Валерій ФРАНЧУК
Фото Олеся СОЛОВ’Я
У розбурханому морі різних подій і політичних катаклізмів, які заполонили Україну, мені здавалося, що вже нікому нема діла до художників. Триває війна. Комусь не вистачає хліба, інші зазнали тяжких втрат, а порядні люди все віддають для перемоги над підлим, лютим і жорстоким ворогом. І раптом…
Запрошення на цю екскурсію отримав несподівано: зателефонував Олесь Соловей, покликав у подорож до Кам’яної могили. Їдуть студенти Національної академії мистецтв і архітектури з Києва, київські художники Ганна Фурс, Василь Корчинський та Іван Бринюк, а також велика група викладачів і студентів Харківської академії мистецтв на чолі з Олегом Омельченком та Олександром Сердюком.
Поїздку матеріально забезпечили наші українські патріоти-меценати Олександр Сугоняко і Володимир Колінько. Важко переоцінити цю ініціативу. Вона збирає та знайомить нашу талановиту молодь з історією і географією української землі, з мистецтвом і природою, заохочує молодих до активної виставкової діяльності. Щоразу після такої поїздки організатори отримують від молодих митців високохудожні творчі роботи, що колись стануть цінними надбаннями приватних і музейних колекцій. А поки що це робоча поїздка, щоб молоді митці набирали мистецького багажу для участі у традиційній всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”.
Скажу кілька добрих слів про організатора цих мистецьких виставок Олександра Мельника, художника-патріота. Прекрасний майстер історичних полотен несе на своїх плечах підготовку і організацію авторитетної всеукраїнської виставки. Доречно згадати, що це вже третя поїздка. 2006 року відвідували Батурин, де студенти ознайомилися із залишками колись славної козацької столиці і на зворотному шляху, заїхавши в Крути, вклонилися героям-курсантам, які захищали Україну від більшовицької орди. Вдруге, 2008 року, знайомилися з місцями Трипільської культури, героїчною холодноярською історією, Суботовим і Чигирином. І третя цьогорічна поїздка, найдовша, бо, проїжджаючи майже пів-України, мали щастя побачити на власні очі посеред степу унікальну Кам’яну могилу.
Першою оздобою, яка стрілася нам на дорозі, сяяла своєю величчю і навіть вражала якоюсь неприступністю, став Мгарський Свято-Преображенський монастир над річкою Сулою. Ця перлина, спочатку будована в 1684—1692 рр. Раїною-Могилянкою Вишневецькою (двоюрідна сестра святителя Петра Могили, і мати Яреми Вишневецького), потім зведена на гроші гетьманів Самойловича і Мазепи і розписана видатним українським художником Іваном Максимовичем. Молоді митці, які тільки шукають свою дорогу в мистецтві, з особливою увагою і зацікавленням оглянули це диво в камені та відновлюваний у ньому унікальний бароковий (ще не позолочений) іконостас.
Наш автобус їхав не надто швидко, минали село за селом, кілометр за кілометром, а наші невтомні гіди-екскурсоводи, директор туристичного агентства “Подорожі вихідного дня” Сергій Кардаш та Ольга Бережна з енциклопедичною точністю озвучували дивовижі наступної зупинки: це мало бути село Петриківка. Звичайнісіньке на вигляд українське село, та за цим скромним ландшафтом насправді прихована багатовікова спадщина народного мистецтва і культури, відомі в усьому світі вражаючі барвистістю і красою Петриківські розписи.
Зупинкою на нічліг увечері першого дня став осередок вольниці козаків, острів Хортиця — природний заповідник України. Навіть із вікна готелю ніяк не міг обминути поглядом пам’ятник совкової безгосподарності: з Дніпра стирчали дві величезні вежі, що залишили мене з німим запитанням: “Навіщо заповіднику було робити такий мостовий перехід?”.
