбають про свою духовність, культуру та мову. Наприклад, у Польщі є день, коли всі поляки від школярів до академіка пишуть диктант, підтверджуючи своє знання рідної мови.

В умовах сучасної України проведення такого конкурсу має і політичне, і націєтворче, і націєзміцнююче значення, тому що ми знаємо, в яких обставинах він відбувається. Знаємо, як згустилися до брутальності і продовжують згущуватися в Україні хмари новочасного зросійщення. Знаємо безліч прикладів, у який цинічний, брутальний спосіб це відбувається.

Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ:

— У нас, на жаль, до конкурсу Петра Яцика таких конкурсів не було, ми навіть не знали, як їх проводити. І ось тепер, коли у цьому мовному марафоні змагаються мільйони школярів і студентів, головне, щоб він був постійним, щоб він мав підтримку на всіх рівнях, адже його завдання — утверджувати українську мову в Україні.

Володимир ЗАГОРІЙ, президент Ліги українських меценатів:

— П’ятнадцять конкурсів дають серйозний матеріал для аналізу цієї ситуації: мова і держава. Незаперечно те, що в державі все ще немає чітко сформульованої і виразно артикульованої мовної політики (як і багато чого, але це — вже інша тема). Але в суспільстві є запит на мову, є прагнення змінити мовну ситуацію, піднести її соціальний престиж. І тут особлива роль належить саме молодим силам. Тим, хто народився і виріс уже в незалежній Україні.

Ірина ФАРІОН, меценат конкурсу:

— Яка різниця між знанням і просвітленням? Знання — це смолоскип, із яким ми йдемо крізь темряву. Просвітлення — це коли ми стаємо смолоскипом самі. Коли ми стаємо самі смолоскипом, коли наші знання стають нашою життєвою позицією, нашим характером, нашим світоглядом, нашою любов’ю, тоді починає стверджуватися латинська теза: щасливі ті, які захищають те, що люблять. Хіба ми з вами не щасливі? Хіба не був щасливим той чоловік Петро Яцик, світло якого над нами і нашою державою сьогодні? Зостається лише одне — перетворити цей згусток щастя у наступ, у безумовний наступ за кожну п’ядь нашої землі, аби відстояти безумовне право — право панування нашої мови скрізь, де ми є.

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка:

— Віриться: настане такий час, коли не знати української мови стане невигідно. Віриться: буде вона захищена комплексом державних заходів і застережень, аж до прямого вливання коштів. Напружмо пам’ять: за радянщини вчителям російської мови доплачували 15 % від заробітної плати. Винагорода за… зросійщення тубільців.

Заради історичної справедливості годилося б застосувати цю практику щодо мови української, сфера впливу якої катастрофічно звужується.

Найвагоміші наслідки мовного марафону — попереду. Зі зміною політичного клімату на авансцену неодмінно вийде, я переконаний, ціла армія колишніх учасників і переможців конкурсу ім. П. Яцика й візьметься облаштовувати вкрай запущене державне господарство. Так буде.

Дмитро ІВАНОВ, поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, головний редактор Чернігівської обласної газети “Гарт”:

— Отже, XV Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика завершився! Сам цей факт свідчить про те, що час уже припинити суперечки навколо його доцільності й значимості. Знову українська мова як одна зі світових мов зазвучала в різних куточках планети — від Камчатки до Сіднею. I поки вона звучатиме — житиме Україна!

Рафаіл ТУРКОНЯК, архімандрит Української ГрекоКатолицької Церкви, член Ліги українських меценатів, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка:

— Цей конкурс, життя якого вже повернуло на друге десятиріччя, — зразок творчого підходу до справи. Це не механічне, нудне тестування. Тут є навіть елемент гри й змагальності. Переможці та призери вшановуються публічно, що, безперечно, тішить їхні юні амбіції. І саме з українською мовою пов’язані такі прекрасні події, як зустрічі всіх у театрі на величавому святі.

Я вже вкотре присутній на врочистості з приводу закриття конкурсу з української мови. Одразу ж упізнаю атмосферу духовної піднесеності, відсутності тут будьякого офіціозу чи казенщини. Жива й динамічна справа. І це також сприяє її розголосу.

Наталя СУМСЬКА, народна артистка України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка:

— Ось уже кілька років я маю приємність бути ведучою святкового дійства закриття конкурсів з української мови ім. П. Яцика. Велику душевну втіху отримую від причетності до цієї грандіозної справи. Розумію її масштаб, непересічне значення і важливу патріотичну мету. А ще усвідомлюю, що все тримається на ентузіазмі кількох людей. Передусім ізпоміж них назву президента Ліги українських меценатів Володимира Загорія. Його воля, самовідданість, потужна фінансова підтримка — тріумфальний хід конкурсу по всій українській землі скрізь у світі, де є українська діаспора.

Олександр ОГОРОДНІЙЧУК, генеральний директор АТ “Ексімер”, член Ліги українських меценатів, меценат конкурсу:

— Ми недооцінюємо сил і можливостей громадськості. Нам часто здається, що ту або ту проблему не можна розв’язати без урядових чинників, без державного бюджету. А між тим є дуже багато справ на світі, які посильні передовсім громадськості — особливо ж патріотичній. Скажімо, наш конкурс. Я про те, що групка однодумців подужала зрушити таку велетенську справу. Про те, що ця група людей ідеї здобула підтримку патріотівблагодійників із різних країн світу. Це ж не жарт — благодійними коштами профінансовано півтора десятка мовних марафонів!

Михайло ВАТУЛЯК, голова асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Львівщини, меценат конкурсу:

— Цей конкурс уже давно став популярним і престижним. Він, по суті, одна з важливих реалій усього вкраїнського життя і він житиме. Бо він — одна з прекрасних українських надій, що вже стає патріотичною традицією. Бо за ним — мільйони школярів, студентів, батьків, педагогів, меценатів. За ним — українська мова. Те, що творить нашу націю.