Пропозиція-просьба
Нарешті, за 20 років незалежності всіх, хто боровся і загинув за Українську Державу, визнано на державному рівні борцями за волю України. Президент і влада ухвалили рішення ліквідувати в Україні всі окупаційні символи, — назви міст і вулиць та інших об’єктів на території вільної і незалежної Української Держави.
Назріло питання про перейменування і нашого обласного центру м. Кіровоград. Область перебуває у самому центрі України. Маємо родючі чорноземи, корисні копалини, працьовитий народ, багату історію.
Кажуть, що вже створена комісія із перейменування обласного центру.
Надходять пропозиції назвати місто “Новокозачин”, “Винниченко”, “Тобілевичі”, “Добропіль”, “Благопіль”, “Єлисаветград” і т. ін. Але все це не те. Не звучить. Та й духу московського не повинно бути в Україні!
Столицю нашої області треба назвати так, щоб усі Українці, котрі тепер живуть в Україні і по всьому світі, а також прийдешні покоління Українців, незалежно від національності, були вдячні нам за перейменування обласного центру.
Одним із найулюбленіших національних героїв уже кілька століть є Іван Богун, легендарний полководець часів національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648—1654 років.
Полковник (найвищий військовий чин після гетьмана. Приблизно як теперішній маршал) Іван Богун не програв жодного бою з іноземними загарбниками. А він був Вінницьким і Брацлавським полковником разом. У його полку було понад 40 тисяч козаків. Навіть у найскрутніший час битви під Берестечком, очоливши українське військо, вдало вивів козацькі полки з дуже важкого ворожого оточення. Був він наказним гетьманом України. Зламав свою славою овіяну на всю Європу шаблю і кинув її під ноги гетьману Хмельницькому на знак протесту проти союзу з Москвою. А сам покинув Переяслав з усім своїм багатотисячним полком. Цей вчинок образив гетьмана Богдана, але він не наважився його покарати, бо це був Іван Богун.
Богун — наша гордість і слава!
Але до нашого часу його ім’я не було достойно вшановане (бо цього ніколи не дозволили б зробити московські тирани).
Нам сьогодні потрібні Богуни!
Місто Кіровоград розташоване на річці Інгул. Ще великий Тарас Шевченко писав: “Де той Богун? Де та зима?! Інгул, що зиму замерзає, Богун не встане загатить шляхетським трупом…”. Бо відомо, що Іван Богун у битві над Інгулом вирубав кілька польських полків кінноти і перегатив річку Інгул трупами ворожих гусарів.
Так що цей національний герой має безпосередній стосунок до нашого краю.
А як гарно і гордо звучатиме: “місто Богун”, “Богунська область”. А всі ми будемо “богунці”. І центральну площу міста прикрасить величний пам’ятник Івану Богуну. Був же колись Проскурів, став — Хмельницький. Був Станіславів, став — Івано-Франківськ. І слава про надання місту нової, Української, патріотичної назви облетить увесь світ.
Вагомість такої рішучої події буде рівнозначною перемозі над москалями під Конотопом під проводом гетьмана Івана Виговського та полковника Івана Богуна! Нова Українська назва в епоху президентства Петра Порошенка додасть нам, усім Українцям, нових сил та енергії в об’єднанні Української нації, розбудови і захисту Держави, посилить дух національної ідеї і волю до перемоги над агресором.
Час настав, щоб у центрі України з’явилася нова, Богунська область.
Просимо Бога, щоб додав Вам сил і мудрості у вирішенні цього історично важливого питання.
Із пошаною Володимир КАРАТАШ, учитель-пенсіонер. 1926 року народження. Багаторічний політв’язень комуно-московських тюрем і концтаборів. Двічі засуджений окупантами до розстрілу (німцями в 1943 р., москалями в 1953 р.). Повстанець УПА. Учасник бойових дій. Інвалід війни І групи. Кавалер ордена “За мужність” і медалі “20 років незалежності України”, лауреат літературної премії ім. Євгена Маланюка за книгу “На Барикадах Кенгіра”. Активний учасник знаменитого Кенгірського повстання в 1954 р. та Революції гідності в 2014 р.
