1. Агресія Росії та антиукраїнських сил проти свободи, незалежності й територіальної цілісності України актуалізували значущість національно-патріотичного виховання як стратегічного завдання Української держави і суспільства.
2. Ідея захисту, розвитку української державності та нації як головний консолідуючий чинник суспільства має стати основою діяльності всієї системи державної влади, самоврядних і громадських організацій, політичних партій, сім’ї, церкви, освітніх, культурних, наукових установ, засобів масової інформації.
3. Найважливішим стратегічним завданням з точки зору безпеки існування й поступу Української держави є виховання сильної української політичної нації. Саме така нація буде здатна не лише успішно навчатися й творити духовні та матеріальні цінності світового рівня, розвивати національну культуру, а й надійно захищати волю й суверенітет України, свято цінувати і оберігати людську, національну й державну гідність.
4. Основою патріотичного виховання нації, передусім української молоді, є утвердження національної ідеї як найвищого політичного пріоритету, оскільки лише її реалізація забезпечуватиме безперервний процес національної самоідентифікації і розвитку, прогрес культури українського народу, його безпеки.
5. Українська влада, яка політично, морально й духовно сприймає українську національну ідею, матиме довіру й підтримку народу. Громадянське суспільство, держава зобов’язані створити морально-етичні, політично-правові норми й умови, коли у всі гілки влади, інституції, які покликані здійснювати управління й виховання нації, не допускатимуться особи, що ігнорують національні світоглядні позиції, ідеї, ідеали, погляди й переконання, історичну правду українського народу і не слугують національним інтересам та безпеці Держави.
6. Метою національно-патріотичного виховання є виховання патріота України, який знає, поважає й гордиться історією свого народу, шанує державну мову, українські національні символи (Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн, Державну мову), Конституцію України, національну культуру, традиції, готовий захищати та розбудовувати суверенну, демократичну, соціально справедливу, правову, національну Українську державу.
7. Національно-патріотичне
виховання — найголовніший чинник і складова національної безпеки. Боротьба за Українську державу, історія українського козацтва та визвольних змагань, жертовність, одержимість кращих синів і дочок України в протистоянні тоталітарним, людиноненависницьким режимам більшовизму й фашизму, життєдіяльність видатних українців на материзні та за її межами, досягнення українства у сферах культури, науки, освіти, героїчні вчинки українців у відстоюванні незалежності, свободи й гідності в новітні часи, героїка Революції гідності, подвиги Небесної Сотні, добровольців, волонтерів, військових як вияви благородства, мужності, честі, відданості Україні є основою формування патріотизму, національної свідомості, національно-державної й особистої гідності українців.
8. Національна історична пам’ять, трагічне минуле українського народу (колонізація, денаціоналізація, голодомори, лінгвоцид, етноцид, геноцид), декомунізація суспільства мають сформувати сучасний національно-свідомий тип українця, який здатний на основі світобачення власного “Я” творити своє майбутнє, ніколи не послуговуючись псевдоісторичною “правдою”, написаною чужинцями.
9. Державна українська мова, відповідно до Конституції України, що є вищим актом і нормою прямої дії, як гарант збереження ідентичності, існування й розвитку української нації, консолідуючий чинник єдності України є найважливішим пріоритетом держави і суспільства в національно-патріотичному вихованні.
10. Пізнання, опанування й успадкування духовних, інтелектуальних, етичних й естетичних національно-культурних надбань українського народу — основний вимір сучасного компетентнісного підходу в системі національної освіти “впродовж життя”, соціалізації громадян, передусім молоді.
11. Утвердження й зміцнення на суспільно-державному рівні в установах і закладах освіти та науки, культури, державних і самоврядних інституціях, засобах масової інформації, громадських і політичних організаціях авторитету і сили українського війська, висвітлення його ролі й значущості для існування народу й держави, в обстоюванні ідеалів свободи й державності, починаючи з княжої доби, козаччини, Української і Західноукраїнської народних республік, Січових стрільців, “Карпатської Січі”, Героїв Крут, бійців Холодного Яру, Української повстанської армії і кінчаючи сучасними подіями на Сході України в боротьбі Збройних Сил України з російським агресором і антиукраїнськими силами, має бути однією з основних засад діяльності держави.
12. Упровадження ідеалів українського козацтва, козацької педагогіки — важливий чинник військово-патріотичного виховання молоді, який пробуджує в українців історичну пам’ять, патріотизм, національну свідомість, лицарську мораль, народжує здатність боротися і перемагати, захищати й зміцнювати Україну.
13. Держава має виховувати українську молодь на ідеях і цінностях Тараса Шевченка й Івана Франка, на прикладах незламності в боротьбі Івана Богуна й Івана Сірка, Олени Теліги й Романа Шухевича, сучасників Революції гідності та бійців добровольчих батальйонів, громадянського чину і віри в Україну Василя Симоненка й Василя Стуса, Миколи Зерова й В’ячеслава Чорновола та багатьох інших видатних українців, формувати на цій основі національну свідомість, волелюбність, патріотизм, гідність, гордість і відповідальність перед Україною і майбутніми поколіннями.
14. Національно-патріотичному вихованню молоді мають сприяти проведення загальнодержавних свят, популяризація пам’яток української культури, історії, природи, суспільно значущих місць та подій в Україні, життєдіяльності видатних українських борців за волю й державність України.
Об’єднання зусиль і бажання української молоді до консолідації з закордонними українцями навколо українознавчих цінностей і зміцнення державності.
