Петро АНТОНЕНКО,
м. Чернігів
У Чернігові на 26 липня оголошено проміжні вибори депутата Верховної Ради від виборчого округу № 205, а це більша частина міста. Вибори через те, що обраний торік депутатом бізнесмен Валерій Куліч недавно призначений головою обласної держадміністрації, а відтак, згідно із законом, склав повноваження депутата.
Перше запитання, яке ставлять виборці: чи не є зайвою розкішшю для бідного державного бюджету (значить, для народу) такі позачергові вибори? Звичайно, “висмикування” з депутатського корпусу гідного депутата на посаду у виконавчій владі — процес відомий. Але всетаки…
Кошторис, тобто вартість таких позачергових виборів по округу, — майже 3 мільйони гривень. Це на діяльність ЦВК, окружної і дільничних комісій, включно із зарплатою їхнім членам. Лише незначну частину цих коштів погасять бюджету кандидати, які не будуть обрані. Про що йдеться? Згідно із законом, кандидати по округу вносять грошову заставу за балотування, і це правильно. Та лише переможцеві виборів застава повертається. Усі інші кандидати її втрачають. Порахуймо. Застава становить 10 мінімальних зарплат (вона нині — 1218 гривень). Сумарно — 12180. Якщо балотуватимуться 15—16 кандидатів, а це реальна кількість, державі залишиться від кандидатівневдах десь 180 тисяч гривень. Або… аж 6 відсотків бюджету виборів. А решта 94 — з кишені бюджету, тобто громадян. Тому не такою вже дивною видається пропозиція погасити з іншої кишені ось ці “дочасні, проміжні” вибори. З чиєї? Того, хто поклав мандат, хто “витяг” із крісла депутата, обраного на кілька років?
Та все ж головне питання — чи будуть такі вибори, як і планові, виявом демократії в країні? Ось у цьому великі сумніви. Бо все — як завжди, всі вади мажоритарної системи виборів (тобто депутата по округу) наяву.
Від перших днів виборчої кампанії, навіть ще до її офіційного початку, окреслилися два основні кандидати — Геннадій Корбан і Сергій Березенко. Обидва — не чернігівці. Корбан — бізнесмен із Дніпропетровська, Березенко — представник влади зі столиці.
40річний Геннадій Корбан став відомим після того, як рік побув заступником губернатора Дніпропетровщини Ігоря Коломойського. Призначення торік навесні, одразу після Майдану, главою Дніпропетровської обласної адміністрації одного з найбагатших бізнесменів країни було розцінено як дуже вдалий крок нової української влади. Коломойський протримався на посаді рік, не так давно його звільнив Президент, чи сам пішов із посади. Головна заслуга Коломойського — він стримав війну, агресію Росії на кордоні Донбасу і Дніпропетровщини, що в разі її незупинення мало б катастрофічні для нас наслідки. Адже Дніпропетровщина — одна з ключових областей країни, в якомусь сенсі потужніша за Донбас. Такот, Корбан, котрий був одним із найближчих соратників губернатора, заслужено розділяє ці лаври “захисника країни від агресії”, на чому й будує свою виборчу кампанію, як і на потрібності справжніх реформ.
31річний Березенко — висуванець команди Порошенка. Тому й цю виборчу кампанію багато хто трактує як поєдинок команд Порошенка і Коломойського, хоча це дещо спрощений підхід.
Нема жодного секрету, що за спиною Березенка — влада. Днями Березенка навіть офіційно висунули кандидатом від президентської партії “Солідарність”.
Перед самою виборчою кампанією Президент призначив Березенка на якусь розпливчасту роль “уповноваженого” з розвитку Чернігівської області від недавно створеної всеукраїнської Ради регіонального розвитку. Усе це тхне комунорадянськими часами, коли в колгоспи призначали “уповноважених” — начальника райміліції, прокурора, редактора газети і т. ін., які мали “витрясати” з господарств надої молока, прирости свиней, врожаї зерна й картоплі. Але так чи інакше, цей статус дозволяє Березенку постійно вояжувати областю, самому чи з міністрами, “розвиваючи” її і не проводячи начебто виборчої агітації.
