Микола ЦИМБАЛЮК
Кілька днів тому ЗМІ оприлюднили відкрите звернення архієпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ КП Климента до міжнародних організацій, лідерів країн, які підписали Будапештський меморандум і українських очільників влади щодо захисту прав і свобод українців Криму. Відповідної реакції міжнародної спільноти і нашої влади досі нема. Але його відлунням став круглий стіл в агентстві “УКРІНФОРМ”, організований громадськими організаціями, що представляють інтереси кримських українців. Крім них до вироблення конкретних шляхів і механізму захисту українського Криму від дискримінації російських окупантів долучилися відомі експерти з питань міжнародного права і прав людини.
Учасники, наводячи численні факти, констатували, що дії російських окупантів на тимчасово окупованій території призвели до цинічного, грубого та масштабного порушення прав людини і громадян України. Зокрема Андрій Іванець, координатор Таврійської гуманітарної платформи, звернув увагу на те, що всупереч тиражованій Москвою і місцевими колаборантами маніпуляції, українська громада Криму є другою за розмірами в Криму. Чверть населення Криму — етнічні українці. На превеликий жаль, ситуація на півострові для українців складна. Торік, наприкінці лютого, коли Росія ще тількино розпочала анексію, кримська громадськість подавала один за одним тривожні сигнали SOS київській владі і міжнародному співтовариству. Доводили, що насувається величезна небезпека миру і стабільності не лише в Україні. Моніторингова місія ОБСЄ в Криму також зробила висновок, що внаслідок окупації Криму найбільш загроженими тут опинилися кримські татари і українці.
— Весь перебіг подій, які ми спостерігаємо, — говорив А. Іванець, — повністю підтверджують ці звернення і заяви. Нині ж ситуація ще більше погіршується.
Для того, щоб розуміти, що можна зробити для виправлення ситуації, або хоча б добитися пом’якшення життя українців у Криму, треба подивитися, що вони мали до його анексії Росією, що мають нині і яка мета окупаційної політики.
Учасники круглого столу констатували, що навіть за совєтських часів етнічні кримчаниукраїнці, яких нараховувалося на початку 1990х майже півмільйона, не мали повноцінної культурницької інфраструктури. Київ був далекий від їхніх духовних інтересів і підтримання національної ідентичності. На 1991 р. у Криму не було жодної української школи, жодної громадської організації.
За часи незалежності системної роботи з українцями в Криму з підтримання її ідентичності і розвитку, з її консолідації на державному рівні також не проводилося. Щоправда, було створено 7 шкіл протягом 1991 року, близько 400 українськомовних класів. Відбулася самоорганізація в громадські організації, політичні партії. Але, незважаючи на це, внаслідок багатьох обставин вони були менш впливовими. Навіть татари, які чисельно менші за українську громаду, добилися більших результатів у злютуванні своїх лав і виборюванні національних інтересів. Як і в будьякій справі, велику роль грає фінансове забезпечення. Українці Криму за всіх президентів, навіть, здавалося б, національно свідомого В. Ющенка, були кинуті напризволяще. Кримські татари отримували фінансову і гуманітарну підтримку з боку Туреччини, як єдиновірці — ще й мусульманського світу.
Отже, українці опинилися в парадоксальній ситуації. Вони нібито формально належали до титульної нації, але дефакто не мали механізмів реалізації своїх культурноосвітніх потреб унаслідок свого вкрай обмеженого представництва у владі. Відповідно і вплив на вироблення механізмів надання цієї допомоги був також обмежений. Тим не менше певні тенденції були помітні. Однак анексія Росією Криму поставила хрест на розвитку і захисті національних пріоритетів. Окупанти закрили навіть ті кілька шкіл, що були, українськомовні класи через утиски, погрози і взагалі жорстку політику чисельно зменшилися, припинили існування українськомовні газети в Криму. Про рівень свободи слова, свободи зібрань яскраво засвідчило відзначення 9 березня — день вшанування пам’яті національного пророка Шевченка. Організаторів цього заходу арештували.
“У чому мета політики московських окупантів?” — запитували учасники круглого столу. Експерти відповідали: це не нагнітання окупаційної істерії, а стара системна, цілеспрямована людиноненависницька політика Російської Федерації. На окупованій території вона проводить політику на зміну етнічної свідомості, на асиміляції українців. Знищення їхньої культурної самобутності, культурного простору, грубий тиск на активістів, інформаційнопсихологічний тиск, що виявляється на різних рівнях суспільнопобутового життя — це все ланки одного “русскоміровского” ланцюга.
Росія як авторитарна держава керується паралельноімперським мисленням. У своїй промові в Криму 18 березня ц. р. Путін чітко і вкотре повторив, що, мовляв, українці й росіяни — один народ. Ці московські сигнали йдуть не з 2009 року, як дехто вважає. Вся російськоукраїнська історія взаємин — це тотальне нищення національного “Я” українців, відкидання суб’єктності українського народу. Все це чітко простежується нині в Криму. Показовою є заява одного із так званих кримських очільників, Дмитра Полонського, сина багатолітнього власкора Українського радіо, який заявив, що “українців у Криму нема”(!?)
— За весь період існування АРК у складі незалежної України, — констатував Юрій Смілянський, експерт Майдану закордонних справ, — київську владу не дуже цікавила національна ідентифікація кримчан, і українців, і росіян, кримських татар. Її не цікавило формування громадян Криму як громадян України. У повному розумінні цієї категорії. Владі потрібні вони були як слухняний бездумний і безголосий електорат, “голосуючі особини”, які б спокійно поводилися і чекали тої подачки, яку влада кине Криму.
Що робить окупант? Те саме. Просто їхня машина терору дозволяє роз’єднувати людей і вершити свою чорну справу. Сьогодні політика російського окупанта загалом і в Криму зокрема спрямована на те, щоб будького, хто не позбавлений власної і національної гідності, не заляканий, був витіснений з її території. Якщо чинитиме будьякий опір, навіть у думках, своєю позицією, — то буде знищений. По тій моделі, яка формується в Криму, населення в кількості 22,5 млн там не треба. Максимум — 1 млн. Там потрібна лише військова база, яка успішно формується вже сьогодні. А національність Москвою розглядається як здатність до самоорганізації і спротиву.
Дуже сумно, відзначив експерт (його підтримали інші колеги), що уповноважений із прав людини тільки говорить про “необхідність конкретизації критеріїв порушень прав людини в Криму” . І це через 16 місяців після початку російської окупації півострова! Сумно, що органи української влади також займаються лише збором інформації, а не якиминебудь конкретними діями. Це замість розробки ґрунтовної, детально розробленої концепції захисту прав кримських українців і впровадження її в життя. Міжнародні експерти зафіксували на території Криму 21(!) порушене право, якими володіють громадянин. А в цей час радник президента Горбулін в одній із газет в черговий раз готує суспільну думку щодо окупованих територій взагалі і Криму зокрема: мовляв, не треба нічого робити, років через 50 він повернеться сам…
За результатами роботи круглого столу учасники підготували звернення до органів влади України та міжнародної громадськості щодо захисту українців Криму від дискримінаційних дій російських окупантів.
