Микола ЦИМБАЛЮК
Робота українських ЗМІ, особливо нині, коли триває російськоукраїнська війна, набуває надзвичайно великого значення. Це стосується не лише їхнього змістового наповнення, мови, а й насамперед прозорості щодо їхніх реальних власників. Тому прозорість медіавласності давно вже стала своєрідним гордієвим вузлом, від розв’язання якого певною мірою залежить решта проблем у цій царині. Про те, яким чином суспільство і держава можуть дізнаватися про (спів)власників видань, радіо і телеканалів, обговорювали на міжнародній конференції “Впровадження ефективного механізму для прозорості медіавласності в Україні”.
Конференцію організували Комітет ВР України з питань свободи слова та інформаційної політики, Міністерство інформаційної політики спільно з програмою ЄС та Ради Європи “Зміцнення інформаційного суспільства в Україні”. Серед українських учасників були народні депутати, представники парламентських комітетів, представники Держкомтелерадіо, Антимонопольного комітету, Адміністрації президента, Нацради з питань телебачення та радіомовлення, представники громадських організацій та ЗМІ.
Під час заходу було представлено та обговорювався законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності ЗМІ, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення”.
Вікторія Сюмар, голова Комітету, з цього приводу зазначила:
— Нинішня інформаційна сфера є такою, яка фактично створює систему залежності. І політики, і суспільства, і позицій кількох людей, які є власниками медіа і дуже серйозно дотують ці самі ЗМІ. Попри те, що держава надає їм можливості мовити в ефірі, видає ліцензії, всетаки існує тотальномонопольний вплив олігархічних груп на ключові ЗМІ. Це треба визнати для розкодування цієї залежності, інакше ніякого руху вперед України не буде. Проблема ще й у тому, що будьякі спроби проведення економічних реформ, що означатимуть фактично ущемлення інтересів великого бізнесу, наштовхуються на дуже серйозний спротив через ці самі медіа. Вони формують негативний образ тих політиків, які намагаються такі кроки робити.
Фактично олігархи заважають появі в країні нормального громадянина. Не секрет, що сьогодні не вистачає рекламного ринку для всіх ЗМІ, зокрема й електронних, які працюють на українському ринку. Що це означає? Одну просту річ: існує тотальна потреба в коштах, а для забезпечення всіх телеканалів їх просто не вистачає. Відтак ЗМІ залежні від постійних грошових дотацій. Якщо існує така залежність, то кошти звідкись треба брати. Беруть їх, як правило, з олігархічного капіталу, який заробляється, зокрема, і на доступі до державного бюджету, і на додаткових преференціях. Це реальність.
Отже, ринок треба формувати. Без формування реального медіаринку ми не матимемо дієвих ЗМІ і тієї свободи слова, яку хотілося б мати в європейській країні, в Україні, яка пережила Майдан, і яка продемонструвала недовіру до залежних ЗМІ. Їхня прозорість власності не вирішить усіх проблем, вона не створить одразу медіаринку, але це перший крок до його творення. Це перший крок до нашого права знати, хто стоїть за тими чи тими медіа. Ми повинні бути чесними перед суспільством, і держава повинна знати, хто є кінцевим бенефіціаром ключових, а взагалі всіх ЗМІ в Україні. Наголошую: суспільство теж має це знати.
Далі на порядку денному стоятиме питання концентрації ЗМІ, його теж треба вирішувати. Сьогодні Антимонопольний комітет України працює надзвичайно слабко. Наступне, — якщо ми дійдемо до нього, — це фінансова прозорість ЗМІ. І це теж нормально, бо йдеться про соціально відповідальний вид бізнесу. І чим більше підзвітний він буде перед суспільством, тим більше довіри він матиме. ЗМІ мають базуватися на суспільній довірі, а не займатися олігархічними війнами, втрачаючи від того цю віру.
Тобто, це все кроки, які нам належить зробити. Скажу відверто: спротив законопроекту буде шалений, тому що ніхто не хоче витягувати подібну інформацію на поверхню. Від неї ховаються. Але тільки через оприлюднення її, через реальні кроки, через максимальні громадські кампанії ми можемо і мусимо щось змінити. Це не зміниться просто так, через ухвалення закону в парламенті, нам потрібна суспільна підтримка. Так само, як підтримка і самих журналістів, бо це робиться і в їхніх інтересах.
