Марія ЧУЙРА
30 травня 2015 року у Львові відбулося дві зустрічі. Одна з них — презентація Договору гідності заради сталого розвитку, який презентувала Несторівська група на чолі з Євгеном Глібовицьким, інша — виступ міністра Лешека Бальцеровича з Польщі. Дуже велика подяка організаторам, адже завжди цікаво послухати мудрих людей. Про ці зустрічі і їх зміст можна буде прочитати в Інтернетресурсах.
Я напишу особисті рефлексії на загальні теми. Насправді Договір гідності — це декларація такого собі суспільного порозуміння, і це добре, що є пошук визначення універсальних засад, які б були незаперечні в суспільстві. Я свідомо пишу в суспільстві — бо ні у виступах презентуючих, ні в тексті я не побачила України, що це потрібно саме українцям і написано для українців, такий собі універсальний документ. І ще вразило одне порівняння при роздумах про патерналізм, що гідність певних громадян вимірюється трикімнатною квартирою на 8му поверсі, і подумки продовжилася думка, — “а наш стандарт — особняк із басейном”. І це сумно, що ті, хто ніби менторує суспільству, мислить категоріями такого собі середнячка. Питання мови пробігли на рівні загальноприйнятих ватних засад, абсолютно не розуміючи, що це питання насамперед — безпеки і маркування території держави, а не питання спілкування в побуті. Новою національною ідеєю має стати вихід на ідею сталого розвитку (питання кого, чого). Сама презентація мала б внести дух новизни, але, на мою думку, вона на дуже хорошому експертному рівні окреслила стан справ занадто в загальних рисах, цілком окреслюючи шляхи. Приємно було, коли опонували слухачі, часом їхня оцінка була дорослішою, ніж презентована. Хочеться погодитися з Іллею Кенігштейном із Києва, що народ (або народна еліта) давно вже інтелектуально і морально переріс, так би мовити номенклатуру, яка виходить із пропорцій задоволення власних потреб насамперед.
Виступ міністра Бальцеровича був лаконічний і простий, нічого нового він не сказав — і правильно, треба працювати, реформувати і думати про країну, а про свій добробут через загальний. Особливо наголосив, що громадськість через організації повинна контролювати владу і це процес постійний.
Під час його виступу, на жаль, все було як завжди: перекладу українською не було, зі сторони публіки — наші львів’яни так і защебетали попольськи, і зразу виникли погані думки — чи вже фінансуються чи в режимі очікування? І мимоволі з’явилася думка, якщо б Лавров приїхав у Харків — чи було б так само? Це не питання дружби і любові, це питання гідності й етикету загальноприйнятого в світі і дуже корелюється (взаємопов’язане) з презентацією першого питання…
І на завершення — не можуть звичайні люди, які завжди виходять винятково з власних інтересів, керувати державою, слід шукати людей з цілком іншим типом мислення, які готові загальні інтереси поставити вище особистих. І такі люди в Україні є, можливо, не в салонах і не в басейнах… Тому завдання тих, хто в салонах і басейнах не приміряти на себе цю ношу, а підтримати інших — з тих, хто має візію держави Україна зрозумілу її народу…
