Микола ЦИМБАЛЮК
Перше слово заголовка — скорочена назва від “Громадський простір…”, однієї із трьох номінацій Міжнародного конкурсу на концепцію оновленого громадського простору центра Києва з меморіалізацією подій Революції гідності “Територія Гідності”. Воно якнайточніше передає той глум над священною пам’яттю подій і людських жертв, принесених в ім’я найвищих цінностей людини і держави — свободи і справедливості. Таке відчуття було не лише в мене, коли нещодавно, 16 червня ц. р., дізнався імена переможців широко розрекламованого Київською міськдержадміністрацією “Міжнародного відкритого конкурсу”. Привідкрити завісу над таємницями мадридського двору допомогла пресконференція в агентстві “Укрінформ”.
Організатором конкурсу виступила Київська міськдержадміністрація. Міський голова, відомий боксер Володимир Кличко з самого початку наголосив на нових принципових засадах організації та проведення конкурсу, які мусять відповідати значимості подій Революції гідності і вимогам київської громади.
З 1 грудня 2014 року до 28 лютого 2015 року тривав етап проектування. У підсумку до організаторів конкурсу надійшло 149 робіт за чотирма номінаціями, з яких журі обрало переможців.
Доречно кілька слів сказати про склад високого журі. До нього увійшли Карл Фінгерхут (голова), швейцарський архітектор, письменник, урбаніст; Василь Рожко, начальник управління музейної справи та нормативнометодичного забезпечення переміщення культурних цінностей Мінкультури України; Сергій Целовальник, недавній севастополець, головний архітектор Києва (людина, як критикував його один із депутатів фракції УДАР, яка мала б насамперед захищати історичні й архітектурні пам’ятки, а він фактично дозволяє їх нищити); Петро Маркман, віцепрезидент Національної спілки архітекторів України; Ігор Кульчицький, представник ГО “Родина Героїв Небесної Сотні”; Микола Вересень, журналіст, телеведучий, громадський і політичний діяч (І номінація); Олександр Зінченко, науковець, історик, радник голови Українського інституту національної пам’яті (ІІ, ІV номінації); Лесь Подерв’янський, український художник, автор сатиричних п’єс (ІІІ номінація).
За словами київського голови Віталія Кличка, тільки після складання кошторису робіт стане зрозуміло, що зможе Київ самостійно реалізувати з ідей авторівпереможців, а для яких потрібно залучати кошти з Державного бюджету. Бюджет і терміни реалізації проектівпереможців конкурсу “Територія гідності” будуть представлені найближчим часом.
Отже, конкурс оголосили ще торік. Він став відповіддю на потужний сплеск громадської активності, спрямованої на оновлення всіх соціальних відносин після Революції гідності. За час революційних подій 2013—2014 рр. “Майдан” став означати не лише конкретну площу в центрі Києва, а й місце, де створюється політичне суспільство та народжуються нові соціальні ініціативи. На початку червня відбулося засідання журі конкурсу. За його підсумками визначені переможці в усіх номінаціях. Урочисте оголошення відбулося за участю Київського міського голови Віталія Кличка та головного архітектора Києва Сергія Целовальника.
У першій номінації, яка стосується громадського простору Майдану та центральної частини Києва, журі високо оцінило, як воно стверджує, прості рішення — реорганізацію руху на Хрещатику (велосипедні доріжки, виділена смуга для громадського транспорту, зменшення кількості автомобільних смуг), створення додаткових наземних пішохідних переходів (хоча поряд — підземний), розширення тротуарів, щедре озеленення тощо. “На думку членів журі, — констатували організатори, — вдалими виявилися ті проекти, які були націлені на створення “спільного простору” для всіх учасників руху, адже саме це точно відповідає завданню у цій номінації. Першу премію у цій номінації отримали китайські автори з Тайваню. Другу премію — київські автори Юрій Бородкін та Юрій Неграшевич. Третю премію поділили між собою два проекти зі США і України (Львів).
У другій номінації, присвяченій збереженню пам’яті про події Революції гідності та Героїв Небесної Сотні, було найскладніше завдання. Тут подали найбільшу кількість проектів, які емоційно відтворюють не тільки пережитий біль і втрати, а й прагнення до свободи і нового життя. Журі насамперед відзначило ті роботи авторів, яким нібито вдалося “без особливо яскравого монументалізму та надмірної емоційності використати оригінальні виразні засоби — різні типи мощення вулиць і Майдану, мультимедійні інсталяції, знову ж таки — озеленення та інше. Перша премія у цій номінації присуджена авторському колективу з Італії. Друга — киянам, третя — американцям.
У третій номінації стояло завдання переосмислити будівлю Українського дому та розробити проект його використання як міжнародного культурного центру. Будівля Українського дому (колишній музей Лєніна). Хоч і побудована порівняно недавно, є пам’яткою історикоархітектурної спадщини, за задумом журі, мусить “заповнити” саме ідеологічну порожнечу простору колишнього музею новим змістом. Першу премію у цій номінації отримали київські автори. Другу — китайці (Пекін) і третю — знову ж таки кияни.
