Жанна ТИТАРЕНКО,
Харків
Цей волонтерський пункт розташований на харківському залізничному вокзалі. Він називається “Південний Пост”. Його мета — допомагати із ночівлею, їжею, квитками і добрим словом тим, хто повертається з передової через Харків. Їм передають свої подарунки діти, для прибулих військовиків ми проводимо екскурсії містом. Очікуючи свій потяг, військові мають змогу відпочити, моральнопсихологічно підготуватися до зустрічі з родиною, мирним життям.
Бійці розповідають нашим волонтерам свої історії, діляться про побачене і пережите в зоні АТО. Деякі історії вразили найбільше.
Якось довелося бути свідком кількох розмов.
— Доброго дня! Заходьте. Чай, кава? Є гречана каша з салатом.
Виснажений військовий довго мовчав. А потім каже:
— Тут як в окопі.
— Чого? Ми ж тут прибираємо. І місця наче багато, просторо.
— Затишно, тихо, всі свої. А то йдеш по вокзалу та й думаєш…
Або ще один випадок, який свідчить про їхній психологічний стан:
— Там спали в одязі, бронежилетах. Приїхав додому. Вночі прокидаюся без штанів, без нічого. Думаю, Господи, обікрали! Що робити?..
На “Південному Посту” є маленький столик з іконками, хрестиками, “Новими заповітами” і роздрукованими молитвами. Час від часу сюди підходять військові з проханнями замовити молитву за здоров’я своїх рідних і побратимів.
Нещодавно, волонтери спільно помолилися за важкохвору Оленочку з Тернопільської області. Її батько, Анатолій, з ВЧ128 ледь стримував сльози. “Отче наш, що єси на небесах… Вздорови Оленочку, дай сили батькові… Господи, коли можеш, уздорови мою дитину”, — так просив у Всевишнього батько хворого хлопчика, і це записали на сторінках Біблії. Так просить не він один. “Господи, коли можеш!”…
Між звичними уже клопотами на вокзалі з нашими бійцями минають волонтерські будні: пошуки харчів і грошей на квитки, створення бодай невеликого комфорту в очікуванні свого потягу. Раніше, за наявності військового квитка й направлення в АТО або відпускного листа, виписували військовопроїзний документ. Тепер військова комендатура Південного вокзалу м. Харкова вимагає довідку про доходи за останні 6 місяців самого військового та всіх членів його сім’ї. І якщо середній дохід на одну людину не перевищує 1200 грн, — військовим обіцяють безкоштовні квитки, якщо будуть вільні місця і вистачить часу на відповідне оформлення, що може зайняти до двох годин.
Волонтери “Південного Посту” вже придбали майже 400 квитків. Що очікувати далі — страшно уявити. Обурені воїни згадують незлим тихим словом не лише Міністерство оборони, владу, а й український народ. Дехто, роздратований “нововведенням” нашого уряду, відверто каже: “Купувати квиток в АТО за свої кошти не буду. Якщо хочете, щоб було дешевше, посилайте туди тих, хто ближче живе до передової”!
Військова служба правопорядку разом із міліцією часто збирають по вокзалу всіх безхатченків, що вдягнені у щось камуфляжне, і тягнуть їх до волонтерського пункту: “Забирайте, — кажуть, — своїх військових. Чому вони по вокзалу дибають, ганьблять Українську армію. Пильнуйте їх, щоб нікуди не влізли і частіше патрулюйте вокзал”. Але потім розбираються, що людина в камуфляжі, та ще й без військового квитка, — не з тих, кого ми радо зустрічаємо. Зі справжніми військовими патруль поводиться зовсім інакше. Нещодавно офіцервідпускник Микола Пасічник уже сидів на платформі, чекав автобус до Волновахи. До нього підійшли, безтактно кинули йому, що набридло бачити тих, що “понаєхалі”. Сталася словесна перепалка.
Він потім розповідав нашим волонтерам:
— Вважаю, що я їм гідно відповів. Не хотів дозволяти далі привселюдно ображати мою честь і гідність як людини, як офіцера. Але я не збирався його привселюдно бити.
Однак військовий патруль написав, що начебто Микола замахувався на майора Зубатенка. У результаті військового затримали. Прокуратура кваліфікувала інцидент за ч. 3 ст. 404 Кримінального кодексу України, що передбачає позбавлення волі від 3 до 12 років. Незважаючи на те, що покази свідків і самого потерпілого різняться, а потерпілий майор Зубатенко за своєю комплекцією майже вдвічі більший за обвинувачуваного — справа дійшла до суду. На захист військового стали представники громадськості. Суддя Клименко визнав обвинувачення прокуратури перебільшеним, однак засудив військового на 6 місяців гауптвахти (відбуття арешту у спеціалізованій тюрмі для військових із дуже жорстким режимом).
Волонтери і матері неодноразово прохали майора Зубатенка пробачити Миколу Пасічника за ту словесну перепалку, запитували, якої компенсації він бажає. Але він мовчав. Зрозумівши, що майор бажає лише арешту, у нього запитали:
— Ти сам хоч був в АТО? Вантаж 200 бачив?!
Він розкрив своє посвідчення і вигукнув:
— Був! Там половина таких “п’яних”! Напевно, тут, у тилу, треба теж порядок наводити!
Шкода, що ті ж самі військові патрулі, які мали б з розумінням ставитися до проблем людини, що повертається з фронту, не усвідомлюють елементарних речей. Бо, зрештою, наші волонтери далеко не все можуть зробити, щоб допомагати безболісно повертати прибулих бійців до мирного життя.
