Михайлів Л. Л. Як маків цвіт. Поеми, поезії, оповідання, етюди, статті. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2015. — 240 с.
Ігор ФАРИНА,
член НСПУ,
м. Шумськ на Тернопільщині
Днями поштою отримав книгу “Як маків цвіт” Любомира Михайліва з Рожнятова, що на Прикарпатті. І зразу взявся її перечитувати: якою вона є на тлі попередніх видань? Подумки погодився з позитивною думкою критика та літературознавця Євгена Барана про тритомне зібрання творів письменника, складовою частиною якого є книга “Як маків цвіт”.
Зупинимося на моментах, які, на мою думку, найістотніші. Виокремлю, що оповідання, етюди, нариси виграють від того, що мають фактологічну основу. Особливо про це думаєш, коли читаєш твір “Славко”. За роки незалежності багато читав про період повстанської боротьби й можу твердити, що Любомирові Михайліву вдалося образно передати епізоди тих непростих часів. І кожен читач має можливість додумати щось своє. Добре, що оповідання спонукає до цього.
Цікавинки уважний читач знайде також у творах “Недокошена нивка”, “Тракторист Онисько”, “Купання в мурашнику”, “Пацифікація”, “Забули ваги”, “Косарі”, “Бузьки”.
Заслуговують на увагу статті Любомира Михайліва. Зрозуміло, що це лише дещиця із написаного автором. Та саме ці твори дають уявлення про діапазон його творчих зацікавлень. Згадаймо хоча б нотатки “Іван Франко і Рожнятівщина”. Цікаво, приміром, що деякі факти цієї статті відкривають малознані сторінки вітчизняної історії. Скажімо, про те, що Володимир Озаркевич одружився з Ольгою Рошкевич, котра свого часу була нареченою Івана Франка.
До речі, коли читав цю публікацію, в уяві виникли асоціації з есеїстичним доробком Ярослава Гнатіва та Романа Горака про Великого Каменяра. І подумалося, а що як стаття є першим кроком до об’ємного дослідження письменника на цю тему? Принаймні мені хотілося б його уздріти.
У творах “Мій ювілей з Дорошенком” і “Він учив любити життя” — спогади Любомира Михайліва про відомого поета Ярослава Дорошенка та гумориста Павла Добрянського і розмисли про них.
До цих двох аспектів, мабуть, варто додати наступне. Маємо у цьому виданні 13 рецензій. Оригінальності такому непростому жанрові як рецензія автор додає використання форми відкритого листа. Саме в такій формі написано “Лист до Олександра Масляника” та його книгу “Люди з Вавилону”.
Є у виданні поеми та вірші. Поема “Ті, що говорять з вітром” і вірші “Йшли батальйони на схід”, “Нас убивала Росія” “Ідемо знов до села” відповідають високим критеріям патріотизму і художності. Зразками доброї лірики є “Я тепер напишу”, “Плачуть очі”, “Я вже не той”. Вони визначають якісний рівень книги. Бо після прочитання з’являється настрій душевного піднесення. Хіба цього мало?