Одна з найважливіших номінацій, четверта, — “Багатофункціональний музейний комплекс “Музей Майдану/Музей свободи”, розглядала як місце для такого музею ділянку на Алеї Героїв Небесної Сотні, верхня частина колишньої вул. Інститутської. Журі чомусь вирішило не присуджувати першу та другу премії у цій номінації, мовляв, проекти потребують доопрацювання разом з робочою групою Музею Майдану/Музею Свободи. Третю премію поділили між собою два проекти. Перший автор з Ірландії (Дублін), другий із Росії (Москва).
Під час оголошення результатів довготривалого і з великими сподіваннями на результати конкурсу багато хто одразу звернув увагу на переможців, всі — іноземці. Але це була видима частина конкурсного айсберга.
Склад журі теж досить дивний. Туди не ввійшли представники творчих спілок, наприклад, із Національної спілки художників, Національної спілки письменників, Товариства “Просвіта” та ін. Не представлена і широка громадськість. Складається враження, наче й не було Майдану і сотні тисяч, мільйони українців не виходили на майдани Києва і міст України за свободу, проти прогнилої системи кримінальних і державних злочинцівкорупціонерів і просто злодіїв. У журі немає авторитетних фахівців у галузі скульптури та архітектури, журналістів, зрештою, представників Майдану. Тобто тих учасників, хто події революції навіки закарбував у своїй пам’яті, пропустивши їх через свою душу. Зрештою, для кого найсвятішим і найзрозумілішим є Майдан: для українців, для кого він став найдорожчою частиною їхнього життя, чи іноземцям, людям іншої культури і приблизного уявлення того, що відбувалося в ментально і політично чужій для них країні?
Великою несподіванкою стало повідомлення, що подані проекти відомих київських художникамонументаліста Анатолія Гайдамаки і скульптора Анатолія Куща зняті, не допущені до конкурсу. Їх звинуватили у тому, що вони в ЗМІ, ще до оголошення конкурсу, розповіли про свої напрацювання. Хоча це аж ніяк не могло вплинути на його проведення, та й інформація про їхні плани з’явилася задовго до самого оголошення конкурсу.
Другий цікавий і найголовніший момент конкурсу — преміальний фонд. Як зазначається у відкритому листі учасників пресконференції в Укрінформі, надісланому п. Целовальнику, “за розміром преміальний фонд дуже щедрий як для бідної країни”. Як правило, конкурси, адресовані широкому колу потенційних учасників, мають невеликий преміальний фонд (перше місце не більше 1000 амер. дол.). Не преміальний фонд, а важливість теми і участь у конкурсі є визначальним у мотивах конкурсантів. У цьому ж випадку преміальний фонд явно завищений: перші 4 премії по 10 000 євро; 4 других — по 7500 євро; 4 третіх — по 5000 євро. Загальна сума — 90 000 євро. Що тут скажеш, розкішно для країни, яка стоїть на порозі дефолту, по шию в боргах, а для потреб Української армії, що воює на Сході з російським агресором, волонтери збирають по 5 грн!
Це дало підстави учасникам пресконференції припустити, що цей конкурс з організаційного і фінансового боку — банальний “чорний” заробіток, а не пошук ідей, які б гідно відобразили художньомистецькими і архітектурномонументальними засобами Революцію гідності. Якби конкурс був оголошений національним, то основна маса авторівучасників, які представили свої роботи, не розраховували б на отримання грошових винагород, а працювали б за покликом серця. Тільки цілком бездушні могли б сподіватися на заробіток на крові і стражданнях своїх Героїв.
Не менш дивними є умови і термін проведення конкурсу. Анатолій Гайдамака, який виходив переможцем кількох справді міжнародних конкурсів, навів приклад. Коли в НьюЙорку оголосили конкурс на Меморіал пам’яті жертв Голодомору, то його умови були видрукувані на одній сторінці. А нинішні організатори в особі департаменту містобудування та архітектури КМДА видали двотомний фоліант до сотні сторінок. Отже, не всі потенційні учасники змогли вивчити творіння коридорів київської міської влади. Може, тому із поданих 478 заявок до фінішу через 9 місяців прийшло лише 149 учасників. А майже річний термін конкурсу, стверджують фахівці, потрібен був організаторам конкурсу для того, щоб “полагодити” з потенційними переможцями неафішовані фінансовопреміальні питання. З досвіду таких заходів відомо, що для проведення будьякого конкурсу цілком достатньо одного тижня і однієї сторінки тексту умов.
Багато виникає запитань щодо формалізму проведення конкурсу. За формальними ознаками 41 робота українських авторів була відхилена, точніше, усунута від участі в конкурсі. А це майже третина учасників. Наприклад, одного з авторів викинули лише за те, що супровідний текст на його проекті був лише українською мовою і не продубльований англійською! Водночас один іноземний проект теж був одномовний — тільки англійською. Отже, формальний підхід грає в одні ворота, де пахнуть гроші. Він не може допомогти у вирішенні головних питань, заради чого і було оголошено цей конкурс — створення яскравих художніх творів — символів найгероїчнішої і найтрагічнішої сторінки національної історії України.
Тож учасники пресконференції закликали нинішню київську владу врахувати важливість подій для всього українського народу, що відбулися на Майдані в 2013—2014 рр. під час Революції гідності. Треба повернутися до умов і результатів проведення Міжнародного конкурсу, “щоб не перетворити велику і святу тему на “мишачу метушню”, в якій простежується слід аморальних оборудок із практики ганебних часів злочинної влади клептоманівянуковичів.
