Оксана Петращук. Крізь нескінченну нитку часу

Олена ЛОГІНОВА,

молодший науковий співробітник Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка

“Хвилинами тішить гадка, що в людські домівки потрапить і від мене трошки світла, мов крапельки освіжаючої води”, — так колись розмірковував композитор Володимир Івасюк. Він, мабуть, і не сподівався, що його пісні даруватимуть безмежне світло не одному поколінню шанувальників його творчості. Адже український мелос відкривається багатьом сучасникам саме через вічну музику Івасюка.

Дотик до незбагненного

і прекрасного

Батько Володі, відомий український письменник Михайло Григорович Івасюк, колись писав: “Талановита людина ніколи не заздрить, бо суть таланту — це благородство, прихильність і повага до всього прекрасного, навіть до того, що створено сусідом чи колегою”.

Оце прагнення до прекрасного було з дитинства і в Оксани Петращук, без заздрощів, але з великим вродженим благородством милувалася багатими барвами буковинської природи, яскравих польових квітів, навіть небо у її перших дитячих малюнках і вишивках мало багату палітру.

Її благородство виявляється у всьому. Навчаючись у Вижницькому училищі прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка, її дипломна робота мала назву “Поезія часу”. Для створення роботи юна майстриня надихалася поезіями Лесі Українки, Ліни Костенко. Тому і робота складає враження поетичноживописної. Оксана зуміла провести три поетичні паралелі: ранок—весна —півколо сонця, що сходить, день—це літо, сонце в зеніті, вечір—осіньзірка, ніч—зима—місяць.

Історія створення роботи “Легенди про пісню”

Саме пісні Володимира Івасюка надихнули молоду художницю Оксану Петращук на створення монументальної і трепетної дипломної роботи, виконаної у техніці батик “Легенда про пісню” (2001 рік). Змалечку Оксана захоплювалася мелодійними піснями Володимира Івасюка і вибір теми дипломної роботи не був випадковим.

…Оксана осьось мала закінчити Львівську академію мистецтв. І проект дипломної роботи був абсолютно іншої тематики. Але твори Володимира Івасюка допомогли їй. Вона цікавилася творчим і життєвим шляхом композитора. Якось до її рук потрапив журнал “Галас” (ч. 3 за 1991 р.), де багато матеріалів були присвячені Володі. Розміщені там матеріали і свідоцтво про смерть В. Івасюка дали поштовх до створення неперевершеної дипломної роботи, мистецького оригінального твору “Легенда про пісню”, яка нині у постійній експозиції Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка. Звичайно, Оксана ризикувала, тому що її дипломний проект побачили викладачі перед захистом. Майстриня досягала бажаного ефекту за допомогою аплікації, ефекту батику на папері. На початку нашого століття не так просто було з матеріалами, але Оксана дуже завдячує своєму батькові, Якову Пантелейовичу, який завжди допомагав і допомагає їй.

Пізнання і визнання

Оксана ПетращукГинга створює рукотворні дива, які наповнюють усіх, хто їх споглядає, невичерпною енергією, внутрішнім і зовнішнім світлом.

Саме на таких людях тримається частка українського неба. Оксана Петращук — також поет у своїй творчості, тому що має дивовижне відчуття поезії, космологічної ритміки. Майстриня вважає, що її життя наповнене символами, тому символічні і її роботи. До таких робіт належать гобелени: “Іуда”, “Голод та спрага”, “Голгофа”, “Сьоме небо”…

Особливість мисткині — вона не копіює своїх робіт, кожна ексклюзивна і неповторна. Її твори експонувалися в Українському національному музеї у Чикаго 2003 року, майстриня — постійна учасниця всеукраїнських і міжнародних мистецьких проектів.

Спантеличені проблемами і тривогами, ми не завжди можемо усвідомити своє життя. Оці акценти реального та нереального вміло, талановито розставляє Оксана ПетращукГинга, яка вражає своїми копіткими роботами, виконаними у техніці батик, лялькамимотанками. Художниця не зупиняється на досягнутому, адже має безліч креативних ідей, бачень, напрямів у своїх подальших роботах. Спілкуючись із художницею, розумієш, що світ був би жебраком, якби не було таких митців, як Оксана Петращук. Спроба зрозуміти себе через призму робіт і залишити для нащадків автентику свого бачення — найголовніша задача митця. І як добре, що в Оксани першим учителем, другом і порадником є тато Яків Пантелейович, який також свого часу закінчив Вижницький коледж прикладного мистецтва, де нині викладає Оксана Яківна, і втішений тим, що його мрії може втілити і його донька.

Щоднини художниця творить із молитвою на вустах: “Моя молитво! Моя щоденна рутино! Низько схиляю голову перед тобою, кланяюсь тобі за ту любов, яка приходить із кожним наступним міліметром тканого полотна, за ту силу, яку даруєш ти мені, завершуючи ту чи ту роботу, за ту Віру, яка робить мене сильною, за ту Надію у те, що все це недарма, за ту Мрію, що колись усе це комусь знадобиться”.