Надія ПАСТЕРНАК
У Львівському історичному музеї відкрилася виставка фоторобіт відомого фотомитця, журналіста Йосипа Марухняка “Вишнева віхола» за мотивами поезій Богдана-Ігоря Антонича.
Виставка дещо незвичайна, бо фотороботи — це своєрідна ілюстрація поезії Антонича, в яку закоханий львівський фотожурналіст Йосип Марухняк. Вона справді поетична, філософська і якась цілковито довільна, розхристана, яка суттєво відрізняється від його попередніх виставок. У відкритій галереї Львівського історичного музею (“італійському дворику”) ми бачимо краєвиди, етюди, незвичні миттєвості, абстрактні речі, портрети людей… Усі ці роботи важко поєднуються в єдине ціле, але…
“На виставку мене надихнув поет Богдан-Ігор Антонич, — каже Йосип Марухняк. — Його поезія вже багато років спонукає мене дивитися на світ трохи по-філософськи, бо в ньому я знаходжу своєрідне образне мислення, яке є емоційним, пов’язаним з порухом живої природи. У поезії Антонича є свідома стихія людського буття, міфологічна фольклористичність, пов’язана з людиною і з природою… Пізнаючи Антонича, бачиш велике серце художника і його служіння народу. Звичайно, цей поет дуже непростий, мені здається, один із найкращих в Україні, який наштовхує на роздуми, спонукає до добра. Поєднання його поетичних рядків і моїх фотографічних картинок створюють нову емоційність, одне одного доповнюють”.
Назвати виставку “Вишневою віхолою” митця надихнув вірш Антонича “Вишні”.
Антонич був хрущем
і жив колись на вишнях,
на вишнях тих,
що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні
й соловейка!
Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні
кучеряво й п’янко,
як за Шевченка,
знову поять пісню хмелем.
16 квітня 1935
“Вишні” — класичний твір поета, і вся його творчість, його образне, влучне слово надихає на зображувальні образи, на фотографічно-картинне їх відображення, яке поєднане з фантазією слова, домисленням нового образу, нового світобачення”, — вважає
Й. Марухняк.
“Вишнева віхола” — це вже третя фотовиставка, яку майстер підготував цьогоріч. Високо оцінили роботи колеги Йосипа Марухняка по творчій спілці, зокрема, голова Львівського відділення національної спілки фотохудожників України Володимир Дубас, працівник історичного музею, фотохудожник Зеновій Підперигора, відомий громадський діяч і поет Роман Лубківський, який зазначив, що в роботах Йосипа Марухняка “йде заглиблення в образ, в настрій, у той світ, який для нас є закритий… Може, у цьому місті, в цьому ареалі це, нарешті, та виставка, яка буде притягувати шанувальників кави, циніків, які тільки хочуть напитися-наїстися, бути на святі батяра, але сьогодні ми всі на святі високого мистецтва”. А ще Роман Мар’янович укотре нагадав, що у Львові час відкрити музей фотографії, і що ці роботи Йосипа Марухняка заслуговують на своє місце у цьому музеї.
“…У першій книзі Богдана-Ігоря Антонича, виданій ще в далекі 60-ті роки з передмовою Дмитра Павличка, процитовано слова Ірини Вільде, що “Антонич має сто пар очей, сто пар вух і бачить те, чого ми не бачимо”. Я б сказав, що Йосип Марухняк теж має сто пар очей і сто пар вух і бачить те, чого ми не бачимо, — сказав на відкритті виставки відомий український письменник Віктор Неборак. — Йосип уміє бачити у звичайних речах незвичайне, й ті його фотописи відіграють таку ж роль, яку колись відігравав традиційний живопис, коли просто хочеться стати перед картиною, довго дивитися на неї, медитувати”.
“Йосип Марухняк добре відомий як журналіст, фоторепортер, який відзняв нашу шашкевичіану — задокументував усі події, пов’язані з відкриттям на Львівщині п’яти музеїв Маркіяна Шашкевича, — сказала директор музею “Русалка Дністрова” Галина Корнєєва, — а тепер ми бачимо його поетичність, ліричність, вдумливість і чутливість. Ці роботи заслуговують на окремий фотоальбом, як і шашкевичіана, яка обов’язково буде видана”.
Тепер в “італійському дворику” упродовж кількох тижнів можна медитувати перед фотописами Йосипа Марухняка і вчитуватися в безсмертні Антоничеві поезії, якими підписана кожна робота. До Львова зараз справді приїжджає багато туристів, які хочуть тільки попити кави, поїсти пляцків, побувати на святі батяра, пампуха, джазовому фестивалі чи якомусь іншому, які зараз, у час війни, може, і не дуже доречні, а львівська влада їх постійно влаштовує, а світлини львівського фотомайстра Йосипа Марухняка повертають присутніх від швидкоплинного, миттєвого і маловартісного до чогось глибинного, тривожного і вічного.
