«Яко то єсть середа землі моєї…»

(Похід Святослава на болгар 968 р.)

Володимир ПАНЧЕНКО,

кандидат історичних наук

Похід київського князя Святослава Ігоревича 968 р. на Дунайську Болгарію оповитий у літописній традиції не меншою славою, ніж його “хозарська” військова кампанія 965 р. Літописець Нестор починає розповідь про цей похід досить скупо й конспективно, “по-діловому”: “Рушив Святослав на Дунай на болгар, і в битві одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи, тут у городі Переяславці, беручи данину з греків”.

Ні про причини, ні про подробиці цього переможного походу Несторова “Повість минулих літ” не повідомляє. Сучасні історики називають серед причин цього походу досить цікавий факт — військово-політичний союз Київської держави з Візантійською імперією, укладений проти потужного суперника Візантії на Балканах — Болгарського царства. Упродовж IX—X ст. володіння Болгарії значно зросли, дійшовши до околиць імператорської столиці — Константинополя (Царгорода), що примусило візантійських володарів платити болгарським царям регулярну данину.

Однак уже в середині X ст. ця ранньофеодальна південнослов’янська імперія увійшла в фазу занепаду, розколовшись на два царства — Східну Болгарію (під владою царя Петра) і Західну Болгарію (під владою царя Шишмана). Цією кризою спритно скористався тогочасний візантійський імператор Никифор Фока (963—969 рр.), який відмовився платити данину болгарам, “покликаючися на те, що болгари не охороняють Візантію від нападів угрів” (як коментує ці події М. Грушевський). Однак, зазначає історик, “маючи на голові тяжку війну на східних границях держави, в Сирії, Никифор не хотів сам запускатись у війну з Болгарією, а постановив ужити для цього Русі”.

Придунайські болгарські землі були на той час “смачним куском” (за словами М. Грушевського) для сусідніх володарів. Пригадаймо, як у “Повісті минулих літ” про ці території говорить сам князь Святослав: “Адже там усі добра сходяться: із греків — паволоки й золото, вино й овочі різні, а з чехів і з угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь”. До того ж, посланець Никифора Фоки — херсонесит Калокір, “чоловік сміливий і хитрий”, — застосував на переговорах зі Святославом цікавий дипломатичний хід: як підкреслював М. Грушевський, він “підбив Святослава, поставивши діло так, що Святослав для себе має здобути Болгарію, а Калокір буде собі старати корону візантійську”. Звичайно ж, київському князеві така пропозиція видалася надзвичайно спокусливою: “захопивши в свої руки Болгарію та маючи в руках Київську державу, він міг опанувати цілий Балкан та й сягнути по сам Царгород, як славний цар болгарський Симеон півстоліття перед тим, в початках Х віку”, — підсумовує історик. До того ж, як свідчать візантійські джерела, Калокір (якому за цю місію Никифор Фока пообіцяв патриціанський титул) ще й задобрив Святослава багатим імператорським дарунком: 108 тисячами золотих монет. “Палкий і сміливий, відважний та діяльний Святослав… не потребував, аби його довго намовляли”, — зауважував з цього приводу М. Грушевський.

Сучасні дослідники відзначають і кілька інших, не менш важливих мотивів походу Святослава 968 р. на Болгарію. Так, М. Котляр називає ще принаймні три ймовірні причини цієї кампанії: активна підтримка болгарами давнього ворога Київської держави — Хозарського каганату (про що, зокрема, на підставі не збережених донині джерел заявляв у XVIII ст. відомий російський історик В. Татіщев); перешкоди, які Болгарія чинила торговельній діяльності київських купців у Подунав’ї; давні намагання київських князів пробитися до узбережжя Чорного моря (частково реалізовані під час Святославових походів на хозар, про які йшлося в нашій попередній розповіді).

