«Вважати встановленим…»

Галина КРАВЧЕНКО,

м. Дніпропетровськ

 

Народилась я й жила в сім’ї з тавром “враги народа”. Хоча після Голодоморів, репресій це вже були, даруйте на слові, залишки сім’ї. Коли розпочала працювати в школі на Синельниківщині, на мене завели Справу (хрущовська “відлига” закінчилася). Одне зі звинувачень: антирадянська біографія. І сама — “антисоветский, не наш человек”. Що не сумісно “с воспитанием подрастающего поколения”. Історія довга, цікава. Та я не про це.

…Коли на початку 90-х років прийшов час збирати каміння, зокрема були створені обласна і районні комісії з питань поновлення прав реабілітованих, довести очевидне було дуже важко, а то й неможливо. “На запити комісії… документальні матеріали, які б підтвердили факт розкуркулення сім’ї Положай Євдокії Анатоліївни (моєї мами — Г. К.) відсутні. Але ж!.. Не погоджувалась з висновками комісії Синельниківської райради не тільки стосовно сім’ї моєї мами. “…подтвердить факт раскулачивания и выселения Положай Е. А…. и других жителей с. Вишневецкое Синельн.-ого р-на в 1929—1930 годах, — говорилося в Довідці Держ. архіву Дн.-ої обл., — не представляется возможным из-за отсутствия на хранении документов Син.-ого райисп-а и Вишнев.-о сельсовета за запрашиваемые годы…” В КГБ збереглася справа, з якою мене ознайомили, тільки на одного з братів мого дідуся. Повернувшись з заслання у Синельникове, 1937 року знову був арештований і розстріляний. (Мій дідусь, два інших його брати загинули раніше). В справі значилося: “был раскулачен”… У відповіді Управління СБ по Дніпропетровській обл. на моє звернення наводилася цікава довідка Вишневецької сільради від 19 жовтня 1930 року — оригінал зацитую: “Положай Никифор Михайлович… кулак-экспертник лишон прав голосу за иксплоатацию найманоі сили Платил налог… с 1917 года до 1930 году омел землі 12 д. коней 3 ш коров 2 бричек 2 и увес інвентар и в эті годи умишлено ліквідіровал свое с/х… за не исполнения мипроием сов власти…” Довідка цікава і в сенсі інтелекту, освіченості тих, хто вершив долю мільйонів людей, вирішував “питання життя або смерті” (Валерій Швець, “СП”, ч. 23).

На щастя, на початку 90-х років ще живі були свідки тих жахливих подій, які не піддаються осмисленню. В черговому зверненні до комісії Синельниківської райради вказала прізвища старожилів с. Калинівка (колишнє Водяне), які знали моїх дідуся, бабусю… Але дільничний інспектор поїхав у сусіднє село, теж Водяне, в якому сім’ю Положай Є. А. ніхто з опитуваних не пам’ятав. Або, що імовірніше, навчені за “совка” мовчати, зволіли не пам’ятати. Коло замкнулося… В останній 31-й день грудня 1993 р. одержала рішення комісії: “…документальні матеріали відсутні… Мешканці не підтвердили факт… Вважати невстановленим факт необґрунтованого розкуркулення й виселення сім’ї Положай Є. А.”.

Проходила по кімнаті, проплакала всю ніч: знищити людину, сім’ю, усіх родичів можна було за мить. Відновити справедливість, “поновити права” — життя не вистачить.

Не чекаючи закінчення свят (сім’ю мами викинули з хати у сніг на перший день Різдва), поїхали з сестрою в Калинівку (Водяне), записали свідчення старожилів й завірили в зайцевській сільраді. (Хутір дідуся був біля Калинівки — Водяне, але відносився до Старовишневецької сільради. Звідти, із Старовишневецька, також вивезли “за Урал” батьків дідуся, братів з сім’ями). В січні 1994 р. знову звернулася до Синельниківської комісії. Але! Покази свідків мав перевірити дільничний інспектор. Та він їхати в село, місити грязюку зі снігом не поспішав. Знову мої писання, поїздки до Синельниківського райвідділу міліції, обласної комісії з питань реабілітації. “Не домучуй себе, — говорила мама. — Все рівно нікого й нічого вже не повернеш”. В травні матусі сповнився 81 рік.

…Нарешті, через два роки після першого звернення, одержала нове рішення комісії Синельниківської райради від 30 травня 1994 року:

1. Вважати встановленим факт необґрунтованого розкуркулення й виселення… сім’ї Положай Є. А.

2. Відповідно до п. 18 Положення… виплатити грошову компенсацію за конфісковані будинок і майно… КСП “Росія” (!)…

Голова комісії

В. І. Красильник

Секретар комісії

К. І. Говоруха

Сума компенсації була сміховинна. Отримати її — теж “епопея”… І все ж. Вдячна комісії Синельниківської райради. Надіслала десятки листів на вул. Богми, 3. Жодного випадку не було, щоб не відповіли чи не вислухали…. В кінці 80-х—на початку 90-х, всупереч кризам, негараздам, в країні було піднесення: патріотичні зібрання, мітинги… “Абсолютно не відчувався розрив поколінь. Усі були, як одне: і сиві, і юні мали одне завзяття, одну мову… як одна сім’я” — (з листа знайомої). Принишкли комуністи: раптом доведеться відповідати за содеянное? Не чутно було “русского мира”… Вже тоді можна було декомунізувати, перейменувати принаймні вулиці, про що зараз дискутують. Але у можновладців, “наследников его воли и разума”, якраз і не вистачило ні політичної волі, ні розуму, як і в наступні роки. Оглядалися на “старшого брата”…. Тож продовжую ходити вулицею, яка носить ім’я одного з катів, що знищили мільйони українців, — вулицею Косіора. Одних знищили, іншим скалічили долю. І ніхто не відповів за злочини. Навіть не вибачився.

Особисто я, починаючи з дитинства, не раз заздрила мертвим. (Одна сестричка 1933 року померла від голоду. Щоб врятувати другу, півтора рочки, коли й мама помирала на долівці в чужому сараї, відвезли до Павлоградського притулку…).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment