Сумна звістка надійшла зі степової України: 12 червня 2015 року, коли сонце збиралося заходити за обрій, відійшов за межу Вічності Василь Марко, славетний уродженець бойківської околиці побіля містечка Буштино, що розляглося в Закарпатті — на лівому березі Тиси, якщо прямувати від Хуста до Тячева.
Василь Марко народився 6 січня 1936 року в селі з промовистою назвою — Руське Поле, що однозначно підказувало кожному: тут живуть із давніх давен українці. Зрозуміло, той святвечірній день був для селянської родини Марків особливим, бо радість була позначена щастям: Марія Марко (1897—1986) та Петро Марко (1895—1959) вимолили у Всевишнього винятково обдарованого сина. Адже в особі Василя Марка український духовний світ згодом здобув талановитого вченого-літературознавця, пристрасного публіциста, активного критика, громадсько-освітнього діяча, невтомного педагога, а ще — неперевершеного майстра українського слова. Справжнього носія Просвіти…
По закінченні семирічки в рідному селі (1942—1950), а також Хустського педагогічного училища (1952—1954) та відділення української філології Ужгородського університету (1954—1959) Василеві Марку судилося працювати упродовж 16 років у стінах сільської школи, власне, як вчителем, так і директором Дулівської восьмирічної школи (1959—1966), а в 1966—1975 рр. трудився заступником директора Тячівської середньої школи. Рідкісний випадок: Василь Марко як учитель блискуче захистив 1973 року кандидатську дисертацію на тему “Проблема героя в творчості Михайла Стельмаха”. Від 1975 року Доля назавжди — до останнього подиху — пов’язала Василя Марка з кафедрою української літератури Кіровоградського педагогічного інституту (за новітньої доби — університету імені Володимира Винниченка), де став знаним доктором філологічних наук, авторитетним професором. Тут на повну велич розгорнувся його талант науковця та наставника студентської молоді. До речі, Василю Марку випало понад три роки працювати й проректором з наукової роботи Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. В нових умовах народження незалежної Української Держави завершив докторську дисертацію на тему: “Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії (На матеріалі сучасної української прози)” (К.,1992).
Доробок Василя Марка як дослідника творчості багатьох українських авторів (Т. Шевченко,
Г. Квітка-Основ’яненко, І. Франко, Леся Українка, В. Стефаник, М. Коцюбинський, В. Винниченко, О. Гончар, М. Стельмах, І. Чендей, Д. Павличко,
А. Мороз) — вельми помітний. Назвати б бодай книжкові видання: “Художній світ Михайла Стельмаха” (1982), “У вимірах стилю” (1984), “Окрилені ідеалом” (1985), “Основа творчих шукань” (1987), “Анатолій Мороз. Нарис творчості” (1988), “…І вічна таїна слова. Аналіз великого епічного твору” (1990), “Дружні бесіди: радіопубліцистика” (співавтор — І. Добрянський; 2002; 2004), “Українська література ХХ—ХХІ століть” (2004), “Стежки до таїни слова” (2007), “Аналіз художнього твору” (2013). З-під його пера науковий світ і широкий читацький загал отримав понад триста опублікованих праць. Звісно, йдеться про якість, а не кількість зазначених позицій; хоч, як казати натщесерце, були б елементарні умови для творчої діяльності, то зробив би… Та умовний спосіб ніколи не значився для незабутнього Майстра!
Як билося Його серце? Билося трепетно, щоб іншим вдавалося краще жити. Таким Василь Марко й полишиться в нестертій часом пам’яті кожного, кому довелося пізнати цю неординарну Людину з великої літери, так, на життєвих стежинах.
Тож нехай Всевишній винагородить світлий Образ вічним Царством, де нема болю, смутку, тяжкого зітхання, а є натомість життя вічнеє…
Олександр Астаф’єв,
Микола Зимомря,
Микола Ткачук,
Людмила Грицик,
Іван Зимомря,
Ігор Добрянський,
Любомир Сеник
