Погляд Ірини Фаріон
“Видатний” знавець української мови Порошенко — перший маркатор своїх кондитерських виробів мовою окупанта, а отже, слухняний втілювач “мовного” закону Путіна під прізвиськами Ківалова-Колесніченка — знову опублічив українську вторинність у власній державі. Знання англійської, як вважає цей випадковий однотуровий президент, має стати критерієм під час прийому на державну службу. А ще ми маємо підтримати програму з промовистою назвою Go Global.
Так-от, пане однотуровий президенте, хлопці гинули на Майдані і зараз на війні, яку ви обізвали АТО, не за те, щоб розчинитися у глобалістичному місиві, а щоб збудувати сильну і неповторну національну державу. Звісно, що серед загиблих у Небесній Сотні нема ваших однопартійців, як, до речі, і на фронті. І звання Героїв України, відповідно до моєї постанови (N 4213 від 23.02.2014), ви ніяк не хотіли присвоювати цим мужнім бійцям Майдану, поки вам не вчинили повної обструкції біля місця їхньої загибелі та поминання. У цьому весь ваш світогляд, хоч за якими наличками слів ви його намагаєтесь приховати. Найкраще про це свідчить голосування закону “Про державну службу”, що передбачає іспит з української мови і належне знання державної мови, якою, до речі, пан однотуровий володіє на вкрай посередньому рівні.
Промовисто і характерно, що з партії однотурового президента з дуже неевропейською назвою “Блок Петра Порошенка” вимогу держслужбовцям ЗНАТИ ДЕРЖАВНУ МОВУ підтримав лише 61 депутат зі 143. Не підтримав і син президента. Логічні наслідки неукраїнського виховання.
Перелік яничарів Порошенка, що не голосували за базову українську незалежність — знання державної мови: Д. Андрієвський, О. Бєлькова, А. Гордєєв, І. Гринів (львівський технолог цієї горе-партії), Єфімов М., Кутовий Т., Мацола Р., Бакуменко О., Вінник І., Геращенко І., Голубов Д., Грановський О., Дубневич Б., Іонова М., Кононенко І., Луценко Ю., Макар’ян Д., Мушак О., Недава О., Новак Н., Сабашук П., Урбанський О., Чекіта Г., Продан О., Савченко О., Сольвар Р., Тригубенко С., Усов К., Южаніна Н.
Окремий перелік складають ті, що утримались посилити роль державної мови у державі Україна, себто різновид перевертнів: Брензович В., Голуб В., Денисенко В., Заболотний Г., Климпуш-Цинцадзе І., Козир Б., Кривохатько В., Кудлаєнко С., Курило В., Лопушанський А., Мусій О., Онуфрик Б., Горват Р., Гудзенко В., Дяхтярчук О., Дмитренко О., Жолобецький О., Загорій Г., Козаченко Л., Мамчур Ю., Матузко О., Мельничук І., Насалик І., Добродомов Д., Порошенко О., Соловей Ю., Третьяков О., Чумак В., Яриніч К., Спориш І., Тіміш Г., Хлань С., Шевченко О., Яніцький В.
Ось вони — новітні яничари малоросійсько-чужинецького розливу на чолі з президентом миру у час страшної національно-визвольної війни. І ви дивуєтеся, що у нас повна контра у всіх царинах? Хто не вміє захистити мови своєї Держави, — вміє її знищувати. Це руйнатори — приховані і відкриті, озлоблені і тупі. Дякуємо вам за оприявнення своєї внутрішньої порожнечі. Духовна дегенерація невиліковна і неминуче ляже на долі ваших нащадків. Звісно, мовних яничарів в інших партіях не менше. Але це окрема розмова.
* * *
Як і обіцяла, продовження серіялу про мовних яничарів уже не від президента, а від прем’єр-міністра, який у своїй особовій справі у ВР у графі національність зазначив зовсім не те, про що його запитують: замість національности написав “громадянство Україна”. Забув Яценюк, якого він роду-племени? Чи приховав? Амнезія. Бідолашний… А може, безхатько, сиріточка безнаціональна і безродна-безнародна. Лишенько. Людина без національної належности — це людина без духу і дому… Це космополітичний покійник у відпустці серед розмаю живих і самодостатніх націй-мов. Це навіть Бердяєв знав. А ще глибокої національної прив’язаности навчав видатний єврейський діяч В. Жаботинський: “Життя довело, що все буття держави, наче довкола осі, приречене обертатися довкола проблеми національностей…”. Пане Яценюк. Класиків треба знати. Та ще й своїх.
Проте голосування закону у ВР України 20.05.2015 року “Про державну службу” (щодо обов’язкового володіння українською мовою посадовими та службовими особами органів державної влади) стало лакмусовим папірцем на яценюкобезродність нашого парламенту. Бо зникає народ, коли не вберіг мови. Зостанеться насєлєніє. Яке воно, на окупованих теренах добре бачимо. Вони тому й окуповані, що там нема МОВИ.
Дорогі й рідні! Даруйте, що наведу нудний і довгий список яничарського поголів’я з “Народного фронту” Яценюка, яке не підтримало цього засадничого закону в утвердженні нації як суб’єкта світової історії. Отже, з 82 депутатів фракції НФ (точніше “Антинародного фронту”) цей закон підтримало лише 18 і 5 були навіть проти.
Почнімо з українобофів, тих, хто відверто проти української мови в устах державного службовця. Це таке поголів’я (хай простить мені худоба, що на тлі цих залишків людського матеріялу є високою довершеністю):
Дроздик О., Денісова Л., Романовський О., Бурбак М,. Сторожук Д.
Не голосували 28:
Бабій Ю., Ванат П., Величкович М. (хрунь зі Львова, друг А. Парубія), Кодола О., Котвіцький І., Лук’янчук Р., Пашинський С., Поляков М., Сюмар В., Сидорчук В., Береза Ю., Бондар М., Войцеховська С., Дирів А., Єфремова І., Іванчук А., Княжицький М. (зі Львова хрунь), Колганова О., Соляр В., Сташук В., Фаєрмак С., Чорновол Т., Хміль М. (зі Львова хрунь), Шкварилюк В.
Утрималися 21:
Бойко О., Бриченко І., Вознюк Ю., Горбунов О., Дзюблик П., Кривенко В., Лапін І., Ледовських О., Мартиненко М., Матейченко К., Стеценко Д., Драюк С., Єленський В., Корчик В., Кремінь Т., Ксенчук О., Помазанов А., Река А., Тетерук А., Тимчук Д., Федорук М.
Уявімо подібний перелік істот-депутатів партії прем’єр-міністра у польському сеймі чи московській думі, де депутати не підтримують знання держслужбовцями державної мови, а також “недопущення публічних проявів зневаги до української мови (розумій польської чи російської — І. Ф.), знущання чи глуму з неї, а також її дискредитації”.
Своєрідність мовних яничарів від Садового
Вони назвалися промовисто: “Самопоміч”. У парламенті реально помагають винятково собі, починаючи від криків багатоквартирної Гопко про збільшення депутатської зарплати (і збільшили), до категоричного заперечення зняття депутатської недоторканності від Сироїд (і не скасували) і до дуже продуктивної роботи якогось Мірошника, що під час пленарного засідання планує свій відпочинок на Мальдівах. Про професійного севастопольського ошуканця, логічного собрата Садового, Костю Грішіна під кличкою Семьона Сємьончєнка, і не йдеться. Це за межами пристойного. “Ми брехні легше вірим, / Бо у правди крутіша путь” (Василь Симоненко).
Маємо типове зборисько людей за принципом симулякрів. Симулякр — це термін постмодернізму, що позначає “копію, оригінал якої ніколи не існував”. Це типове постмодернове згромадження у нашій політиці яскравого символу повної кризи власної ідентичности і морального виродження. Звісно, вони можуть надягнути, як Садовий, на себе вишиванку, говорити у Галичині “Слава Ісусу Христу!”, монополізувати амвони у церквах, з яких найкраще маніпулювати людом зовнішніх форм існування. У цьому суть “віку голоти”, що продукує розкладові моральні тенденції, але дуже пильнує форми. Ця форма змінюється залежно від “жолудкового інтересу” (Іван Франко) чи середовища.
До прикладу, садовісти у Львові — це “Слава Україні!” і передові европеїзатори совкового розливу: вишукано вкрасти і красиво здурити, а наприклад, у Кривому Розі — просто “Здрастє” і “по панятіям”. А вже як піяв по-кацапському Садовий до свого друга-регіонала Колеснікова, то хто хотів, той почув. Тому логічно, що саме в головах цього симулякрового середовища (краще “срєди”) від Садового народилася ідея у лютому 2014 року, напередодні анексії Криму, у Львові говорити мовою окупанта. Притрушено цю хвору ініціятиву симулякрів пудрою солідарности з рускоязичними. Бо для чого їм, симулякрам, солідаризуватися з вільними українцями Криму і Донбасу? Це ж дуже сильні люди, на відміну від слизьких пристосуванців садовістів. Подібне шукає і тулиться до подібного. Москвофіли у ХIХ ст. також були симулякрами і майже сто років тримали Галичину на службі у чужих хазяїв. Садовий врешті знайшов собі хазяїна-чужинця, що не говорить українською. Він у Дніпропетровську верховодить (для бізнес-потреби і під червоно-чорними прапорами) і з регіоналами злигається. Тому на Дніпропетровщині тепер “Самопоміч” — це чудове місце для регіоналів. І ця тенденція неухильно зростатиме. На Херсонщині ті самі регіонало-садовістські перетікання: там симулякри — це не елітні злодії зі Львова, а просто бандюки рівня януковича. Історія повторилися — Галичина знову народила Микиту Хруня, тільки з іншою власною назвою очільника партії “Самопоміч”. Прізвище Хрунь деантропонімізувалося: це підлі, підступні і зрадливі обранці.
Садовісти-симулякри (або хруністи), на відміну від своїх спільників із парламентської коаліції, не діють так тупо, як БПП чи НФ. Ці відверто не голосують за те, щоб державний службовець володів державною українською мовою. Натомість від садовістів не голосує 5 осіб із 30: Маркевич Я., Данченко О., Острікова Т., Сидорович Р., Скрипник О. Відтак очільник фракції “Самопоміч” — тінь Садового Березюк — непублічно на раді керівників фракцій вимагає від голови ВР Гройсмана (він теж не голосує за українську мову) оголосити керівникові апарату ВР п. Зайчуку догану за те, що питання захисту державного статусу української мови опинилося у порядку денному…Так діють лише підляки і боягузи. Союз причепуреного запанілого хохла та чужинця-олігарха — основна проблема України як залежної і не ствердженої держави. “Самопоміч” ідеальний приклад цього.
5—9 червня 2015 р.,
м. Львів
