Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ
14 липня Юрієві Завгородньому виповнилося б 75. Якби він і досі був серед нас, ця дата, швидше за все, на тлі драматичних подій сьогодення лишилася б у затінку. Бо ніколи не любив гучних ювілеїв, хоча того варті й чималі його заслуги державного службовця, і здобутки як письменника. Завжди совісно й результативно працював. Чи простим інженером, чи керуючи управлінням у міністерстві, чи то — на літературній ниві. Його вірші й поетичні переклади відомі “від моря до моря”, від Кавказу до берегів Балтики. Особистість Юрка Завгороднього, далеко переходячи межі звичайного письменницького професіоналізму, була і лишається тим творчим містком, що реалізує історичну спадкоємність, єднає нас з тією буремною епохою, “коли були ми козаками”. Його праця, а краще сказати — покликання злучати, ріднити вільнолюбні народи — відзначене лицарським орденом Великого герцогства Курляндського, що традиційно є однією з вищих державних нагород Латвії. Не марно кажуть: ти стільки разів людина, скільки знаєш мов!
Поспішав жити й творити. Поспішав, бо, довгий час перебуваючи за межами України і лише в кінці 80-х повернувшися на батьківську землю, він мовби намагався надолужити прогаяне, майже щороку видавав одну, а то й кілька книжок — поезія, романна проза, есеїстика, перекладні твори. Ось хоча б тільки один грубезний том, скромно названий “малою антологією”, поетичних перекладів “З латвійського берега” (2007 р.), де представлені понад 70 латиських поетів від самого Райніса до сучасних.
У контексті нашого прагнення інтегруватися у Західне вільне суспільство, зокрема — у творчих процесах, можна стверджувати, що Юрій Завгородній завжди був європейцем. І то — незалежно, де жив і працював, на далекій Півночі, у Ризі чи Києві. Юрко органічно не сприймав “підкилимних” чвар, був завжди відкритий до порозуміння з чесними опонентами. Його другом вважала за честь бути кожна порядна людина. Хоч би що там трапилося, ви знали: саме в Юрка знайдете розуміння й пораду. І донині нерідко подумки звертаємося до нього: а що сказав би на це Юрко? І завжди нам чується мудра і дуже щира відповідь.