Уранці наступного дня розпочалася цікава екскурсія з екскурсоводом Оленою Коноваловою реконструйованою фортецею Хортиця. Маємо подякувати голові Запорізької організації НСХУ, пані Ірині Гресик. Ця мисткиня не тільки прекрасний майстер української образотворчості, а й активна організаторка й учасниця багатьох пленерів на острові Хортиця. Також дякуємо заступнику директора національного заповідника Хортиця пані Тетяні Лисенко за її допомогу в ознайомленні нашої групи із життям і побутом славних лицарів, запорозьких козаків.
Далі дорога привела нас в обійми прадавніх скульптур Скіфського стану. Вони захоплюють, наче оживаючи, підносять над буденністю, вдихають у людину почуття врівноваженості і дивного спокою, вже вчувається, через вітерець і ковилу, чар-спів наших таких давніх і таких близьких пращурів. Слухаючи розповідь про історію і сьогодення Хортиці, ми під’їхали до павільйону, в якому розмістилися для реконструкції-консервування козацькі “чайки”, дотепер величні і грізні. Екскурсію зі жвавими спогадами про Майдан гідності в Києві провів Віктор Гаркуша, учасник Майдану, немолодий уже чоловік, схожий на козака-характерника: навіть оселедець на голові і вуса самі промовляли про вдачу цього українця.
Третього дня зранку нас чекав захопливий піший хід Тарасовою стежкою. 1843 року на острові Хортиця побував сам Тарас Шевченко, і пройтися з ним цими стежками над урвищами, хоча б і в уяві — справжнє щастя для кожної людини.
Стильний Дніпропетровськ вразив нас своїми неймовірними розмірами. Так само й Дніпро — велика і велична ріка. Була дванадцята година дня, як ми під’їхали до музею М. Яворницького, де нас щиро зустрів колоритний і веселий славний український митець Андрій Пушкарьов. Вразило колосальне зібрання скіфських скульптур, що стоять на подвір’ї музею. Ці скульптури свого часу зібрав М. Яворницький, який хотів їх зберегти від руйнування і варварського знищення. Так само люб’язно зустріла нас головний хранитель Дніпропетровського
художнього музею Тетяна Хупава. Музей багатий цінними автентичними експонатами і досвідченими екскурсоводами: фахову і цікаву екскурсію вів мистецтвознавець Ігор Труш. Приємне враження залишилося від зустрічі з художниками у приватному музеї. Прекрасна виставка Якова-Калашника (1927—1967 р.), вчителя цілої плеяди славних українських художників: Володимира Макаренка, Феодосія Гуменюка, Миколи та Петра Малишків та інших видатних майстрів. Раділи разом зі Станіславом Юшковим та іншими дніпропетровськими художниками, яких узяв до приватного музею і надав їм майстерні для творчості директор цього музею Олег Наумов, вчинок якого гідний наслідування.
Вінцем подорожі став славний світовий феномен природи, заповідник Кам’яна могила. Виростає як Фенікс із зеленого буйства трав і світиться в сонячних променях, немов злиток чистого золота. Подумалося, скільки пов’язано доль племен і народів, які жили на цій землі. Їм випала велика місія: звідти, із пізнього періоду палеоліту, донести до нас, сущих на цій благословенній українській землі, все ще таємні сакральні знаки. Дякуючи Богу і провидінню, збереглося чимало скульптур тої сивої давнини. З першими, викарбуваними в гротах і печерах літописними письменами, давнішими і за єгипетські піраміди, і за англійський Стоун-Хендж, і навіть за видива острова Пасхи.
Кам’яна могила — це земне, надземне чи небесне і підземне поєднання світосутності. Це своєрідна модель не тільки Землі, а й усього Всесвіту, адже в тих величних брилах, які розкидані на роздоллі, ввижається то обрій Юпітера, то овали Сатурна, а то кратери Місяця.
Це вища сутність космічного ладу, де через хаосоподібне виверження будівельної маси першого дня моделюється творення світу і являється гармонія буття. Це ствердження нас, українців, як достойних господарів цього неймовірного скарбу, якого не має ніхто із сущих світів і народів. Тож хіба це не привід бути тим художником, якому є діло до всього, що на цій землі відбувається?..