До посади Березенка ставляться порізному. Одні вважають ДУСю установою “для панських простирадл і рушників”, інші нагадують, що ця потужна структура забезпечує діяльність державних органів і їх чиновників, починаючи від Президента.
На відміну від “прифронтового” Корбана, Березенко побудував виборчу кампанію на соціальній риториці. Конкретніше — виставивши поперед себе оту саму Раду регіонального розвитку. Вже кілька тижнів Чернігів заставлений величезними білбордами, на яких крупно написано “Рада регіонального розвитку”. А вище — набір риторичних запитань до виборця. На кшталт: хочеш нормальну освіту, гарну медицину, добрі дороги, надійний транспорт — тоді звертайся до Ради (й координати в Чернігові). Цікаво, що на цих білбордах прізвища кандидата нема.
В іншому виборча кампанія обох кандидатів подібна соціальними подачками.
У виборчу кампанію обох кандидатів вкладають величезні кошти. Державні і недержавні ЗМІ вже зарясніли традиційними проплаченими хвалебними одами кандидатам, часто під хитрими рубриками, щоб це не сприймалося як гола реклама. Поки що це позитивні публікації. Чи буде негативна агітація — побачимо. Хотілося б обійтися без цього.
Усетаки вибори — це не вибір із двох, що було б примітивом: поєдинок грошей і владного ресурсу. Днями публічно оголосив про балотування голова обласної ради Микола Звєрєв. Це наш, із Чернігівщини, якраз це його “фішка”. Він уже публічно назвав двох згаданих кандидатів “парашутистами”, тобто прийшлими. Звєрєв прийшов у владу з Майдану, де був активним учасником революції. За ним помітна державна посада у владі, а відтак уже гарний піар, популярність. Якщо знайдуться кошти на виборчу кампанію, зокрема на масмедіа, то шанси голови облради не такі й малі, як дехто вважає.
Оскільки планові вибори були не так давно, в жовтні, вже заявили про балотування дехто з тодішніх кандидатів, що показали пристойний результат. І це логічно. Так само, як і заявлена участь представників партій Майдану — “Свободи” і УДАРу.
Натомість знову пхаються у виборчу кампанію деякі екзотичні постаті, які, схоже, вічно в когось у наймах. Як вам, наприклад, уже зареєстровані одними з перших начальник управління тієї ж ДУСі, тобто підлегла Березенка, до того ж офіційно мешканка Одеси, або директор підприємства з райцентру на Вінниччині, або колишній шоумен… Сном і духом не чули чернігівці про цих людей, основний сенс балотування яких навіть не у відбиранні голосів (на це “не тягнуть”), а в тому, що від кожного кандидата буде представник в окружній виборчій комісії. Значить, комусь же треба висунути й оплатити реєстрацію таких віртуальних кандидатів. Невже й досі діє сталінське визначення виборів, за яким головне — не як голосує народ, а хто і як рахує голоси?
Усе це перетворює чергові вибори на пародію на демократію. І вкотре засвідчує всі вади й немічність мажоритарної системи виборів, коли вульгарно скуповуються округи. Утім, не набагато краща і пропорційна система, за партійними списками, враховуючи, які в нас “партії”, придатки олігархату. Нині в Україні діє змішана система, отже, суміш двох убогих систем, як на наші реалії. Усе ніяк не запровадять пропорційну систему з відкритими списками, де б фігурували і партії, і конкретні їхні кандидати по округах.
І наостанок те, з чого почалися ці замітки. З коштів на вибори. Питання не зайве для країни в часи війни. Колись я напівжартома пропонував таке: усі кандидати разом припиняють виборчу кампанію, щоб зекономлені кошти пустити на соціальні потреби людей. А депутата визначають жеребкуванням: вкидають у шапку папірці з прізвищами, кого витягли — той і депутат. І, може, буде не гіршим за інших. Це, звісно, сприйняли як жарт, жоден кандидат на це не пішов. Але, як кажуть, у кожному жарті — лише доля жарту…
