Методологічні проблеми сучасної української фольклористики

Дмитренко Микола. Українська фольклористика:

проблеми методології. Монографія. — Київ, 2014. — 364 с.

Наталія БОБРОВНИЦЬКА,

аспірантка відділу фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ

 

За сучасних обставин, коли наша країна прагне стати частиною європейської спільноти, особливої актуальності набувають питання народності, нації, глибокого усвідомлення власної гідності, цінності та перспектив розвитку України. Першочерговим завданням нашого народу є збереження власної традиційної культури, і нематеріальної, і матеріальної, досягнення освітніх і наукових висот, а не лише засвоєння певних “модних” віянь і тенденцій. Для реалізації цих завдань ми просто зобов’язані пам’ятати, хто ми та де наше коріння. А воно у фольк­лорній творчості, що й досі живе, динамічно функціонує та розвивається у свідомості кожного з нас. Саме тому серед гуманітарних наук фольклористика є однією з дуже актуальних за предметом свого вивчення — фольклору як “визначального складника традиційної культури, носія мови й світогляду…”.

За час свого розвитку від моменту становлення як науки (перша половина—середина ХІХ ст.) до сьогодні (періоду інтенсифікації, як вважають сучасні дослідники) фольклористика має багато здобутків і в галузі історії науки, і теорії. Особливо актуальними науковими проблемами сьогодення є методологічні: перегляд поглядів на основні терміни та поняття, природу фольклору, його специфіку, форми реалізації в сьогоденні. Саме цьому присвячено монографію доктора філологічних наук, професора, завідувача відділу фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ Миколи Костянтиновича Дмитренка “Українська фольк­лористика: проблеми методології”, що побачила світ наприкінці 2014 року.

Книга складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел, іменного покажчика.

У перших чотирьох розділах “Фольклор як універсальна система”, “Фольклор: категорія жанру”, “Фольклор та ідеал”, “Фольклор і менталітет” автор не лише порушив низку гострих теоретичних питань, а й висловив власну оцінку щодо багатьох наукових позицій сучасної фольклористики.

Крім методологічних поглядів дослідника на теоретично важливі проблеми, до книги внесено розділи й більш практичного, на нашу думку, характеру, які відображають сучасний стан розвитку історії фольклористики: “Наукові проекти з фольклористики” та “Фольклористична критика”.

Уже у вступі М. К. Дмитренко актуалізує проблему методології, доводить її важливість у дослідженнях фольклористичної науки, а також відзначає здобутки сучасних учених у межах порушених питань.

Перший розділ найбільший не лише за обсягом викладу матеріалу, а й за кількістю порушених проблем. Автор докладно розкриває історію введення в обіг та визначення фундаментального поняття — “фольклор”, наводить низку синонімічних понять, що застосовуються з часів романтизму і до сьогодні на позначення певного явища в українській науці. Розглядаючи позиції вітчизняних та іноземних науковців із цього питання, дослідник дуже критично аналізує кожну з них і констатує, що досі сучасники так і не запропонували власної дефініції “фольклору”, хоч і широко розбирали визначення поняття у вузькому та широкому розумінні попередниками. Крім проблеми атрибутики, у розділі наведено специфічні ознаки та функції фольклору, серед яких певні дослідники основними називають одні, а другі — зовсім інші. М. К. Дмитренко не зупиняється лише на дискусіях щодо терміна. Ретельно вивчивши та проаналізувавши великий пласт наукової літератури, спираючись на погляди таких класиків фольклористичної науки, як О. Потебня, І. Франко, науковець подає власну дефініцію “фольклору” (с. 64—65), яку він виділив окремим підрозділом. Тут же названо й основні функції та ознаки фольклору.

У другому розділі йдеться про категорію жанру. Автор підкреслив, що вона “як об’єкт дослідження в останні десятиліття втрачає позиції” (с. 66). М. К. Дмитренко доводить, що “жанр” як одне з основоположних понять та категорія для розподілу усього масиву фольклорних творів не може бути вилучена з наукового вжитку. Автор подає різні її дефініції, виділяючи загальні характеристики категорії та наголошуючи, що “для глибшого розкриття специфіки фольклорного жанру необхідно окреслювати повніше коло ознак” (с. 76).

Третій розділ стосується таких понять, як ідеал, ідеалізація та висвітлюється їхня фольклорна специфіка (ідеал особистісний та суспільний; ідеал у різних жанрах фольклору: піснях, думах, казках тощо), адже загально ці поняття більше пов’язані з філософією, етикою та естетикою.

Ще одним розділом, присвяченим категорії, тісно пов’язаній з філософією, психологією та етнографією, є “Фольклор та менталітет”. У ньому дослідник з’ясовує значення терміна “ментальність” і наводить різні протилежні та суперечливі погляди на це поняття. Розкриває основні риси ментальності українців, які так чи так відображені у творчості народу.

Наступний розділ присвячений сучасним науковим проектам з фольклористики: “Історії української фольклористики: В 2-х томах”, “Українські народні думи: В 5-ти томах”, “Українська фольклористична енциклопедія: В 2-х томах”. М. К. Дмитренко як керівник названих проектів ґрунтовно описав, актуалізував та обґрунтував необхідність кожного з них, подав зразки того, як саме будуть подані матеріали у працях. Це ще раз засвідчує інтенсифікацію у сучасній фольклористичній науці та розкриває перспективи розвитку, доводить, що фольклор як основний її об’єкт є живим, динамічним явищем, що змінюється і потребує постійної уваги. Особливо важливо це зрозуміти тим, хто вважає фольклор явищем “застарілим”, “напівмертвим”, а фольклористику — наукою, що досліджує щось віджиле і старе.

В останньому розділі “Фольклористична критика” маємо змогу ознайомитися з великою кількістю рецензій М. К. Дмитренка як експерта, офіційного опонента на рукописи монографій, дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора, кандидата наук, авторефератів дисертацій і відгуків керівника. Хоч на початку останнього розділу і вказано, що не всі схвалювали публікацію таких матеріалів (перша така спроба була ще 2001 року у книзі “Українська фольклористика: історія, теорія, практика”), проте вважаємо за необхідне наголосити на протилежному. Такі критичні огляди, рецензії особливо можуть прислужитися молодим науковцям, дисертантам, які, ознайомившись з ними, краще зможуть скоригувати власні дослідження, уникнути багатьох типових помилок, а також збагатити власні наукові доробки, що сприятиме розвитку фольклористичної науки.

Отже, монографія Миколи Дмитренка, що стосується проблем методології, — це сучасна, досить критична, глибоко наукова праця, яка доводить високий рівень розвитку фольклористики як науки та порушує багато гострих питань, свідчить про титанічну працю автора і, думаємо, знайде багато позитивних відгуків у дослідників, а ще більшій кількості допитливих стане у пригоді.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment