Надія КИР’ЯН
У селі Яблунівка на Білоцерківщині традиційно відбулося вже десяте літературно-мистецьке свято “З обійнятих тобою днів”, присвячене пам’яті видатного українського поета, прозаїка, кіносценариста, режисера, актора, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка та багатьох інших відзнак Миколи Вінграновського.
Учасники свята зібралися у Яблунівському будинку культури, де виступали письменники, громадські діячі та школярі — читці поезій Миколи Вінграновського, переможці щорічного літературного конкурсу “Маєстат слова”. Свято продовжилося біля пам’ятного знака Миколі Степановичу на березі річки Рось, де протягом багатьох років щоліта жив і творив видатний митець.
Родзинка нинішнього дійства — відкриття експозиції, присвяченої Миколі Вінграновському, в літературному музеї 10-ї філії Білоцерківської міської ЦБС. Ганна Григорівна Нагорна, завідувачка бібліотеки розповіла, як створювалася кімната-музей.
— Микола Степанович бував у нашій бібліотеці, передав нам близько 500 книжок зі своєї родинної книгозбірні. У нас виникла ідея увіковічити його пам’ять. 2006 року ми започаткували щорічний конкурс “Маєстат слова”, присвячений поетові. Цього року в ньому взяли участь 47 школярів.
Ідею створення експозиції підтримав тодішній директор бібліотеки, потім начальник відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Петро Красножон, який мріяв побувати на цьому святі. На жаль, Петра Івановича вже немає з нами.
На наше прохання допомогти у створенні експозиції відгукнулися небайдужі люди. Хочу подякувати депутату міської ради А. П. Королю, активним читачам Ю. П. Кривенді, Анастасії Белькевич, художникові І. Г. Купчинському, Раїсі Талалай, Світлані Йовенко, які дуже допомогли нам, поділилися цікавими експонатами. Плануємо постійно поповнювати фонди.
Миколу Степановича знали всі письменники Білої Церкви, зустрічалися з ним. Одну кімнатку в музеї ми виділили білоцерківським письменникам.
Письменниця Світлана Йовенко подякувала Ганні Григорівні за її самовіддану працю і чуйність, розповіла, що в приязних стосунках із Миколою Вінграновським була понад 50 років. Показала його збірку “Атомні прелюди” 1962 року видання з автографом: коли він написаний, вона була десятикласницею.
— Микола Вінграновський в очах школярок уже плив у довженківському човні, у яблуневій повені. Коли стали студентами, ми намагалися заповнювати прогалини у знанні української та світової культури, літератури, вивчати кіно. В одному з інтерв’ю я зауважила, що Лукіно Вісконті ще на порозі 1960-х років сказав: без Довженка не було б італійського неореалізму в кіно. Треба світові розповідати, що Україна — це не Чорнобиль, війна на Донбасі, Яна Клочкова, брати Клички тощо. Україна — це величезна культура, яка сягає тисячоліть. Ці українські материки для нас були табуйовані.
Ми жили з Миколою Степановичем в одному будинку близько 30 років. Коли він помер, я провела останню ніч поруч із його домовиною при свічці. Від втоми заснула його дружина Олександра Іванівна Білінкевич, заснула сестра Геля. Мене попросив академік Сивокінь посидіти з Миколою Степановичем до ранку, бо так велить християнський звичай. Я сиділа й дивилася, як змінюється його обличчя, обличчя людини, що відходить… Сидіти, відмотуючи плівку пам’яті назад, коли час тягнеться неймовірно довго, здається, цей ранок ніколи не настане — це дуже тяжко.
Я була редактором його першого вибраного в “Дніпрі” у 1970-ті роки. Тоді із рукописів видаляли слово “Україна”, змінюючи його на “Батьківщина”, виполювали будь-яку згадку про історію України. А у Вінграновського “Ніч Івана Богуна”, рядки “Красо моя, Вкраїнонько моя…” Перебуваючи в Москві на запрошення Довженка, Вінграновський, 18-річним хлопцем висловив у щоденнику свої враження. Я маю той щоденник.
У другій верстці “Вибраного” викидають деякі вірші, мене викликають на килим до директора і я потрапляю до лікарні (була вагітна і передчасно народила дитину). Коли через півроку прийшла до видавництва, побачила видану книжку Миколи Степановича, у ній редактор — Валентин Струтинський. Вірші Вінграновського понівечені, інакші. Невдовзі перед цим розсипали “Зоряний інтеграл” Ліни Костенко.
Через 30 років я дізналася, що є дві книжки в однаковій палітурці, та сама назва, рік видання, але на одній редактор Струтинський, а на другій — Йовенко. І вірші різні. Отже, той наклад частково запустили, таких книжок дуже мало, тепер це раритет.
Слово про Вінграновського сказали голова Київської ОО НСПУ Анатолій Гай, виконавчий директор благодійного фонду ім. Миколи Вінграновського Зоя Голота, голова Білоцерківського відділення Українського фонду культури Анатолій Кульчицький, заступник міського голови Микола Антонюк.
У заході взяли участь представники Міністерства культури України, голова Білоцерківської райдержадміністрації Вадим Маршалок, сільський голова Яблунівки Анатолій Савчук, письменники, працівники культури, українське козацтво, педагоги, школярі.
