На часі гуманітарна модель нації

Володимир ФЕРЕНЦ,

м. Івано-Франківськ

Після нещодавнього Міжнародного форуму на підтримку української мови стає очевидним простий висновок — форуми потрібні, але необхідно шукати нові, більш радикальні й системні способи боротьби. Логіка аргументів звернень до влади зрозуміла, але у відповідь ми вкотре одержимо заспокійливе — українська завжди буде єдиною державною мовою в Україні. Важко повірити, що прохання і петиції до влади виконуються, бо реально української мови в житті українського суспільства катастрофічно меншає і здається, на це нема ради. Звісно, є безліч добрих ідей включно з пропозицією ухвалити Закон про державну мову. Та будьмо чесними перед собою: такий закон ухвалений не буде. Та що може закон, як навіть деякі міністри ігнорують 10 статтю Конституції. Навіть серед українців нема єдиної волі відмовитися від другої російської. Дехто вважає це соціальною інерцією, звичкою. Зарубіжні дослідники називають двомовність українців мовною шизофренією, а це лікується важко.

Треба шукати глибинні процеси, які спричинили цю біду. Щоб докопатись до суті, необхідна справжня ревізія заформалізованих понять, до яких ми звикли, захищаючи мову. Нас навчили поділяти людське життя на мовну, культурну і духовну складові, а воно неподільне — єдиний гуманітарний світ нації. Ми захищаємо мову ніби окремо від конкретної людини, хоч мова існує не на папері звернень, циркулярів, законів — вона в щоденному житті народу і тільки в такому стані зберігається, є оберегом нації. Ми надто часто повторюємо формулу “захист мови”. Забагато слів і мало життєвої дії.

Мовою завжди хтось говорить і треба захищати право мовлячої людини. Проста людина мусить робити особисто — мовлячи, творячи культуру, духовність, державну владу і добробут родини. Наше життя повинно стати живою і втіленою гуманітарною моделлю буття нації. Не треба виокремлювати мову як фетиш боротьби, даючи поживу політичним спекуляціям на мовному питанні. Уповні розвиваймо українську етнічну самобутність, бо вона є середовищем, в якому живе мова. Головна причина української мовної поразки в тому, що важливі сфери української етнічної самобутності залишилися поза увагою української еліти і української громади. А самобутність — річ цілісна. Без її повноти занепадає все, і мова занепадає першою, покидає хворе тіло нації. Мова в гуманітарній будові українського світу є душею, але вона не існує без матеріального простору культури, інформаційного простору сили, живої природи і життєвого укладу господарства, традиції творити владу. Ми мусимо дбати про все разом, нічого не виокремлюючи, не виділяючи, не захищаючи окремішно. Наше захищає не держава і наші жалі до влади, а те, як ми втілюємо власним чином життя. Найважча проблема — спонукати до цього простого українця, якому важко повірити, що дбаючи про національну самобутність завжди, він примножує багатство родини і матиме добру, сильну державу для захисту.

Укласти цю просту мудрість у голову українця треба уміючи, щиро і дохідливо. Наші предки мали для цього “Просвіту”, яка друкувала і роздавала календарі, прості порадники, творила кооперацію і народну школу виховання між українців особистостей національного духу і чину. В нашу добу добре слово часто глушить інформаційний галас і ґвалт світу. Тому повернення українського інформаційного простору українцям і порада, як не згубити в потоці інформації власну ідентичність, є завданнями першочерговими.

Просвітництво має бути сучасним і висококваліфікованим, вимагає злагодженої діяльності потужних особистостей. Немає в нас більш нічого для народу окрім просвітництва — всі інші засоби приватизовано або вони не по кишені простій людині.

Ми повинні відкрити явні й приховані причини гальмування розвитку етнічної самобутності українців і звуження обсягу застосування української мови громадянами України всупереч логіці російсько-української війни. Не можна спрощено зводити все до впливу Росії, бо проблема набагато складніша, її неможливо осягнути без ґрунтовного аналізу суспільних процесів з позиції глобалізаційних процесів сучасності.

