Важливість основних положень Конституції

Володимир ФЕРЕНЦ,

Івано-Франківськ

Зважаючи на останні урядові заяви, на всеукраїнський референдум можуть винести узагальнені тези напрацьованих Конституційною комісією змін Конституції. Про недосконалість чинної процедури референдуму сказано багато. Це буде першою проблемою конституційного процесу.

Друге — конституційні зміни писатимуть представники олігархічної влади, яка об’єктивно не зацікавлена стимулювати народну самоорганізацію і, відповідно, зростання контролю над собою. Народ прагне контролювати владу, але стихійно реалізувати це досі не зміг. Механізм відповідальності влади треба докладно виписати у статтях Конституції, щоб не покладатися на волю законодавця. Інакше в процесі цієї конституційної реформи нас можуть красиво ошукати. Ослаблене суспільство ще не володіє потрібною організованістю, щоб цьому завадити. З часом українці набудуть потрібного державного досвіду і неодмінно все виправлять. Заради цього варто писати проекти конституційних змін, реалізувати які майже нереально. Колись це зробить молоде, здорове покоління українців.

Із цих міркувань подаю на розсуд просвітянського товариства свої пропозиції змін основних положень Конституції, які сприятимуть народній самоорганізації. Це дуже важливо, бо без справжньої, а не дозволеної державною самоорганізації народу реально контролювати і спрямовувати державу неможливо. Так само нереально побороти корупцію, відновити справедливість судів, заново відтворити народну економіку і встановити пріоритет духовного життя людини над папірцями грошей.

Отже, подаю змінений текст преамбули:

“Український народ, здійсню­ючи предковічну волю українців самовизначитися в національній державі, приймає цю Конституцію як верховне правило буття громадян і держави з метою досягнення свободи громадянської самоорганізації для вільного і розумного спрямування загального поступу по шляху духовної свободи, достатку та незмінної здатності захистити свої інтереси перед світом. З Волі Божої український народ досягатиме цього власною духовністю, працею і силою, тримаючи першість духовного буття особи та громадянина найвище”.

Далі подаю нові тексти статей першого розділу “Загальні засади”.

Стаття 1. Україна є національною європейською державою із свободою демократичної самоорганізації громадян.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію, народне господарювання та безпеку і народні інтереси у світі.

Україна є неподільною державою в межах визначених нею кордонів, а її територія має захист українського народу.

Стаття 3. Честь, гідність, здоров’я, духовне і матеріальне буття громадянина і особи народ цінує і береже найвище.

Держава керується волею організованого народу і неухильно виконує статті та положення цієї Конституції винятково для забезпечення прав, свобод і обов’язків громадянина та особи. Кожен громадянин, діючи від імені держави, народу чи громади, особисто відповідає за додержання Конституції та захист перед світом економічних і гуманітарних інтересів та безпеки українського народу.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Одночасне набуття іншого громадянства громадянином України є державною зрадою. Обов’язковими підставами набуття українського громадянства є: досконале володіння державною мовою та обов’язкове публічне її застосування, знання історії, культури, основ самоорганізації українського народу, знання прав та обов’язків громадянина і Конституції України. Припинення громадянства України здійснюється рішенням Суду за державну зраду та недодержання хоча б однієї з обов’язкових підстав набуття українського громадянства та за злочини проти добробуту і безпеки народу, що визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою, в якій свою суверенну волю здійснює вільно організований народ.

Український народ єдиний творить владу і закон на території України і захищає власні інтереси у світі. Народ здійснює владу безпосередньо, об’єднуючись у громадські організації та органи самоврядування для захисту власних інтересів, впливаючи, контролюючи і спрямовуючи з допомогою структур самоорганізації призначені та вибрані органи державної влади.

Право визначати і змінювати гуманітарно-духовний, господарський і конституційний лад в Україні належить винятково народові і не може бути здійснено державою, її органами або посадовими особами без волі народу, яку він здійснює з допомогою структур власної самоорганізації чи шляхом опитування волі громадян.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на єдиній гуманітарно-духовній та господарській основах і є цілісною та неподільною. Органи законотворчості, уряду, виконання закону і суди діють незалежно, злагоджено працюючи на інтереси та безпеку суспільства згідно з цією Конституцією та законами України.

Стаття 7. В Україні гарантується вільна громадська діяльність і самоврядування, які відбуваються на підставі Конституції України і не потребують визнання державою, яка підтримує і сприяє вдосконаленню народної самоорганізації з допомогою законів.

Стаття 8. В Україні нічого не може відбуватися всупереч закону.

Конституція України має силу найвищого закону. Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються винятково на основі Конституції України. Особи, які, діючи від імені держави, порушують це правило, є винними у державній зраді.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Суди гарантують право звернення і винесення вироку у всіх випадках звернень громадян по захист конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України за умови відповідності Конституції та законам України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України неможливе, а в разі порушення цієї умови особами, які діють від імені держави, є державною зрадою.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова, яка визнається, бережеться і застосовується громадянами України з метою реалізації, гарантування та захисту національної європейської державності, духовно-гуманітарної єдності та ідентичності суспільства, що створює передумову миру і добробуту народу та конкурентної сили держави перед світом.

