Дарія КРЕМЗЕЛЬ,
м. Київ
У хитрого, але мудрого китайського народу є дуже вдале прислів’я: “Помах крил метелика на одному кінці світу може викликати землетрус на іншому”. Усі події взаємопов’язані, підпорядковані вищій системі, яка має власний код Енігми, але цього разу — незламний, хоча, як вважають дешифрувальники, незламного коду в природі не існує.
Південна Осетія, Абхазія, Сирія, Чечня, Крим — лакмусові папірці для виявлення рівня потенції світових держав, що так прагнуть мирного неба над головою, буддистської гармонії в гостинних будинках націй та міцних піхов для ядерної зброї (але не надто міцних, щоб можна було в будь-який момент витягнути і налякати ворога). Давньоіндійський афоризм стверджує: “Співчуття править світом”, а французький письменник-мораліст Франсуа де Ларошфуко підкреслює: “Співчуття — це нерідко здатність бачити в чужих нещастях свої власні, це — передчуття біди, яка може трапитися і з нами”. Не знаю, наскільки віруючим потрібно бути, щоб віднести співчутливе синхронне “ми стурбовані/обурені/налякані/засмучені”, що суцільним потоком лине з екранів ТВ та моніторів комп’ютерів, до дієвих засобів налагодження гармонійного порядку.
Україна не острів у відкритому океані, а війна — не вірус з обмеженою територією зараження. Терористи усіма можливими мовами звучать як терористи, як зло, здатне в будь-який час і будь-де вибухнути чорною смертю. Франція впродовж так званого українсько-російського конфлікту (читати — війни) не раз пропонувала, а точніше наполегливо радила Україні забути про зрадливі східні райони, віддати їх занадто турботливій сусідці. Звичайно, коли спостерігаєш з боку, як рвуть на шмаття чужі життя, відбирають чужі землі, не хочеться думати про погане і уявляти себе на місці якихось українців. А тут раптом 12 трупів у редакції “Шарлі”, одна загибла під час стрілянини у місті Монруж, 4 жертви “Венсенського захвату” і 2 трупи в результаті теракту в Копенгагені. І тут постає питання: чи справді тероризм — проблема лише однієї країни?
Революція гідності під синьо-жовтими прапорами стала тим самим метеликом, від помаху крил якого здійнялася справжня буря. Народні заворушення у Гонконзі минулого 2014 року, що отримали назву Революції парасольок, були наймасштабнішими з 1989-го: тоді в центрі Пекіна незворушно розстріляли кілька сотень демонстрантів. Влада завжди боїться свободи, яка живе у народній підсвідомості, бо силу її усвідомлення і звільнення можливо порівняти хіба що з ядерною зброєю. Мирних демонстрантів, як і свого часу українців на Майдані, намагалися розігнати сльозогінним газом, гумовими кийками та перцевими аерозолями, але хвилі протестувальників тільки зросли. Громадянський рух, об’єднаний метою, важко зупинити.
19 червня 2015 року столиця Вірменії запалала своїм тарифним Майданом за соціальні права людей. Цікаво буде підкреслити, що повсталі висловили невдоволення не лише діючому президенту Сержу Саргсяну, а й загарбницькій владі Росії. Не дивно, що “великие и могучие” розгледіли в єреванських протистояннях всюдисущу руку дядечка Сема, а конкретно — самого Барака Обами. Залишається таємницею, як американський президент встигає організовувати майдани в Україні, Китаї та Вірменії, і разом з тим керувати власною державою. Ще не перевелися на цьому світі Цезарі!
Мітинг в Єревані вже зазнав два жорстокі напади поліції з водометами і захопленням протестувальників, але людей на площі Свободи не меншає. Влада запустила страшний механізм народного гніву, що здатен знищити всі збудовані корупційні схеми, неначе паперові брехливі будиночки, які тільки з фасаду кольорові й привабливі, а поза тонкою стінкою — абсолютно пусті. Український прапор майорить серед повстанських хвиль Вірменії символом свободи, як колись майорів і на площі Гонконгу.
А тим часом співчутливий ЄС слідкує за фактичним дефолтом Греції, адже 5 липня на референдумі більшість греків одностайно відмовилися від економічної програми Союзу. Не секрет, що протягом свого існування Олімпійська країна так і не змогла побудувати міцну економічну основу, не спромоглася створити адекватний клімат для розвитку бізнес-структур, і понад 30 років державою керували винятково “ліві” сили. Греція радіє, позбувшись тенет лицарів європейського столу, і цілком можливо, в майбутньому на неї чекає власна валютна одиниця.
Україна сьогодні перебуває на величезному роздоріжжі у незацензуреній казці братів Грімм, де немає щасливого кінця, але є можливість залишитися переможцем. А з іншого боку, наша держава схожа на нещасну Алісу Льюїса Керрола, на яку водночас чатує і білий Європейський Кролик, і шизофренічний Червовий Король у своїх деспотичних володіннях. Грецьке королівство кривих дзеркал чи не наймогутніший стимул для 24-річної України зробити правильний вибір, бо часом лише у викривленому бачиш істинне.
У світлі сучасних подій тільки одне залишається очевидним: запущена могутня ланцюгова реакція. І цього разу світу навряд чи вдасться врятуватися від наслідків.
