Просвітяни — народ освічений, зокрема, знають, коли й що треба сказати з приводу і без. Або й промовчати. Про це свідчать численні публікації у нашому тижневику.
Простіше кажучи, народ має достатньо олії в голові, а отже, ігнорувати цей величезний потенціал було б нерозважливо. І нераціонально.
Особливо нині, у цей небезпечний, перехідний, ризикований період, вочевидь — не мирний, а для багатьох — ще не переконливо воєнний…
Зрештою, ми не пропонуємо абсолютної новації. Колись, за часів так званої “перебудови” (напевно, старше покоління пам’ятає події 1980-х
років, бо після “гласності” розвалився СССР), у пресі була модною тема “Якщо б директором був я ”. Читачі жваво обговорювали розмаїті аспекти суспільних і господарчих проблем, газети наповнювалися пропозиціями, що піднімало хвилю громадської активності після попередніх років “застою”.
Зараз інша ситуація, але вона й поготів потребує гуртування наших патріотичних лав на спільній меті, а головне — на спільному усвідомленні необхідних перетворень у нашому українському, ще не дуже громадянському суспільстві.
Зрештою, до активізації наших дій спонукає нерішучість і суперечливість дій нинішньої влади. Влади, апарат і повноважні посадовці якої двадцять четвертий рік продовжують імітувати “реформи” у кращих традиціях облудних комуністичних часів. На жаль, не стали винятком й останні півтора року…
Тому створімо рубрику “Якщо б Президентом був я…” і даймо можливість читачам вносити конструктивні пропозиції до нашого з вами просвітянського проекту реформ в Україні.
У цій ініціативі немає жодної фантастики. Тим паче, що посада Президента у нашій рубриці вам нічим не загрожує і до нічого конкретного (окрім ясності думки) фактично не зобов’язує.
Отож до справи, шановні читачі!
P. S. Редакція підтримує пропозицію нашого постійного автора Є. І. Ґолибарда. Побачимо, як на це зреагують наші читачі.
