Світлана ОРЕЛ,
Кіровоград
Питання перейменування нашого обласного центру стоїть давно і гостро. Не раз у жорстких дискусіях сходились апологети так званої (бо у цих степах ще до заснування фортеці святої Єлисавети були козацькі поселення, слободи) першоназви міста Єлисаветград та прихильники нової української назви. Запал і одних, і інших урівноважували представники лівих партій і ветеранських організацій, які відстоювали незмінність назви Кіровоград.
Прихильників такого стану речей і досі залишається чимало: про це свідчать опитування, які провели серед своїх читачів деякі місцеві видання. Ясна річ, їх не можна назвати соціологічними чи хоча б якоюсь мірою представницькими, але тих, хто вважає, що перейменування не на часі, зокрема і через економічні труднощі, досить багато. Та ухвалення Законів про декомунізацію поставило питання руба: слід знайти прийнятну для міста назву.
Щоб виробити ціннісні підходи у визначенні найприйнятніших варіантів назв, які потім можна було б винести на референдумопитування мешканців міста, була скликана всеукраїнська науковопрактична конференція. Ініціювали її проведення обласна організація Всеукраїнського товриства “Просвіта” та громадська організація “Спільна дія” під егідою Українського інституту національної пам’яті, Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайло Грушевського НАНУ, Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Підтримала проведення конференції та долучилася до її організації і Кіровоградська міська рада.
Слід відразу зазначити, що конференція викликала неочікувано великий інтерес і серед активної громади міста, і серед науковців і громадських діячів інших регіонів України. До Кіровограда завітали науковці з Києва, Одеси, Запоріжжя, Дніпропетровська, Тернополя, Ніжина, Артемівська. Серед них і досить відомі: Володимир В’ятрович, Тарас Чухліб, Володимир Панченко, Володимир Петрук, Анатолій Пивовар.
Під час роботи конференції працювали дві секції: “Упорядкування топонімічного ландшафту в контексті процесів декомунізації” та “Історикоетнологічні, географічні й соціокультурні аспекти процесів перейменування”.
Із багатьох цікавих і змістовних виступів (матеріали конференції будуть видані окремою книгою) хочеться виділити кілька основоположних моментів. Ми дивуємося, що злочини влади на Майдані чи факти масштабної корупції не засуджені, їм досі не дано належної правової оцінки. Очевидно, це наслідок того, що історичні злочини Російської імперії в Україні не засуджені остаточно (Володимир В’ятрович). Фортеця була побудована на захоплених в українського народу землях (Тарас Чухліб). Полонені бойовики ДНР впевнені, що вони прийшли звільняти “русскіх, і що Єкатєрінослав і Єлісавєтград — русскіє города” (Олег Репан, кандидат історичних наук, учасник АТО). ГУЛАГ, Соловки — це продовження Маніфесту Комуністичної партії, декомунізація пердбачає повернення людині почуття власника, зміни системи стосунків держави і людини, відхід від уніфікації, повернення національної пам’яті, декомунізауція — це неминуче дерусифікація, Кіровоград і Єлисаветград — це одне й те саме (Володимир Панченко).
А що взамін, що можна запропонувати громаді міста, як альтернативу? Не повторюючи з десяток варіантів, які звучали раніше, слід зауважити, що конференція свою увагу значною мірою зосередила на періоді козацької доби, її особливостях на теренах нашого краю. Узагальнене враження таке: після розпаду СРСР і зникнення заборон на роботу з архівними документами, перед нами виразніше постав найближчий шар історії — будівництво фортеці, заснування міста, розвиток його в часи Російської імперії. Ця сторінка більшменш осмислена і досліджена, відходить тепер на другий план, наближаючи до нас козацьку добу. І хоча звучали застереження, що її не варто ідеалізувати і що ми шукаємо нову назву не лише для міста, а й для області (Анатолій Пивовар, кандидат історичних наук), на багатьох справило враження, що на деяких західноєвропейських мапах давніх часів поселення на територіях, де зараз перебуває наше місто, позначене як Інгулгород (Віктор Брехуненко, доктор історичних наук).
У сучасній інтерпретації — Інгульськ. Звучала, правда, і ще одна пропозиція, висловлена нашим земляком, ветераном УПА Володимиром Караташем і підтримана відомим поетом Дмитром Павличком, яка стосується козацтва — Богун. Але вона не отримала ширшої підтримки.
Чомусь на маргінесах конференції опинилася доповідь кандидата історичних наук Володимира Петрука, який єдиний запропонував загалові заглянути у глибший шар нашого минулого — часи скіфіворачів, коли наші степи були ареною світової історії. Варіанти назв, які стосуються цього періоду, так само мають бути обговорені, проаналізовані і донесені до масової свідомості мешканців краю.