Держава, громадянське суспільство та всі публічні сфери його діяльності функціонують державною мовою. Особи, які порушують це правило, не можуть працювати публічно і вчиняти дії від імені держави.

Обов’язкове застосування державної мови визначається винятково Конституцією України і здійснюється необмежено окрім приватного життя особи та громадянина.

Порядок застосування етнічних мов у приватному житті особи та громадянина є вільним і регулюється законами лише з метою гарантування підтримки і збереження та розвитку етнічної самобутності особи та громадянина.

Порядок застосування мов світової комунікації регулюється законом із метою гарантування суспільством та державою збереження національної ідентичності, інформаційної безпеки та світової конкурентоспроможності.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові українського суспільства, захищає суверенну ідентичність народу, що ґрунтується на його історичній свідомості, традиціях і культурі, а також розвиткові етнічної, самобутності особи та громадянина. Українська держава будується на єдиній гуманітарній основі, реалізуючи самовизначення етнічних українців та громадянську волю представників інших етносів жити в успішній і гуманній державі.

Стаття 12. Україна підтримує самобутність етнічних українців, які проживають за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу і не можуть передаватися у володіння та користування іноземцям та особам без громадянства. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Загальнонародне управління власністю громад здійснюють органи державної влади за дорученням органів самоврядування. Загальнонародна власність може передаватися в користування приватним особам на договірних засадах, що унеможливлюють монопольне користування народним добром.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону, а майном і ресурсами громади без обмежень за умови додержання єдиних правил користування, визначених органами самоврядування.

Власність зобов’язує власника першочергово дбати про збереження народних ресурсів, екологічне середовище, європейського рівня оплату найманих працівників та сплату державних податків. Держава позбавляє особу чи групу осіб права власності, якщо суд визнає факт використання її на шкоду людині або суспільству.

Суд іменем України здійснює захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання згідно із Конституцією та законами України.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Аграрна господарська діяльність іноземних суб’єктів господарювання та осіб і їхніх представників в Україні заборонена з метою захисту екології землі та аграрного укладу господарювання українського народу.

Право власності на землю гарантується громадянам та господарчим суб’єктам за умови додержання правил народного землекористування винятково відповідно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах народної самоорганізації з ієрархією — первинні громадські структури, політичні організації та партії. При цьому ідеологічна та економічна спрямованість складових суспільного життя не може супе­речити Конституції та визнаній ідеології розвитку суспільства. Громадські структури, засновані іноземними державами, визнаються лобістами інтересів інших держав і світових цінностей, тому не є елементами українського громадянського суспільства, але можуть співпрацювати з громадянським суспільством винятково в інтересах українського народу на підставі Конституції та законів України.

Інформаційна діяльність в Україні контролюється громадськими організаціями та державою. Свобода публічного поширення інформації гарантується і може обмежуватися лише Конституцією України у випадку визнання державою факту зовнішньої агресії. Приватне здобуття будь-якої інформації не обмежується. Цензура заборонена, але держава обов’язково коментує кожну інформацію, що може зашкодити інтересам українського суспільства.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка ґрунтується на самоорганізації народу. Партії діють інформаційно та у сфері первинної народної самоорганізації, фінансуються винятково державою. Політична просвіта народу стимулюється державою, а політична агітація заборонена. Партії діють винятково на підставі Конституції та законів України й у випадку визнання судом лобіювання іноземних чи транснаціональних інтересів підлягають забороні.

Стаття 16. Екологічний захист і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків катастроф державного та планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави та прямою особистою відповідальністю Президента і Голови Уряду України.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки, збереження єдиної національної ідентичності є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України і є обов’язком кожного громадянина України. Держава захищає свободу, життя та інтереси громадянина перед світом.

Державну безпеку і захист державного кордону України здійснюють відповідні військові формування та правоохоронні органи держави на підставі законів і за сприяння громадян України.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян.

Держава забезпечує персональну соціальну допомогу громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. У випадках іноземної агресії створюються загони народної самооборони у визначеному законом порядку.

Із метою захисту життя та особистого майна, участі в ополченні при наявності факту зовнішньої агресії, громадянин України має право на володіння зброєю, що регулюється законом.

Розташування іноземних військових баз на території України заборонене.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована винятково на забезпечення її національних інтересів та безпеки й у випадку загрози інтересам та безпеці держави українське законодавство та урядові акти стають пріоритетними незалежно від факту ратифікації Україною міжнародних і міждержавних угод.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких держава не може примусити громадянина робити чи забороняти те, що не передбачено законодавством.

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, Державна мова України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і блакитного кольорів.

Державним Гербом України — є Тризуб, успадкований від Княжої Держави Володимира Великого.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького, що починається словами “Ще не вмерла України…”. Державні символи, текст і мелодія Державного Гімну України є народним надбанням ідентичності і не можуть бути зміненими.

Столицею України є місто Київ.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment