Хай відлетить одвічний страх
Земля вкраїнська у вогні,
На нас повзе кремлівська нечисть.
Не будь в цій битві в стороні,
Відчуй мольбу в очах малечих.
Бери, мій брате, автомат,
Іди із ворогом на битву
Хай береже в бою од втрат
Всіх нас матусина молитва.
Йде бій з відлунням по світах,
Брехнею тхнуть ворожі крики,
Хай відлетить одвічний страх
Від наших душ уже навіки.
За волю встать — не грішно нам,
За нами правда — небо бачить.
Ні, нашим злісним ворогам
Мій край ніколи не пробачить.
Ми б’ємось, не шкодуєм сил,
Когось взяла земля волога.
І від насипаних могил
Вкраїна вищає до Бога.
Людське терпіння… Чи воно без меж?
Міняються правителі на троні,
Слова солодкі ллються, як лились.
А ми такі ж убогі й безборонні,
Такі ж нещасні, як були колись.
Чи небесами ця земля проклята,
Чи нам не вистачає ще кебет?
Знов наша доля в латаних штанятах
Позиркує назад, а не вперед.
І знову своячки біля корита,
А казнокради не пізнали кар.
Вкраїна до сих пір сльозами вмита
І сонце не проблисне із-за хмар.
Ніхто притишить стогону не хоче,
В покоях панських правди не знайдеш.
Народе мій, вже час розплющить очі.
Твоє терпіння… Чи воно без меж?
Коли настане правди день
Коли уже настане правди день
Без хабарів та хитрощів дешевих?
Гримить війна… Один на смерть іде,
А інший гроші сипле у кишеню.
Крадуть усе, шукають зиску скрізь,
Беруть безстидно те, що можна взяти,
Бо їм байдужий зойк вдовиних сліз
І те, що в скруті Україна-мати.
Хабарництво й злодійство — як чума,
Що нас чужими в Божім світі робить.
А їм зупину і тепер нема…
Як нам позбутись злісної хвороби?
Ми потонули в змовах та брехні,
В них загубились наші дні та дати.
Де правосуддя грізний меч?.. Та ні —
Рука хабарника слабка його підняти.
Ось вам ознаки чорної вини —
Кажу це в очі крадіям тутешнім.
Вже слід збагнути всім їм, що вони
Крадуть Держави нашої прийдешнє.
Волонтерка
Уся в турботах… Ніколи і сісти,
І сто бажань ще носить за собою:
Як дати хлопцям у АТО поїсти,
Де взяти гроші, щоб придбати зброю.
Пече хліби, в торбини сипле крупи,
Взуття збирає й теплі одіяла —
І воїнам везе під Маріуполь
Із друзями, з ким совість поєднала.
Є сила ще в народі немаленька,
Напасть ворожа нас усіх єднає.
Ні, я не вірю давнім побрехенькам,
Мов для вкраїнців — “моя хата скраю”.
Швидше вибираймося із ями
Історія життя — суцільні драми…
Та не звертаймо все на лютий час,
А швидше вибираймося із ями,
Допоки недруг не присипав нас.
Суєта суєт
Літа, літа — як дикі коні, мчаться.
І відкриваю я простий секрет:
Благословенні лиш любов і праця,
А решта все — то суєта суєт.
Різні друзі
У житті бувають друзі різні —
Я на цьому серце вже обпік…
Як зустрінеш — цілуватись лізе,
Відійдеш — то плюне у твій бік.
Діти наші…
Діти, дітки… Що про них сказать,
Щоб на очі не лягла примара.
Діти наші — Божа благодать
Й водночас — велика Божа кара.
Дивлюсь на себе
Дивлюсь на себе я пильніше,
Гірку розпізнаючи суть:
Минулого вже значно більше,
Аніж того, що має буть.
Сусід
В сусіда нашого зі сходу
Багато злості та амбіцій.
Йому і муляє, і шкодить,
Що ми зовемось українці.
Ори свій лан
Не слухай різних обіцянок щебет,
Бо не оглух ти ще і не осліп…
Народе мій, надійся лиш на себе —
Ори свій лан, щоб засівати хліб.
Якщо немає сокола
Ми всі якісь залякані… Без волі та без мрій,
Все горбимось й кульгаємо від промахів і втрат.
І забуваєм істину в байдужості своїй:
Якщо немає сокола — не буде й соколят.
Чого так?
Чого повелось так? — шукаю поради,
Питав не одного, не двох і не трьох…
Чим ближче до влади, тим далі від правди,
Як ближчає трон — даленішає Бог.
Життя не буває багато
Цю мудрість в суєтах не завжди збагнеш,
Та хочу про неї усім нагадати:
Чи ти молодий, чи старий — але все ж — Ніколи життя не буває багато.
Будьмо українцями
Щоб мова звучала, розлунював сміх
Й ганьба не дивилася скоса —
Вкраїнцями будьмо — прошу вас усіх,
Убийте в душі малороса!
Цим жити хочу
Не вбити у собі людину
І навіть в пору грозову.
Любить родину і Вкраїну —
Цим жити хочу… І живу!
Просто жити
Удача — ніби той міраж
Всміхнулась… І сховалась тихо…
Уже пустий мій патронташ,
Щоб відстрілятися від лиха.
Але ще хочеться чогось —
Без зла, без каяття і болю…
Піти між золотих колось,
Піти, де сонце тішить долю.
В гурті надуманих химер
Я був немов несамовитий…
А усвідомив лиш тепер:
Яке це щастя — просто жити.
Життєве полум’я
Життєве полум’я зринає догори,
У ньому схована велика таємниця.
Коли-небудь з нас кожен догорить.
Але чи зможе кожен засвітиться?
Знай собі ціну
Все продається — хоч візьми і лусь,
Усе купується, розбризкуючи слину.
Невже усе? Ні, я не продаюсь
І не купуюсь… Бо знаю собі ціну!
* * *
Не виставляю зваб на перший план
Перед тобою я неначе люстра.
Не хочу буть солодким, як банан,
І кислим теж, мов квашена капуста.
Я хочу бути яблуком простим,
Яке упало з вітки необачно,
Щоб підняла і скуштувала ти
І тихо мовила: “О, Господи, як смачно”.