І хоча, як зауважив ректор Кіровоградського педагогічного університету Олег Семенюк, навряд чи можна знайти таку назву, яка б влаштувала усіх, хочеться вірити, що до дня Свободи і Гідності наше місто матиме нову українську назву.
У Кіровоградській міській раді відбулася Всеукраїнська науковопрактична конференція “Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства”
У ній узяли участь представники міської та обласної влади, депутати різних рівнів, представники громадськості та провідні науковці з Кіровограда, Києва, Дніпропетровська, Одеси, Запоріжжя, Тернополя та інших міст України.
Науковці під час конференції напрацювали критерії до зміни географічних назв, пов’язаних із комуністичним та імперським минулим. Про роботу конференції та її напрацювання вони говорили під час пресконференції для журналістів.
“Вибір стратегії заміни радянської символіки насправді є цивілізаційним вибором. Для України це вибір між поверненням до європейського дому і подальшим перебуванням на московській орбіті”, — зазначив Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, директор Українського інституту національної пам’яті.
За словами Олександра Ратушняка, кандидата педагогічних наук, старшого викладача кафедри української літератури Кіровоградського державного педуніверситету імені Володимира Винниченка, вибір назв для населених пунктів має відбуватися за критеріями, які засвідчують історичну самобутність, самодостатність і європейськість нації і держави, а саме: 1) деколонізація (заміна всіх топонімів, накинутих Україні ззовні); 2) україноцентричність (засвідчення давності і спадкоємності української історії); 3) краєцентризм (зануреність в історію конкретної території або прив’язка до місцевих географічних об’єктів); 4) унікальність (неповторюваність у назвах інших міст, формування чітких і неповторних образів, пов’язаних із містом); 5) толерантність (відсутність наруги над національними почуттями більшості населення); 6) неперсоналізованість (топоніми, пов’язані з історичними особами є найуразливішими).
На думку науковців, оптимальною назвою для Кіровограда, враховуючи вищеперераховані критерії, видається топонім Інгульськ. Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАНУ вважає, що назва міста за назвою річки, на якій воно стоїть — типова світова й українська практика (м. Ромни — р. Ромен, м. Бердянськ — р. Берда, м. Іннсбрук — р. Інн тощо). Окрім того, назва Інгульськ закорінює історію міста в козацькі часи, перегукується з адміністративнотериторіальною одиницею Вольностей Війська Запорозького Низового — Інгульською паланкою, розташованою південніше на пограниччі сучасних Кіровоградської, Дніпропетровської та Миколаївської, областей. Цікаво, що європейських мапах 1750—1770х рр. фортеця Святої Єлисавети позначена як Інгулгород. І ще один аргумент — перейменування Кіровограда на Інгульськ перегукується з вибором Дніпропетровською міською топонімічною комісією гідроніму Дніпро для перейменуванні Дніпропетровська.
Науковці чітко висловили свою позицію щодо перейменування Кіровограда на Єлисаветград. “Такі заклики рівнозначні заяві, що Центральна Україна — це не наша земля, а російська”, — зазначив Тарас Чухліб, доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ. На думку науковця, замінити російські радянські топоніми на російські імперські означає: а) визнати, що нам комфортно бути поневоленими Росією; вкорінити в Україні та поза її межами враження про тимчасовість Української держави; засвідчити Росії, що українці психологічно продовжують перебувати на її орбіті, чим підкріпити сподівання Москви поглинути Україну, а отже, й наснажити на подальшу війну.
За словами Олега Репана, кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, перейменування Кіровограда на Єлисаветград неприйнятне, бо:
1. Уславлюючи російську царицю Єлизавету, засвідчуватиме, що сучасні українці схвалюють поневолення України Росією у минулому.
2. Вкорінюватиме у свідомості не тільки населення міста, а й усіх українців почуття меншовартості, власної ущербності, нездатності до самостійного державного життя, а отже, суперечать національним інтересам України.
3. Формуватиме ідеологічне підґрунтя для російських претензій володіти Україною, морально обеззброюватиме перед російською агресією.
4. Викличе глибоке несприйняття серед мешканців міста, адже більша частина їх довела під час Революції гідності, а згодом після початку російської агресії свій патріотизм і європейськість.
5. Спровокує протести по усій Україні та політичну й міжрегіональну напругу.
6. Стане наругою над пам’яттю мешканців міста та області, які віддали своє життя за незалежність України проти агресії Росії у війні 2014—2015 рр.
Учасники конференції звернулися до депутатів ВР України та закликали їх на законодавчому рівні унеможливити реанімацію російських імперських назв на теренах України, внісши відповідні зміни до законодавства України. Окрім того, науковці направили звернення до депутатів Кіровоградської міської ради.
Співорганізатори конференції:
Український інститут національної пам’яті;
Інститут української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАНУ;
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка; Кіровоградська міська рада;
Громадська організація “Спільна дія”;
Кіровоградське обласне товариство ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка.
