Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, член НСПУ і НСЖУ
В Актовій залі Національного університету “Львівська політехніка” знову людно. З ініціативи Ірини Ключковської, директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою цього університету, в гості до львівської громади завітав Мирон Сич, депутат Польського сейму, голова Комітету з національних меншин, разом із дружиною Олею-Марією, директором Комплексу шкіл з українською мовою навчання у Польщі.
Єдиного українця, який має честь і відвагу в Польщі бути головою Комітету Польського сейму, прийшли підтримати ректор Політехніки професор Юрій Бобало, консул із питань двостороннього співробітництва Консульства Республіки Польща у Львові Мартін Зіневич, ректор Львівського інституту менеджменту (генеральний консул України у Гданську, 2011—2015 рр.) Мирон Янків, голова товариства “Надсяння” Володимир Середа і директор департаменту міжнародного співробітництва Львівської облдержадміністрації Лев Захарчишин.
Монолог Мирона Сича
“Я справді сам не знав про себе так багато, як почув те, що ви сказали. Львів — прекрасне місто в Європі і світі. До Львова хочеться приїжджати, але не кожен має змогу побувати у Львівській політехніці і в цьому актовому залі.
Не сподівався на таке повнокровне спілкування з вами. Виховали мене мої батьки, що з Ярославського повіту. До початкової школи ніхто в селі не знав польської мови. З 90 сіл до нас переселили лемків, бойків, надсянців. Творили всі разом нову українську мову. Була навіть сім’я з Білорусі, і мусила навчитися української мови.
Говорячи про меншини, зазначу, що українська меншина в Польщі перебувала в найскладнішій ситуації, бо українці були найбільше розпорошені. Та й яка мета була у влади? Асиміляція. Є документи про це. Побачила світ із цього часу книжка — “Акція “Вісла”. Справді, не кожна держава в Європі має так багато національних меншин, як Польща.
1989-го Польща як держава вважалась однонаціональною. І Яцек Куронь тоді вперше звернув увагу, що ми — держава міжнародна. Хоча вважалося, що меншини становили 2 %. Тоді він дав велику надію усім національним меншинам. Українців було найбільше — близько 140—150 тис. українців переселили в Польщу. Я. Куронь запропонував створити комісію з національних та етнічних меншин. І вона досі працює. У січні 2005 року ухвалили Закон “Про національні та етнічні меншини”. Це заслуга Яцека Куроня. Сформувалися групи осіб, які мають свої мову, культуру, традиції, предки яких жили в Польщі щонайменше 100 років, на території сучасної Польщі. 1989 року українська група була “етнічною”, а не “національною”, бо ще не було тоді держави Україна. Тоді в Польщі жили дев’ять меншин: німці, чехи, словаки, українці, білоруси, литовці, росіяни, євреї і вірмени. І чотири “етнічні” групи — ті, що не мали держави: татари, роми, караїми і лемки. Був такий момент.
Польська держава виділяє субвенції на вивчення рідної мови. Офіційно у польських школах українські діти вчаться по-українськи. Держава платить.
Українець став головою комітету національних меншин. Серед моїх заступників — німець, білорус, поляк. Це — несамовитий процес демократизації в Польщі. Нацменшинам довіряють, бо вони показують, що є лояльними громадянами. Бажано було б, щоб меншини, що в Україні, також були лояльними — вже до Української держави.
Є різні люди. Є ті, хто мене поважає. А є й такі, що вміють мені докучати, але сідають і хочуть зі мною говорити. Наприклад, про те, що чекає їх під час поїздки в Україну. Навіть кажуть, щоб я одягнув вишиту сорочку.
На початку 90-х у Польщі почалася реформа самоврядування. Це була децентралізація на найнижчому рівні. Досі поляки говорять, що це була найважливіша реформа — самоврядування гміни. Вища влада має розуміти: треба давати владу вниз. Щоб бургомістри мали обов’язки і гроші на виконання цих обов’язків. Я гордий, що багато голів, мерів, війтів — українці. Дуже багато молодих людей з Польщі виїхало на Захід, а багато українців приїхало сюди, до Польщі. Бо тут добре живеться”.
Замість післямови
Справді, ми, українці, вдячні керівництву Польщі, яке разом із країнами Балтії підтримує Україну в її боротьбі з агресивним сусідом. Адже кагебістський цар має глобальні агресивні плани. Бажано було б, щоб і Європа, і світова громадськість воєдино засудили гібридну війну РФ проти України. А дружба народів може гори перевернути. Так вважає Мирон Сич, який, працюючи в Польському сеймі, відстоює вже впродовж років інтереси української меншини в Польщі і національні інтереси України. Нехай щастить Вам, пане Мироне, у Вашій діяльності задля польсько-українського порозуміння.
