Микола ЦИМБАЛЮК
2 червня 2015 року. 9-та ранку. +24 за Цельсієм і вп’ятеро більше за клекотінням у людських зібраннях біля органів влади, насамперед Верховної Ради, судів, прокуратури, міністерств… Мітинги, пікетування стали характерною реалістичною картиною наших буднів. Градус громадського невдоволення щодень зашкалює. Ті, хто проїжджає чи пробігає повз, коротко висловлюють свою позицію, яка мало в чому відрізняється від лозунгів мітингувальників чи загальної громадської думки, що панує в суспільстві: дедалі більше зневіри і безвиході. “Щось не те і не так”, — і, як пошук виходу — протестні акції. За що і проти кого протестували в Києві 2 червня?
Протестувальники зібралися в кількох місцях: звичному — біля Верховної Ради, і в особливих випадках (якщо там не відбувається похоронних церемоній і прощання з майданівцями-добровольцями, які гинуть на Східному фронті) — на майдані Незалежності.
Під стелою Незалежності представники “Оборони Майдану” один за одним виголошують своє обурення діями (точніше — бездіяльністю влади) і вимоги до президента. До нього, не лише як до гаранта Конституції, а й як до Головнокомандувача, найвищого обраного державного посадовця, який багато-чого наобіцяв народу, одна за одною адресуються звинувачення і вимоги.
Вони не позбавлені об’єктивності, нема і мачини, що мала б провокативний присмак. Але хто їх чує? Влада, ЗМІ, вуличні зіваки?..
Скільки списів поламано громадськістю з вимогою відкритого розслідування вбивств на Майдані під час Революції гідності і покарання винних? А скільки говорено про опублікування в ЗМІ повного тексту Мінських домовленостей із додатками? Багато-чого незрозумілого відбувається і з переслідуванням окремих активістів, представників Майдану, учасників АТО.
Вимоги щодо скасування недоторканості народних депутатів, виведення їх з касти “нєпрікасаємих”, відсторонення олігархів від влади давно вже набили оскомину в народу. Так само як діяльність уряду Яценюка. За оцінками експертів — нефаховість керівників і їхніх підлеглих у Національному банку України, міністерствах оборони, охорони здоров’я, економічного розвитку, соціального забезпечення та ін. не витримують жодної критики. Ближче до життя? Будь ласка. Нещодавно районні відділення Пенсійного фонду були взяті в “облогу”, без перебільшення, тисячами простих непрацюючих пенсіонерів. Як з’ясувалося, за минулий місяць з їхніх нужденних пенсій було вирахувано певну частину місячної виплати. Керівництво уже потім це пояснювало якимсь збоєм у розрахунковому центрі. Дивно, що збій відбувся не в одному місці, і не з пенсією кількох десятків чи сотень потерпілих, а десятків тисяч! Подейкували, що таким чином Міністерство зводить дебет із кредитом, бо в нього хронічно не вистачає, незважаючи на всі запевнення, коштів на обслуговування пенсій.
Тож вимоги щодо відсторонення Яценюка, який, крім усіх інших прорахунків (можливо, це й перебільшення мітингувальників), міг би один із власних офіційних і неофіційних статків вирішити частину проблем наших Збройних сил, не безпідставні. А таких і високопосадовців в уряді, і бізнесменів в країні десятки тисяч. Та левова частка турботи щодо забезпечення нашої армії все ще лежить на плечах волонтерів.
Влада, як і суди, прокуратура залишаються, на думку громадян, у вчорашньому статус-кво. Не реформи, а лише розмови. “Маленький українець” як не міг, так і не може захистити свої права, встояти перед свавіллям наших судів. І це при тому, що і на майдані, і на Печерських пагорбах розуміють: органи правосуддя є одним із тих наріжних каменів, на яких вмостилася корумпована, лицемірна Феміда. Революція гідності й краєм крила її не зачепила. Чудово знає про це президент, знають і народні обранці. Але…
Відчай штовхає людей до якихось кардинальних вимог. Одне із них: право на вільне володіння зброєю. “Влада нічого не боїться, — кажуть вони, — вона і далі чинить свої злочини, а простий громадянин як був, так і залишається безправним навіть у ситуації із захистом свого власного життя чи своєї власності”.
Як ще можна оцінювати владу, яка досі не може розібратися з тим, що відбувається на Східному фронті? Поява Олександра Турчинова на засіданні Ради національної безпеки в камуфляжній формі викликає в українців правомірний сміх і глибокий сарказм: “О, боєць!”. І питання не лише в тому, що не були проведені розслідування обставини і причини здачі російському агресору українського Криму. Так само, як досі не було відсторонено від командування генералів чи вищих офіцерів, які винні у провальних воєнних операціях під Іловайськом, Дебальцевим. Кажуть, ворон воронові око не виклює.
Отже, країна знову хоче повного оновлення системи влади, повної переатестації і люстрації наших владців, починаючи з суддів.
— Ми вимагаємо, — говорив Олександр Золотухін, один із організаторів мітингу на майдані Незалежності, сотник оборони Євромайдану, учасник війни на Донбасі, — повного реформування судової гілки влади, повної переатестації суддів. Має бути виборність суддів, щоб вони розуміли — виносячи неправомірне рішення, вони відповідатимуть за це перед громадою, в руках якої право їх обрати на посаду чи відкликати. А питання про депутатську недоторканість, внесення відповідних змін про статус і повноваження нардепів уже давно перетворилося в нас на казку про солом’яного бичка. Сьогодні у Верховній Раді переважна більшість вчорашніх, які знайшли порозуміння з нашим президентом і гадки не мають поступатися своїми інтересами. Вони чинять антинародні, антидержавні вчинки, і тільки посміхаються. А ми, так зване джерело влади, не маємо механізму відкликання таких депутатів. Сьогодні, як і вчора, громади залишаються, незважаючи на Конституцію і неодноразові запевнення нашого президента, безправними. Вся система влади наскрізь гнила, тільки сліпий не може цього побачити. Але кожен відчуває це на собі.
P. S. Редакція “Слова Просвіти” започатковує нову рубрику “За що і проти кого?”, аби вчасно реагувати на всі виклики суспільства. До речі, свій протест і побажання Ви можете висловити в листах до редакції, які будуть опубліковані в розділі “Владо, почуй!” Якщо згода — працюймо, будьмо разом!
