ЗАХИСТІМО
ПРОСВІТЯНИНА!
Знаю Ярослава Григоровича Гелетія вже чверть століття — із того часу, як на початку 1990-х
років він став активістом Дубенського товариства української мови імені Тараса Шевченка, а згодом — одним із найдіяльніших членів нашої “Просвіти”.
Я був редактором його вкрай актуальної, гостропубліцистичної книжки “Кров пролилася на Спаса”, яка побачила світ саме у дубенському просвітянському видавництві “Наш край”.
Уже 20 років пліч-о-пліч творчо співпрацюю разом із ним у громадському просвітянському фонді “Джерело” імені Івана Фещенка-Чопівського. Адже це завдяки Ярославові Григоровичу з-під крила цього фонду в Дубні вийшли масовими накладами сотні тисяч примірників (!) такої потрібної газети “Промінь” для українців Республіки Комі, талановиті збірки бібліотечки імені В’ячеслава Чорновола, насичені історично-інформаційно томи “Комі-ГУЛАГіани”, журналу “Український вісник”, альманаху “Український вісник”.
Тож цілком заслужено за свою подвижницьку діяльність Ярослава Гелетія удостоїли найвищої нагороди міста Дубна — “Кришталевого жолудя”, а також найпрестижнішої відзнаки Дубенського району — “Золотого колоса”, він став кавалером ордена “За мужність” імені Василя Стуса і лауреатом Дубенської міжнародної літературно-мистецької премії імені Авеніра Коломийця.
Саме в Дубні за багаторічну видавничо-публіцистично-краєзнавчо-просвітянську діяльність його, кандидата технічних наук, прийняли до Національної спілки журналістів України. На найвищому рівні відбулося велелюдне вшанування його 75-річного ювілею саме в Дубенському районному будинку культури 28 лютого 2008 року.
Так, ми його однодумці й соратники, побратими по духу й перу, неабияк пишаємося тим, що він — наш! Адже майже не пригадується найвизначніших масових заходів у Дубні, до підготовки яких він не був би причетний, у проведенні яких він не брав би участі (разом зі своєю дружиною-дубенчанкою св. п. Ларисою).
Нині ж, після смерті дружини пані Лариси, почало коїтися щось несусвітнє! Гелетію не дають проживати в його квартирі, що по вулиці Мирогощанській, де він мешкав разом із дружиною 28 років, тобто фактично — виганяють із Дубна світ за очі! Причому чинять усе це підступно, лицемірно, по-єзуїтськи! Під час його відсутності крадькома вимикають електропостачання, тепло, каналізацію! Невже такою повинна бути вдячність за все, що він зробив і надалі робить для нашого міста?!
До цих антигуманних вчинків причетна працівниця Дубенської санітарно-епідеміологічної станції Тетяна Савчук.
Згадую, як кілька років тому на офіційному рівні в Дубні вшановували пам’ять Марка Боєслава — члена Головної Української Визвольної Ради, крайового провідника пропаганди ОУН, кавалера Срібного Хреста Заслуги, редактора підпільного журналу “Чорний ліс”, засновника і головного редактора газети “Шлях перемоги”. Фонд “Джерело”, очолюваний Я. Г. Гелетієм, до 100-річчя Марка Боєслава вперше зібрав і видав тритомник його творів, у Дубні впорядковано могили його дружини Марії Савчук і сина Святослава, відкрито меморіальну дошку.
Отож, коли із високої трибуни того дня звучали слова подяки Ярославові Григоровичу, присутня в залі Тетяна Савчук теж витирала сльози вдячності. Виявляється, насправді це було нещиро! Це були крокодилячі сльози!!!
Шануючи чинне законодавство і вірячи у справедливість,
Я. Г. Гелетій звернувся до суду, аби довести своє право і надалі проживати у своєму законному помешканні, де зберігається його великий дубенський архів.
На превеликий жаль, дубенська Феміда (і сміх, і гріх) цього разу теж виявилася із зав’язаними очима. Та цього слід було очікувати. Адже де ще був подібний випадок, коли справу нотаріуса О. В. Стадійчук (це вона ствердила своїм підписом і своєю печаткою документ про позбавлення права на дубенське житло Я. Г. Гелетія) розглядав суд, очолюваний рідним чоловіком пані Стадійчук?
Коментарі зайві…
P. S.
Коли матеріал уже підготували до друку, стало відомо, що свавілля з боку Тетяни Савчук триває. Та ще як! Без будь-якого погодження з Я. Гелетієм вона самовільно викинула всі його архіви у підвал… Справу передано у правоохоронні органи… А судові слухання — тривають: після Рівненського обласного апеляційного цю невеселу справу через 2-3 тижні розглядатимуть уже київські інстанції… Знову згадується невмируще грибоєдовське: “А судді — хто?!”…
Микола ПШЕНИЧНИЙ,
член НСПУ, просвітянин
