Пепа Вадим. Перед очима істини. — К.: Український пріоритет, 2015. — 416 с.
Микола ДМИТРЕНКО
Відомий письменник Вадим Пепа впродовж усього свого творчого життя дошукується істин про Україну — її мову, історію, культуру, перспективи в державотворенні. Нова його книга “Перед очима істини” засвідчує не лише тривалість пошуків автора, а й важливі знахідкиузагальнення. Передусім це стосується погляду на Україну як на автохтонну територію з її багатотисячолітнім тубільним населенням, давністю мови, звичаїв, обрядів, матеріальної і духовної традиційної культури, незнищенністю українства.
У розвідках і статтях цієї мудрої патріотичної книги йдеться про найактуальніше: пізнання українцями самих себе та пропаганда свого рідного в усьому світі як рівноцінного, а не меншовартісного, другосортного. Зрозуміло, що в епоху глобалізації сильні світу сього на догоду власним амбіціям матеріального збагачення намагаються агресивно вплинути на притлумлення етнічних вірувань, розвитку національних мов і культур. Відтак здійснюється політика нівелювання ідентичностей, зневажається розмаїття звичаїв, обрядів, фольклору, витворюється хибний міф про “загальнолюдську культуру” як монокультуру. В сучасній світовій історії у ставленні правителів до тих, хто любить свою Батьківщину, простежується тенденція від обережного дистанціювання до заперечення: патріот, який вважає себе націоналістом, стає небезпечним для представників світової глобалізаційної системи.
Пафос книги Вадима Пепи полягає в утвердженні погляду на Україну як на державу з глибокою історією і великою перспективою. В анотації заявлено: “Україна скидає ярмо понад трьохсотлітньої колоніальної залежності. Під постійним гнітом один із найбільших народів Європи явив геніїв і видатних особистостей, яких шанує увесь світ. На зорі ХХІ ст. національна свідомість виривається з тенет облудної ідеології гнобителів. Розвінчуються міфи, які протягом століть уводять в оману, глушать правду, відвертають очі цілих народів од істини”.
Істини відкриваються поволі у зв’язку з розвитком науки і техніки, коли вчені проникають у праглибини культурних шарів і знаходять унікальні пам’ятки матеріальних свідчень давності населення, а відповідно і їхнього духовного життя. Багато чого варті знахідки археологів: наприклад, Кам’яна Могила біля Мелітополя, Змієві Вали над Дніпром, Мезинська стоянка часів палеоліту на Чернігівщині з найдавнішою на планеті колекцією музичних ударних інструментів із кісток… А Трипільська хліборобська цивілізація, що її частогусто називають культурою… А колядки, щедрівки, веснянки… Вважається, що пісня “А ми просо сіяли” лунає впродовж декількох тисячоліть. Це — вагомі знаки автохтонного населення, пращурів українців. Фольклор зберіг давню українську мову, відтак Вадим Пепа справедливо наголошує на тому, що формування української мови сягає тисячоліть, а не кількох (чи хай навіть кільканадцятьох) століть нашої доби.
У книзі порушено актуальну для українського суспільства проблему самоідентифікації, її різноманітні аспекти. Мова, фольклор, історія, археологія, політологія, культурологія, література, ЗМІ — здається, не обійдено “ніже тії коми”. Вадим Пепа належить до тих, хто засобами палкого публіцистичного слова захищає державницьку ідею і намагається навернути українців до власних міфів, до творення нової національної міфології. Кожен розділ книги “Перед очима істини” дуже багато промовляє до читача. Особливо цінні, на мій погляд, роздуми та висновки автора у циклі статей “Українська цивілізація”, де ще й ще раз наголошено на давності й незнищенності українства, підкреслено фундаментальну роль мови і фольклору як форм суспільної та індивідуальної свідомості, що пережили тисячоліття й віки та збереглидонесли до нас унікальні пам’ятки повсякденного світоглядного вияву — обряди, звичаї, пісні, казки, вишивку тощо.
Не обминув автор резонансних дискусій попередніх десятиліть (“Тінь порфіри”, “Примарна шапка”, “Мати яких міст?” та ін.), теми Голодомору (“Поклик із пекла”). Критично оцінено сучасний політичний момент, гореправителя Путіна з російською агресією проти України. А на завершення подано “Пам’ятку читачам”, у якій, зокрема, наголошено: “Українська мова зі своїм родомнародом суща на білому світі справіку, від первоз’яви людини на обширі, де дотепер етнічні українські землі. Розвивається неперервно і незнищенно з нащада світу, як виспівано в колядках і щедрівках. У ній, в усіх її виявах, — незглибна пам’ять за тисячоліття й тисячоліття буття українського етносу… Український народ — з такої ж вічності, як і всі земляни, а його міфологія — неоціненне надбання людства. Скарби такої ж природи дотепер збережені в українських народних казках, легендах, переказах, віруваннях, забобонах, поезії календарнообрядових дійств, а також приховані в символіці традиційного рукотворного. Вникаймо, осмислюймо”.
Актуальний заклик. Знання, пам’ять мають формувати живу органічну свідомість без самопринижень і комплексу меншовартості. В цьому контексті можна перефразувати відомий вислів “Народ має таку владу, на яку заслуговує”, на інший: український народ заслуговує на кращу владу. Так було вчора, так і нині. Сподіваємось, так завжди не буде. Саме на це націлює Вадим Пепа у книзі “Перед очима істини”.
