Василь КАПЛУНОВ,
просвітянин з Новопскова, Луганська обл.
Прочитав у “Слові Просвіти” (ч. 23 за 2015 р.) замітку Ж. Титаренко “Окопна правда” (пані Жанно, слава волонтерам!) і вирішив поділитися своїми думками з цього приводу.
18 червня моя внучка-студентка їхала з Харкова додому на Старобільщину, що в Луганській області. Маршрут пролягав неподалік зони проведення АТО, тому не дивно, що в мікроавтобусі поруч з цивільними пасажирами від Південного вокзалу з Харкова від’їхали двоє військовослужбовців. Зі слів пасажирів цього рейсу це були люди не призовного віку, а старші. Без відзнак, що типово зараз для “камуфляжників”-строковиків.
Сіли вони вже напідпитку і всю дорогу від Харкова до Старобільська “дудлили” пиво, голосно розмовляли російською і матюкалися, не звертаючи уваги на попутників, серед яких були жінки і діти. Ні водій, ні пасажири не насмілилися зробити зауваження “захисникам Вітчизни”. Питаю: “Чому?”, а у відповідь аргументоване, — а що буде з нами на кінцевій зупинці?
Та й правда, що чекати від людей, яких у Куп’янську на блок-посту патруль хотів висадити з рейсу і затримати за п’янку, та, натомість, відпустили. “Захисники” по телефону когось набрали — і спрацювало “телефонне право”.
Харківські “хами у формі” поїхали далі, а їх попутники, приїхавши додому, розповіли ближнім, яка в нас армія негарна… І ця оповідка поповнила подібні, які активно розповсюджуються на контрольованій Україною території Луганщини, викликаючи в населення (як один із чинників!) зростаюче несприйняття дій влади, Збройних сил, нацгвардії і прикордонників.
…У грудні 2013 року я був у відрядженні у Києві. Мав можливість порівняти атмосферу серед учасників Майдану і “антимайдану”, бо встиг побувати на обох. Я йшов тротуаром від Верховної Ради до Європейської площі, де був “антимайдан”, а навколо бродили тітушки. Місцевий люд від них сахався: вони були напідпитку, з пляшками пива, з прапорцями ПР та цигарками. Таблички біля організованих груп “антимайданівців” показували їх представництво з різних кінців України, але всуціль лунала російська мова і російський мат. Нетверезий люд не звертав уваги на міліцію, а вона — на їхні матюки. Я був у Києві, але відчував нереальність того, що я бачив і чув — це був ніби якийсь захланний куточок на периферії Луганська, де за рогом свого училища “петеушники” цмулили пиво і через слово вставляли голосні матюки…
Та був Майдан, уже оточений барикадами. Зі стежинами для людей, які вільно струмували в обидва напрямки. Чемні хлопці на цих постах уважно вдивлялися в обличчя тих, хто проходив на Майдан, — людей напідпитку чи з пляшками не пропускали. Я півдня дивився та слухав, і не стільки тих, хто промовляв на сцені, скільки тих, хто був навколо мене. Я не бачив п’яних і не чув жодного нецензурного слова! Я бачив просвітлених і усміхнених людей, які ще не знали, що їх чекає в наступному році, але були впевнені, що змінять Україну на краще! Це був інший світ, світлий образ якого я забрав з собою додому на Луганщину.
А потім прийшло АТО, зміцнювалася в поразках і перемогах українська армія. Прибирали “до рук” батальйонівців, родом із Майдану. Позитивний образ “майданівця” поступово стирався, коли зустрічав підпилих російськомовних українських солдатиків у Старобільську. Коли знайомі водії розповідали про побори на наших блок-постах. Ця ерозія позитиву від Революції гідності посилилася, коли все повернулося “на круги своя”, коли стадіони масово і хором почали матюкатися. Нехай і на ворога Путіна, але…
Часом здається, що сьогодні “антимайдан” повернувся. Тому я згоден з майором Зубатенком з Харкова (читайте “СП”, ч. 23 за 2015 р.): і на фронті, і в тилу треба наводити порядок. А то як у приказці: з чим боролися, на те й напоролися.