18.04.2015 р.
Дмитро ПАВЛИЧКО
Копію листа, надісланого до Президента України, я одержав 8 травня на зустрічі з воїнами УПА від Володимира Караташа, видатного українця, учасника Кенгірського повстання 1954 р. та Майдану гідності 2014 р. Цей чоловік передав мені листа, надісланого 18 квітня 2015 р. до Президента України. Відповіді від Президента України Володимир Караташ не одержав. Президент чекає на подібного листа від сучасної Кіровоградської влади і громадськості. Безперечно, вся Україна чекає, коли ж нарешті сини і дочки славної козацької землі, яку комуно-російські окупанти споганили іменем кривавого сталініста Кірова, назвуть українським великим словом.
Я приймаю всім серцем пропозицію-просьбу, надіслану Президентові України патріотами Голованівського району щодо найменування міста над Інгулом на місто Богуна, одного з найвидатніших у нашій історії борця за незалежну, вільну Україну. Вважаю, що Володимир Караташ, який належить до воїнів УПА, які очолювали Кенгірське повстання, виявився наймудрішим хрестителем того міста, яке поки що сьогодні не має імені. Володимир Караташ слушно вважає, що назву того міста пропонує нам Тарас Шевченко. Про Івана Богуна Шевченко згадує не тільки в поемі “Гайдамаки”, а й у трагедії “Никита Гайдай”. У підтекстовці Шевченка до офорта “Дари в Чигирині” (1649 р.) Богун згадується як друг Б. Хмельницького. А той факт, що Тарас Шевченко написав у примітці до “Гайдамаків” про Івана Богуна як про переможця польських військ у затяжній битві 1651 р., засвідчує, що пророк нашої державності ставив Івана Богуна як полководця на перше місце біля Богдана Хмельницького. А тому я до свого вірша “Кіровоград”, написаного 2008 р. в Лісабоні, додав ще одну найважливішу строфу.
Кіровоград
Кіровоград. Чиє це місто?
Невже манкурти і хахли
Землі колишньої намисто
Так затоптали й затовкли,
Що вже не втямити ніколи,
Як називалися околи,
Де наші предки орачі
Плуги кували і мечі?
Тут петроградський пролетарій,
Як мертвий окупант стоїть,
Як глід сухий в пшениці ярій;
Зламайте ви його й спаліть,
Брати мої, а ні — прийдіте
Та покладіть до нього квіти
Та, плачучи за ним навзрид,
Подякуйте за геноцид!
Кіровоград. Якої неньки
Сини і дочки тут живуть?
Невже Веселі Боковеньки
Свойого міста не назвуть
Так іскряно і так зухвало,
Щоб окупанту млосно стало,
Щоб Тобілевичі-брати
Всі три могли сюди прийти?
Це їхнє місто! Українці
Мовчать. А може їх нема?
Вони раділи б навздогінці,
Якби той мрець тікав притьма
Додому в рідну московизну…
Бо ми такі — свою вітчизну
Кохаєм потайки й ждемо,
Щоб ворог з неї зняв ярмо!
Кіровоград — це дух в закові
Покрученій, немов гаддя,
Це назва палахкої крові
З чобіт кремлівського вождя,
Це жах, коли своєї волі
Раби німотні й темночолі
Соромляться й не повстають,
Коли в обличчя їм плюють.
Сміється Ленін на майдані,
З-за рогу Кіров підступа,
А люди мертво сплять, мов п’яні,
Колише їх мара сліпа;
Вони не відають наймення
Свойого міста. Бідна неня
Життя дала їм, а вони
Не хочуть встати із труни!
Вставайте ж, браття громадяни,
Нащадки Йвана Богуна,
Землі козацької кайдани,
Зогнилі залишки багна
Зніміть з обличчя свого міста,
Себе богунівцями звіть,
І знайте: Ваша воля чиста
Не згасне в глибині століть!