15. Центральні, місцеві органи влади, органи місцевого самоврядування, громадянські інституції повинні, враховуючи реалії війни, у яких перебуває Україна, посилити увагу до змісту і якості патріотичного виховання в закладах освіти всіх рівнів, позашкільних установах, культурних, спортивних організаціях, створювати для цього відповідні умови.
16. Значного реформування й удосконалення потребує система підготовки й перепідготовки кадрів, яка стосується педагогічної, військової, психологічної, соціальної, гуманітарної сфер, а також усіх напрямів державного управління і розробка в цьому плані концепцій, програм, планів з національно-патріотичного виховання.
17. Недопущення в зміст освіти, інфопростір чужих, бездуховних, антидержавних шкідливих “цінностей”, утверджуючи власне національне і державницьке “Я”, деколонізуючи сучасну “українську” інформаційну політику.
18. Держава повинна підтримувати загальнонаціональні й регіональні програми зі створення й розвитку українськомовних видань художньої, публіцистичної, науково-популярної літератури, кіно- і відеофільмів, театральних вистав, публічних заходів національно-патріотичного спрямування.
19. Створення умов для нормальної життєдіяльності сім’ї, духовного, морального, фізичного, освітнього розвитку дітей на основі людиноцентричної демографічної політики та родинне виховання на засадах національних традицій, соціальної відповідальності, насамперед держави, є надважливим завданням у процесі національно-патріотичного виховання молоді.
20. Оптимізація процесів для досягнення ефективності національно-патріотичного виховання потребує значного посилення науково-дослідницької, науково-методичної, навчально-виховної, експериментальної, соціологічної, кваліфікаційно-кадрової діяльності з цієї проблематики у системі відомств і міністерств, зокрема освіти і науки, культури, молоді та спорту, інформації, академічних установ.
21. З метою утвердження національної самосвідомості та патріотизму в молодіжному середовищі, формування гуманістичного світогляду, впровадження національних та загальнолюдських цінностей для всіх освітніх закладів, установ культури потрібно:
а) розробити і впровадити сучасні програми національно-патріотичного виховання;
б) створити і розвивати всеукраїнські дитячі й молодіжні організації, центри і служби національно-патріотичного і військово-патріотичного виховання.
22. Зважаючи на те, що патріотичне виховання молоді, формування національної свідомості, дбайливе ставлення до національної спадщини, історичної пам’яті, зміцнення державності відбувається в умовах соціально-економічної, політичної, духовної кризи України, важливо:
— консолідувати зусилля національно-демократичних, патріотичних і державницьких інституцій у справі виховання нації;
— деолігархізувати політичну систему Держави за найактивнішої участі громадянського суспільства, політичної волі української влади. Олігархат є головним гальмом української нації на шляху до єдності, справедливості, прогресу, громадськості й патріотизму, до утвердження національних і європейських цінностей;
— посилити громадський контроль за діяльністю всіх гілок влади щодо національно-патріотичного виховання;
— здійснити деколонізацію й українізацію соціокультурного інформаційного простору;
— визнати головними критеріями у кадровій політиці: активну підтримку і розвиток Української державності; дотримання і виконання норм Конституції України; повагу до національної культури, державної мови, історичної пам’яті, національних святинь і символів України;
— домогтися якісних змін щодо політичних пріоритетів держави, визнаючи принцип україно-людиноцентризму як гарантію збереження й розвитку України, а виховання й освіченість нації стратегічною реформою;
— визнати, що державні й суспільні інституції, чиновники, наукові, культурні, педагогічні працівники, політики й громадські діячі, які не усвідомлюють значущості для національної безпеки України історичної правди, національної культури, державної української мови, освіти, науки, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, гуманістичної національно-оберігаючої інформації, не мають ні морального, ні юридичного, ні політичного права здійснювати управління державою і виховувати націю;
— вважати пропагування (фетишизацію) в культурній, освітній, науковій, інформаційній сферах загальних чужих цінностей і виховних систем, “інтернаціоналізації” й удаваної “полікультурності”, “всесвітництва” й “усезагальності” на ґрунті мінімізованої уваги до українського національно-духовного чинника антисуспільною дією, що призводить до втрати ціннісних орієнтацій українського народу і націєоберігаючої функції Держави.
23. Національно-патріотичне виховання в Україні, зорієнтоване на формуванні національних, державницьких, загальнолюдських, духовних, громадянських цінностей, на вихованні почуття людської гідності, свободи і справедливості, матиме успішний результат лише за умов, коли в його основу буде покладено ідеологію української національної ідеї, принципів україно- і людиноцентризму, які впроваджуватимуться в усіх сферах життєдіяльності нації — культурі, політиці, економіці, екології, безпеці, гуманітарній і соціальній областях, інформаційному соціокультурному просторі… Тоді Гідність Українця здолає політику “національної ліні” “прєзрєнних малоросов”, позбавившись “чужинецької кормиги”, і забезпечить прогресивний український поступ у конкурентному світовому просторі.
24. Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка зобов’язується разом з усіма державними і громадськими організаціями, Церквою, закордонними українцями, усіма тими, які підтримують і сповідують українську ідею, проводити виховання нації на основі Національної і Людської Гідності, Духовної і Політичної Єдності, Соборності, Помісності, Поваги до України й Українського народу, Європеїзму, впроваджувати в життя зазначені націєтворчі духовні й політичні, етичні й громадянські цінності.
