Віра ТОРОВАТОВА,
завідувачка Коломийської міської бібліотеки №3 для дітей імені
Тараса Мельничука, просвітянка
Творчість Василя Рябого з Коломиї розвивається від книжки до книжки. Він автор понад тисячі сонетів, оберемків стансів, тріолетів, хоку, ронделів, рубаїв, верлібрів, зокрема, паліндромів, що зустрічаємо також у його новій збірці віршів “Біла космея” (“Євшан-зілля”, Київ, 2014).
Космея — восьмипелюсткова біла, лілова чи фіолетова квітка на високій ніжці, схожа на велику ромашку. Цього забутого слова нема в словниках, воно означає з грецької “космос”. У народі космею називають сонечком, тарільчиком… Уявно на її тремтливих пелюстках поет пише історію своєї душі, яка тонко сприймає світ, переживає драми, тягнеться до світла. Його ліричний герой веде розмову про рідне слово:
Моя мова не тільки солов’їна.
Моя мова не тільки калинова.
Моя мова ще й тополина і вербова.
Ще й вишнева,
мальвина, соняшникова.
Моя мова чебрецева,
мова материнчина,
м’ятина, барвінкова.
І щастя, що є солов’їна калина
і калинові солов’ї — Україна.
Лише не згадуй всує її ім’я,
щоб не змарнославити
чисте звучання,
не зруйнувати радість слуху
осяяння древа мисленого:
тьма мов і одна,
і єдина Вітчизна Духа.
Тому в світоглядній концепції автора “Ще потрібний // співає день погідний // з одкровень літа, //з квітів, росяних німбів…//Ще потрібні //душі споріднені, //дощовий дим, //налиті яблука, //джерельна крапля води”. Поет не відривається від землі, щоб літати в небі. Він говорить в умовному першому розділі “Тернова асиметрія” “хто грішний, хто святий”, його думка, шукаючи причини зла, чує як “наскочила коса на камінь”, бо “обставини диктують так”.
Поет осмислює складний час зіткнення добра і зла:
Живеш на сум або на сміх.
І за усе чекає плата.
Та не лякає це усіх
дітей безбожних Герострата.
І кожен хам немов не хам,
взірець добра, сумління, честі.
Лише палає вічно храм
во славу лютого безсмертя.
Отож у світі, де “все таке серйозне й ні. // все таке загадкове й ні,” існують, за авторським поетично-філософським пізнанням, закони протистояння, витіснення, минання, міри речей, відносності спокою тощо. Привертає увагу образ багатолихості: “Недобрий поклявся // робити добро. // Та пам’ять свою загубив.//Не робить добра.// А як зробить, // то краще би не робив”. Характерний вірш “Туга за ідеальністю”:
сталося:
лікарю потрібний лікар
сталося:
вчителю потрібний вчитель
сталося:
судді потрібний суддя
(за що сварити Бога?)
Звісно, буття вражає неідеальністю. Навіть у стані задоволення, коли може поранити щастя. Але поет вірить у диво, в гармонію душі на “На гілці тиші”, як називається другий умовний розділ збірки.
