Іван ЮЩУК,
професор
“Без верби й калини нема України”, — каже народне прислів’я.
Якого ж походження ці назви?
У слові верба виділяється суфікс -б(а), як і в словах різьба, журба, ходьба, худоба, хвороба. Значить, первісний корінь у ньому вер-, а точніше вр-, як у сербській, македонській врба, у чеській, словацькій, словенській vrba. Такий самий первісний корінь є й у словах вертіти, веретено, вервечка (один з чотирьох мотузків, на яких підвішено колиску), веремія, верткий, вир, ворота, можливо, й вихор. Спільне значення в цих словах — “те, що крутиться, вигинається”.
Отже, можна припустити, що первісне значення слова верба — “гнучка”. Вербові гілки, справді, легко піддаються для надання їм дугоподібної форми. Та й у пісні звертається увага на цю її якість:
Ой вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти,
Сестро ясноока?
Означення гнучка є постійним щодо кущової породи верби — лози. У Якова Щоголева читаємо: “Струнка, як тополя; гнучка, як лозина”. У Тараса Шевченка: “А калина з ялиною та гнучкою лозою…”
І в основу назви калина народ поклав характерну для неї ознаку — калина червона. Ось Тарас Шевченко, який чудово знав народну пісенну мову, писав:
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину.
Так само в Івана Франка: “Червона калино, чого в лузі гнешся?”
У слові калина виділяється суфікс –ин(а), той самий, що й у словах людина, дитина, лозина. Залишається корінь кал-. Що ж він означає? У сербській мові слово з тим самим коренем калити має значення “розпікати, гартувати”, у чеській kaliti — те саме. У російській мові раскалённый — “розжарений, почервонілий”. Подібне є в латинській мові: calidus — “гарячий, розпечений”. Отже, первісне значення слова калина — вогняна, червона.
Мабуть, і слово каліка, яке в діалектах має значення “рана” (та й у літературній мові покалічити — “завдати ран”), має той самий корінь, що й калина, — адже рана завжди червона.
Чи не тому на могилі козака, який загинув, побратими садили кущ калини як символ пролитої ним крові?