Основні подробиці походу Святослава на Болгарію (яких, як уже зазначалося, немає в “Повісті минулих літ”) збереглися в хроніці відомого візантійського книжника Х ст. Льва Диякона. За її свідченнями, Святослав вирушив у похід з військом у 60 тисяч воїнів (цього числа князеві вдалося досягти за рахунок потужного народного ополчення — “пішців”), що було вдвічі більше від болгарських сил (30 тисяч воїнів). Першу (і, як виявилось, вирішальну) битву київський князь дав біля городища Доростол (сучасна Силістрія); битва закінчилася повною перемогою княжого війська. За даними того ж Льва Диякона, тільки-но Святославові лоді з’явилися в гирлі Дунаю, як болгарський цар Петро виставив проти киян потужну фалангу своїх воїнів. Однак київські дружинники швидко вискочили з суден і виставили супроти ворога заслону з великих щитів, після чого, добувши мечі, рушили в наступ — і знищили майже все військо супротивника. Поразка так деморалізувала болгарські сили, що цар Петро невдовзі тяжко захворів і помер.

Розгоромивши болгар під Доростолом, Святослав швидко опанував досить велику територію між Дунаєм і Чорним морем (судячи з усього, саме її має на увазі Нестор, говорячи про “вісімдесят городів до Дунаю”), після чого осів у городищі Переяславець (Малий Преслав — нині територія Румунії, повіт Тулча).

Однак блискуча перемога 968 р. обернулася для князя новими суворими випробуваннями. “Розбивши болгарське військо, київський князь і не подумав забиратися геть із Подунав’я, на що так розраховували візантійські політики”, — зазначав з цього приводу М. Котляр.

Саме тоді, коли Святослав довершував свою болгарську кампанію, на Київ — за сучасними гіпотезами, не без змови з візантійським імператором, — раптово напали печеніги на чолі з ханом Курею. Як оповідає літописець Нестор, місто тоді вдалося врятувати завдяки хитрості “отрока з вуздечкою” (цій аж ніяк не ординарній історичній події буде присвячено наш наступний нарис) і рішучим діям князівського воєводи Претича. Однак найскладніші випробування ще чекали князя попереду.

За “Повістю минулих літ”, уже наступного — 969 року Святослав заявив своїй матері княгині Ользі (незадовго до її смерті) про свій намір перенести столицю до Переяславця: “Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї”. Поховавши невдовзі матір, князь справді перебрався до Малого Преслава, поділивши перед тим свої володіння між синами: “У рік 970 Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах. У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі… І сказали новгородці Святославу: “Дай нам Володимира”. І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав — до Переяславця”.

У Малому Преславі князя зустріла нова несподіванка: “Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі, і вийшли на січу проти Святослава”. Нова битва за городище спочатку складалася для київського князя невдало. Однак урешті кияни своїм натиском зламали опір болгар — “і під вечір одолів Святослав болгар, і взяв город списом, кажучи: се город мій”.

Незабаром після того, в грудні 969 року, в Константинополі стався палацовий переворот, під час якого загинув колишній Святославів союзник — Никифор Фока. Новий імператор, Іоанн Цимісхій, спершу зайняв щодо русичів вичікувальну позицію — перейти у відверту конфронтацію йому не давали воєнні дії проти арабів та боротьба з внутрішніми заколотниками, прибічниками вбитого Никифора Фоки. Однак урешті, 971 року, напруження переросло у відвертий конфлікт між Святославом та Іоанном Цимісхієм, що завершився, як відомо, багатоденною виснажливою битвою за Доростол — і, як наслідок, згодою Святослава на мир з Візантією та відмову від завойованих земель у Подунав’ї…

По-різному історики оцінюють болгарську кампанію Святослава 968—971 років. Дехто бачить у ній історичну об’єктивність, викликану тогочасними політичними обставинами, дехто — типово середньовічні прагнення київського князя до збройного опанування нових володінь. Проте не можна не погодитися з палкими словами поета Олександра Олеся:

Святослав, як лев, боровся —

І тому він поборов,

З переможними піснями

В Переяславець ввійшов.

Хто готов за край, за волю

Скласти голову свою —

Той бував, і є, і буде

Переможцем у бою!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment