Петро АНТОНЕНКО,
м. Чернігів
Коли торік у Чернігові вперше не було проведено обласний Фестиваль журналістики “Золотий передзвін Придесення”, що вже виходив на всеукраїнський обрій і проводився друге десятиліття напередодні Дня журналіста України, це “списали” на зміну влади, початок сепаратистського заколоту і російської агресії на Донбасі.
Минув рік. Суспільство потроху звиклося з усім означеним, якщо можна з цим “звикнутися”, життя триває. В українській столиці, в далеких від фронтового Сходу областях наче аж демонструвалося: є мирне життя з усіма його подіями і традиціями — у мистецтві, освіті, спорті. В Чернігові, як і загалом по Україні, ці акції теж тривали, ніби підкреслюючи: ми народ миру, а не війни. І до проведення різних фестивалів, конкурсів, свят традиційно і ще більше, ніж раніше, долучалися спонсори — великий і малий бізнес, підприємці. Врешті, вони завжди спонсорували й проведення фестивалів журналістики. Від місцевої влади, насамперед закладів культури, очікували лише організації святкового дійства в обласному академічному театрі чи філармонії. Та “Золотий передзвін Придесення” не відбувся й цьогоріч.
Вдруге не відбулося й всеукраїнське Козацьке свято у славній гетьманській столиці — Батурині. Звичайно ж, батуряни не поступилися — традиційно, в другу неділю червня, провели свято — скромно, як міське. Хоч уже чверть століття Козацьке свято проводилося як обласне, всеукраїнське, а в окремі роки й як міжнародне. В липні якраз ювілей: минає 25 років від проведення Чернігівськими обласними організаціями Народного Руху і “Просвіти” першого козацького свята в Батурині. Саме ним завершився кількаденний агітаційно-культурологічний похід областю “Дзвін-90”. До його проведення спонукала і щойно ухвалена Верховною Радою Декларація про державний суверенітет України, якій 16 липня ювілей — 25-річчя. Звернімо увагу: це було ще за Радянського Союзу, в загниваючому СРСР, за правлячої Компартії, яка чинила шалений спротив походу “Дзвін-90”. Тим не менше, похід районами Чернігівщини відбувся з великим успіхом. А в Батурині рухівці і просвітяни вперше підняли синьо-жовтий український національний прапор, вперше відкрито виконали наш Гімн “Ще не вмерли України”. Вперше за кілька століть помолилися в гетьманській столиці за Івана Мазепу і його козаків, що колись повстали за відродження України. Учасники походу вперше розповіли людям про замовчувану історію — знищення московським військом усіх мешканців Батурина трагічного листопада 1708 року. Рухівці і просвітяни насипали курган як символічну могилу жертвам того терору, встановили на ньому хрест. А поруч поклали пам’ятну плиту на честь Івана Мазепи і його козаків.
Нині обласним та й всеукраїнським Руху і “Просвіті” варто відзначити 25-річчя того походу, того першого кроку для відродження Батурина в нашій національній пам’яті.
Насамкінець про ще одне “невідбуття” традиційного і вкрай важливого заходу. Запланований на серпень цього року VI Всесвітній Форум українців не відбудеться. Українська Всесвітня Координаційна Рада кілька тижнів тому ухвалила провести цей черговий Форум 20—21 серпня 2015 року. УВКР, як керівний орган світового українства, що обирається якраз на Форумах, мав повне право прийняти таку ухвалу. Тим більше, що на попередньому, V форумі 2011 року ухвалили провести наступне зібрання українців світу саме цього року. Але УВКР, бідна, злиденно фінансована державою організація, офіс якої тулиться в кількох кімнатах обшарпаного будинку в глибині двору по вул. Антоновича (хоч вартував би якогось гарного старовинного особняка), не може провести Всесвітній Форум без підтримки держави. Інші країни світу завжди підтримують свою діаспору. Наша держава фінансувала ці Форуми так, ніби “відбувала чергу” цією подачкою, щоб на наступні кілька
років практично забути про світове українство.
Недавно в Києві побували лідери світового українства, найбільших діаспорних організацій. Вони і голова УВКР Михайло Ратушний побували на прийомі в Кабміні, де урядовці переконували гостей, що VI Всесвітній Форум українців треба відкласти — на рік. Мотивація все та ж: мовляв, не на часі — війна, агресія, економічна криза.
Що тут сказати? А, може, якраз на часі було б зібрання українців нашої держави і світу — за участю представників щонайменше 20-мільйонів світового українства. Якраз зараз нам НА ЧАСІ і дуже важлива їхня підтримка, їхній голос на захист суверенності Української держави. Українці діаспори й так багато роблять для цього, досить назвати величезну гуманітарну, фінансову допомогу для нашої армії, воїнів АТО, численні акції протесту українців закордону проти російської агресії, на захист України. І до голосу цих українців дослухаються лідери держав Європи і світу. То чому б не посприяти подальшому єднанню світового українства?
А щодо економічних чинників… Може, наша влада якраз цього і побоюється — чесної розмови з українцями світу про наші так звані “реформи”, які лише б’ють по людях. Розмови про те, що практично нічого не змінилося після Майдану — щодо оновлення суспільства, очищення влади, покарання тих, хто довів до крові на Майдані. Хіба нічого сказати світовому українству?
