Микола ЦИМБАЛЮК
Музична і хорова спадщина України збагатилася двома унікальними виданнями: повним зібранням найкращих хорових творів на слова Тараса Шевченка “Пісенний Кобзар” і “Моя хорова школа”. Ці праці: і нотне зібрання, і підручник із методики навчання хорового співу — належать перу видатного музичного діяча, диригента, Героя України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, професора кафедри хорового диригування Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Павла Муравського. Він не дожив до цієї презентації кілька місяців, відійшовши у вічність наприкінці минулого року на 101му році життя.
“Я так люблю й так тонко чую поезію Тараса Шевченка, — писав автор у вступному слові до “Пісенного Кобзаря”, — бо його слова йдуть від самого серця! Шевченкова поезія легко кладеться на музику й легко співається, бо вона сповнена живим мелодійним звучанням. Мій заповітний задум — записати зі взірцевим академічним колективом усі хорові твори на слова Великого Кобзаря. Цей мистецький задум довгі роки тримає мене на Білому світі”.
Свого часу маестро записав із капелами “Трембіта” й “Думка”, хорами Українського радіо та диригентськохорового факультету Київської державної консерваторії тридцять два хорові твори. Вони увійшли до першого аудіоальбому з трьох компактдисків із серії “Пісенний “Кобзар”, який було видано п’ять років тому.
Працюючи над добором нот для запису покладеної на хорову музику Шевченкової поезії, Павло Муравський тривалий час укладав без перебільшення унікальне нотне зібрання. За всю історію музичного освоєння поетичної спадщини Тараса Шевченка це перше повне зібрання найкращих хорових творів на слова нашого національного генія.
“В Україні нині не вистачає нотної літератури, — неодноразово зазначав автор, — а це зібрання надолужить брак нотних видань і популяризуватиме шедеври української народної й класичної музики на основі Шевченкової поезії. Тут зібрано твори різного ступеня складності, тож цим нотним зібранням зможуть користуватися не лише професійні хори, а й самодіяльні хорові колективи”.
На його глибоке переконання звучання “Пісенного “Кобзаря” мусить бути на такому ж високому рівні геніальної Шевченкової поезії. Тоді виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Таким чином не лише українці згадуватимуть і слухатимуть Шевченкове слово не тільки в день його народження чи в день його пам’яті, а щодня. Нас наповнюватиме сила його духу і ми оживатимемо душами. Ось так, переконував своїх однодумців і учнів П. Муравський, “високомистецьке хорове звучання проникливої Шевченкової поезії дає потужне відчуття волі й спонукає людей до культурного розвитку”.
Ідею і зміст своєї другої праці “Моя хорова школа” Павло Муравський виношував дуже давно. Так українське хорове мистецтво отримало методику Муравського, як чисто співати.
Зрештою, пише патріарх українського хорового мистецтва, “в усіх сферах життєвої діяльності людини, головне — якість. Особливий моральний, духовний вплив на людину справляє якість правдивого мистецтва. Але якість сама не приходить. За якість мистецтва, як і за якість життя загалом, треба боротися. Боротися за якість мистецтва — це боротися за культурний саморозвиток народу, бо з піднесенням рівня культури покращуватиметься й життя людей. Розвивати музичну культуру необхідно з дитинства. Якщо в школах з першого класу запровадити нотну грамоту і хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку. Пам’ятаймо, що тільки зі щасливої дитини виростає щаслива доросла людина, й тоді зі щасливих людей виросте щаслива Україна.
У своїй підсумковій праці життя автор звертає увагу нашого суспільства на те, що основою культурного розвитку людей є музичне виховання, бо музика духовно збагачує людину. “Розвиток української музичної культури необхідно підтримувати саме якісним еталонним виконавством. Адже чистий спів, тонка музика спонукають людей до чистоти в житті, до культури взаємин. А культурні люди й житимуть краще, бо культурна людина знає, що треба робити, аби жити не абияк, а гідно. Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі збагатимося морально, духовно, культурно”.
Учасники презентації, а це переважно були учні й послідовники Павла Муравського, шанувальники його творчості, ділилися з присутніми теплими, сповненими любов’ю до свого вчителя спогадами. Розповідали про його унікальний талант як митця і людини, яка запалювала інших пристрастю до співу. Він умів спілкуватися з хористами на рівні серця, поєднуючи у гармонійне духовнофізичне єство колективу — хору. Це той стан, до якого мусить прагнути вся Україна. Але це залежить насамперед від головного диригента, наскільки йому вистачить такого таланту і любові до України, як у Павла Муравського.
