Петро БУДИЧ
Цього року відзначають 120-річчя від дня народження Вільгельма Габсбурга (в Україні відомий під прізвищем Василь Вишиваний).
Вільгельм Габсбург — племінник цісаря Австро-Угорської імперії Франца Йосифа. Під час Першої світової війни 1915 р. прибув на лінію фронту, коли батальйон Українських Січових Стрільців вів воєнні дії під командуванням Григорія Коссака у складі австрійської армії.
Вільгельм Габсбург як офіцер австрійської армії вербував українців на австрійсько-російський фронт в окрему сотню у складі 13-го піхотного полку, в якому воювали переважно бійці УСС. Він захоплювався красою українських Карпат, мешканцями гір, їхньою мовою (яку досконало вивчив), піснями, звичаями, традиціями.
Вільгельм Габсбург народився у Відні 1895 року. Був третім сином Карла Стефана Габсбурга, брата імператора Франца Йосифа. Був причетний до розбудови української армії, боровся за суверенну Україну. За любов до України та її народу галичани подарували йому гарну вишивану сорочку, з якою не розлучався. Тому його називали Василь Вишиваний.
Коли розпалася Австро-Угорська імперія, Василь Вишиваний воював у армії УНР проти більшовиків. 1918 року як командир УСС здійснює вояж по південних і центральних районах України. Уперше на Великій Україні під його командуванням УСС вступили в бій із більшовиками під Херсоном 1918 року. Херсон здобули без бою. Потім сотні УСС пішли вгору по Дніпру і без втрат здобули міста Нікополь, Олександрівку, Єкатеринослав (тепер Дніпропетровськ). Лише при наступі на Олександрівськ (нині Запоріжжя) зустріли опір з боку більшовиків. На Херсонщині до полку УСС під командуванням Василя Вишиваного приєднався Вишкіл чисельністю чотири тисячі стрільців. У цей період його старшини і стрільці зустрілися з галичанами колишнього полку Євгена Коновальця, які після реформування приєдналися до Запорізького полку Петра Болбочана, що прославився звитяжними боями з окупантами.
За правління Директорії В. Вишиваний працював у чині полковника у Міністерстві збройних сил. Після окупації України більшовиками повернувся до рідного Відня. До кінця життя пропагував українство, допомагав національно-визвольному руху. Мешкаючи у Відні, займався творчою діяльністю, писав статті тощо. 1921 року вийшла збірка його українських віршів “Минають дні”. В ній оспівує своє враження від перебування в Карпатах, своє першовідкриття України.
Після поразки Гітлера у Другій світовій війні віденська квартира В. Вишиваного опинилася в секторі, підпорядкованому американським військам. Однак спецслужбам НКВС це не завадило викрасти його і відвезти до Києва на допити, де він і загинув у Лук’янівській тюрмі 18 лютого 1946 року. Місце його поховання досі невідоме.
В. Вишиваний засуджував тих, хто вороже ставився до українців. 1921 року писав: “Я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу протягом століть. Мій батько піддався впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукали свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність”.
Варто створити фільм про Василя Вишиваного та УСС, про них дуже багато цікавого в архівних джерелах. Він би мав виховне значення, користувався великим успіхом і приносив доходи до бюджету. Крім того, доцільно на будівлі Лук’янівської тюрми встановити меморіальну дошку і назвати одну з київських вулиць іменем Василя Вишиваного.