Ми опинилися в жорстко конкуруючому світовому середовищі, в епіцентрі конкурентної боротьби наддержав і в пограниччі просування глобалізаційних процесів на схід. Тут варто абстрагуватися від конкретної держави, зацікавленої в нашій конкурентній слабкості. Теоретично в нашій слабкості зацікавлений весь світ. Нам потрібно терміново відновлювати власне джерело сили — національну ідентичність, господарство для себе і вигідну самоорганізацію суспільства. Джерело сили — це жива гуманітарна модель нації, що реалізується і відтворюється в реальному житті кожного українця — мовно, духовно, культурно і в економіці. Ми забалакуємо питання мови, звертаємося до письменників і людей мистецтва, але без належної уваги народна культура в повному сенсі слова і традиційні економічні інтереси українців. Бідний українець не має певності в собі, не може фінансувати свою політику і громадянську самоорганізацію. В культурі ми повинні генерувати всі процеси самобутності, а ми не стережемо справжність її єства. З інформаційного простору в соціум час від часу вкидаються деструктиви, які можна вважати елементами інформаційної війни на полі національної культури. Ми повинні вчасно реагувати, бо все це руйнує українську самобутність, і слабкість позиції української мови в державі — лише індикатор загроженості української самобутності як комплексу сили і відновлення українського етносу. Захищаючи державу від прямої агресії Росії, ми повинні більше дбати про українськомовність і український дух армії, ніж про бронежилети і зброю. Люди, які працюють на державу, повинні керуватися цінностями українців і говорити з народом винятково державною мовою, інакше втрачається перспектива європейської національної державності. Українство повинно нарешті подбати про власну самобутність, не чекаючи підтримки держави, зайве не турбуючись про державну машину, бо Держава є продукт цілісного самобутнього життя нації. Наша національна ідея не є оригінальною: ми повинні мати сильну європейську національну державу, здатну захистити наші інтереси перед світом і здійснювати експансію у світ. Таку державу не проголошують і не будують найняті іноземці і допущені лихварі, вона постає на вершині потужної національної ідентичності переважної кількості населення — українців. Тому варто не втомлюватися говорити етнічним українцям, що їхня місія нескладна і водночас велика — бути українцями завжди і без фальші. Можна звинувачувати агресора і нечесного лихваря зі світу, але це не буде голою правдою. А вона в тому, що за все в Україні відповідальні етнічні українці своєю більшістю, зневірою чи патріотизмом, слабкістю, бідністю, силою.

 

Чому української мови дедалі менше?

Ми тимчасово програли змагання за своє місце у світі. Не говоритимемо про причини. Українське джерело сили занепало, і ми намагаємося відновити його щиро, жертовно, невтомно, чесною і простою зброєю слова і працею для культурно-національного відродження. Не виходить, і це переконує в тому, що технології, які діють зі світу, є набагато сильнішими, мають сучасний, комплексний і системний характер. Дія проти українського джерела сили має універсальну конкурентну природу, тобто диктується економічною вигодою того, хто захоче її мати від України. Звідси два висновки. Перший: українська гуманітарна основа і українська мова не має ворожо налаштованого сучасного противника. Таким чином російський агресор чи корумпований російськомовний чиновник реально керуються зиском, а видима агресія “Русского міра” чи ігнорування державної мови чиновником — лише інструмент підсилення дії і водночас відволікання уваги українців у сферу емоцій та міжнаціонального конфлікту. Висновок другий: противник безжальний, як машина, і формально доброзичливий, бо керується не емоціями, а винятково зиском. Цей противник скрізь і безсенсово звертатися до нього з петиціями про підтримку українства і української мови. Наша самобутність підлягає руйнуванню лише тому, що на шляху економічної експлуатації завжди стає автохтонне населення, об’єднане цінностями національної ідентичності — мовою, культурою, вірою і способом господарювання для себе. Отже, руйнування української ідентичності — всього лише бізнес, але він не зупиниться, якщо українство виявиться неконкурентним силою живої самобутності. Висновок третій: української мови буде ще менше незалежно від традиційних зусиль української еліти, якщо не буде знайдено і реалізовано простий і дешевий спосіб відновлення українцями джерела сили в собі, незважаючи ні на що і не марнуючи зусилля на перепалку з платними українофобами, зазвичай колишніми українцями на службі світу.

 

Як це зробити?

Варто усвідомити, що всі технології нейтралізації традиційних мовозахисних зусиль українців налаштовані так, що спрацьовують ударом бумеранга у відповідь. Тому не треба захищати мову без мовця і без співучасті мовця. Треба застосовувати на свою користь популярні світові тренди і процеси, зокрема весь механізм світової практики захисту прав людини. Принаймні громадські організації адептів ослаблення української ідентичності цим інструментом неправедно користуються, зареєструвавшись як правозахисні. При цьому в жодному разі не варто вважати процес відновлення української національної ідентичності захистом українства. Слово “захист” має щезнути з лексикону українця. Всі працюємо на процес пробудження української сили власними резервами. Це повинні робити передовсім етнічні українці, не марнуючи часу на навернення в громаду хохлів і завоювання симпатій у решти громадян. Решта громадян повинні самі дійти висновку, що підтримувати самовідновлення етнічних українців і поділяти їхні цінності вигідно, бо йдеться про сильну і конкурентоспроможну національну європейську державу з відповідно високим рівнем життя та свободами. Українці повинні робити свою справу усвідомлено, як особисто для себе, проживаючи це власним життям. Тому необхідна системна і фахова просвітницька діяльність, виважена і спрямована на матеріалізацію простої і успішної гуманітарної моделі життя українців. Складно, однак це під силу особистостям, здатним мислити системно в автентичному і глобальному вимірах національного життя. Об’єднати таких особистостей може лише єдина мета — відновлення джерела української самобутньої сили.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment