Штрихи до портрета академіка Петра Тимофійовича Тронька
Лідія ОРЕЛ,
етнограф,
Петро ВОВЧЕНКО,
архітектор,
ветерани Музею
“Багато я бачив музеїв на своєму віку, та
найріднішим для мене є Музей народної архітектури
та побуту України. Він — часточка мого життя й праці.
Цей Музей — скарбниця пам’яток народної
культури, розташований у серці України, на священних
схилах Дніпра.
Я впевнений, що й надалі він буде одним
із життєдайних джерел відродження нашої
історичної пам’яті”.
Петро Тронько (2001 р.)
У народі Національний музей народної архітектури та побуту України в Києві називають “Троньківкою”. І це цілком заслужено. В часи так званої “хрущовської відлиги” в Україні було засновано громадську організацію Товариство охорони пам’яток історії та культури (1967 р.), 1969 р. ухвалено Постанову Ради Міністрів УРСР про створення Музею народної архітектури та побуту України. Це відбулося завдяки уболіванню за збереження пам’яток традиційної культури заступника Голови Ради Міністрів УРСР Петра Тимофійовича Тронька (обіймав посаду з 1961 до 1978 р.). Він поєднував роботу в Раді Міністрів з громадською діяльністю Голови Товариства охорони пам’яток історії та культури УРСР (до 1987 р.).
Поєднуючи державну роботу з громадською, Петро Тимофійович сприяв збереженню насамперед архітектурних пам’яток. Треба відзначити, що в ці роки Товариство виділяло значні кошти на будівництво Київського скансену.
П. Т. Тронько турбувався, щоб у пошукових експедиціях етнографам та архітекторам надавали допомогу місцеві керівники.
Народився Петро Тимофійович 12 липня 1915 р., на Петра і Павла, у с. Заброди Богодухівського повіту Харківської губернії на Слобожанщині, землі козацьких традицій і героїчного минулого. Після закінчення школи навчався у Богодухівському льотному училищі, Київському університеті та в аспірантурі у Москві. Працював педагогом, був на партійній роботі, у Другу світову війну звільняв Україну від фашистів.
Саме з його благословення була ухвалена Постанова про створення Музею просто неба у 1969 р. Він стояв біля джерел творення нашої національної скарбниці. Цікавився музейними знахідками, формуванням експозиції, допомагав і контролював діяльність Музею.
Після відкриття Музею для відвідувачів 1976 р. він міг сам провести тут екскурсію, часто привозив сюди не тільки співвітчизників, а й гостей із зарубіжжя.
П. Тронько турбувався про збереження від забудови охоронних зон навколо Музею, згідно з міжнародними правилами.
У 1987 р. його підступно звільнено з посади Голови Товариства охорони пам’яток і на цю посаду призначено українофоба академіка П. Толочка, який всупереч історичним даним стверджує, що Київ є ровесником Москви. На цьому судилищі на підтримку Петра Тимофійовича наважився виступити лише Борис Олійник.
Незважаючи на це, Петро Тимофійович знайшов у собі сили опікуватися Музеєм до кінця свого життя (помер 2011 р.).
Патріот України, він очолив відділ історичних досліджень краєзнавства Інституту історії Академії Наук України. Саме під його керівництвом відділ видав на початку 90-х рр. книгу “Розстріляне краєзнавство”.
За роки Незалежності очолюваний ним колектив вчених провів понад 30 наукових конференцій і опублікував їхні матеріали. Це розбудило інтерес у місцевих небайдужих краєзнавців до глибшого вивчення історії рідного краю. Завдяки П. Т. Троньку було видано 26 томів “Історії міст і сіл України” — унікальне явище за умов того режиму.
Мрією академіка було видати енциклопедію кожної області, оскільки цінний матеріал через “недремне око” цензури до першого видання не потрапив.
Учений турбувався про Хортицю, сьогодні вона є заповідником козацької слави. Мріяв і про створення музею просто неба його рідної Слобожанщини.
Як дорогого гостя колектив Музею зустрічав Петра Тимофійовича у музейні свята (Колядки, Веснянки, Івана Купала і ін.).
Він цінував і знав особисто відданих справі працівників Музею, цікавився їхніми родинами, часто допомагав у скрутну хвилину. Завдяки Петрові Тимофійовичу 9 науковців одержали звання “Заслужений працівник культури”. Він подбав про входження Музею в систему Академії Наук України (на жаль, “кабінетні” вчені злякалися відповідальності за такий складний культурний заклад, де наука безпосередньо пов’язана з практикою, через що Музей знову було передано Міністерству культури України).
З відходом з посади Голови Товариства П. Т. Тронька почався занепад Музею, припиналась розбудова експозиції, реставрація і ремонт пам’яток. Сьогодні заклад перебуває в системі Міністерства культури України, його чиновники далекі від проблем і діяльності Музею.
До 100-річчя Петра Тимофійовича створено два кінофільми, у Харкові проведена наукова конференція, у Переяславі влаштована фотовиставка.
Нехай у вінок пам’яті Петра Тимофійовича ляжуть і наші щирі слова:
Колисали його Слобожанські степи,
І козацьких легенд не розвіяна слава,
У душі не було ані крихти злоби,
Лиш одне над усе — інтереси Держави.
Задрімали хати у зеленій долині,
Плетуть діти вінки в холодку вітряка,
Люди вдячні тепер незабутній Людині,
А Музей Пирогів — має ім’я Тронька.
Поєднання Петром Тимофійовичем Троньком державної і громадської роботи за умов навіть тоталітарного режиму є прикладом для сучасних можновладців.
Зважаючи на великий внесок академіка П. Т. Тронька у створення Київського скансену, музейна громадськість України та колектив скансену вважають за доцільне надати Київському музею просто неба ім’я Академіка Петра Тронька.
