Галина ТЕРЕЩУК
Чому Андрей Шептицький з римо-католицької родини обрав саме монастир Української Греко-Католицької Церкви, а потім став єпископом і очолив цю Церкву? Це запитання виникало у дослідників і в суспільстві і за життя митрополита, і нині. Як і те, чому Ватикан, зокрема Папа Лев ХІІІ, зупинив свій вибір саме на 35-річному єпископі Шептицькому?
Тато митрополита Андрея — Іван Шептицький — походив із давнього українського шляхетного роду, родина ополячилась, латинізувалася. Граф вважав себе поляком, але 1911 року, коли його син уже 10 років очолював УГКЦ, сказав, що усвідомлює, що він українець. Полькою була Софія Фредро-Шептицька, мама митрополита.
Іван Шептицький знав про своє коріння, досліджував його. У родинному палаці в Прилбичах висіли портрети Києво-Галицьких митрополитів, у родинному архіві були давні уніатські рукописи. У цьому середовищі виховувався майбутній митрополит.
“Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З портретів вбилися в моїй пам’яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія та Лева. Усі вони були ченцями-василіанами”, — пригадував Андрей Шептицький.
“Що робить людина, яка бачить, що УГКЦ є слабша і в гіршому становищі, аніж РКЦ? Людина, яка дивиться на світ через призму християнських цінностей, дотримується їх, то мені видається, що основний мотив — було бажання допомогти цій Церкві”, — зазначає Богдан Трояновський.
На формування переконань майбутнього митрополита мали вплив його батьки. Єзуїт, отець Генрик Яцковський, який був духовним опікуном родини, займався реформою Василіанського чину. Важливими для тоді ще Романа Шептицького були зустрічі і розмови з російським філософом Володимиром Соловйовим, українським істориком Володимиром Антоновичем, з якими багато говорив про Церкву. Але і це не було вирішальним чинником при виборі Шептицьким УГКЦ, наголошує дослідниця спадщини митрополита Оксана Гайова: “Він був глибоко віруючою людиною, дуже любив Бога. Змалечку мріяв присвятити себе заповіту Христа: “Да всі єдино будуть”. І, на думку митрополита, саме УГКЦ, католицька за вірою, східна за обрядом, могла виконати цю високу місію, тобто об’єднати християн у єдиній Вселенській Церкві”.
Ще за життя митрополит сам відповів, чому він обрав УГКЦ, а не РКЦ.
“З родинної традиції я мав усе велике замилування до нашої давньої культури. А від батька научився її любити і цінити. Але сильнішою в моїй душі любов’ю — одинокою у своїм роді — то справа Святої Унії (тобто єдності — Ред.)… Посвячуючися Східній Церкві, справі Унії, я мав на оці лиш мотиви всесвітового характеру, всесвітове діло веліло шукати праці для злуки Церков”, — казав Андрей Шептицький.
Альтернативи Шептицькому не було.
Андрей Шептицький 1899 року став єпископом, а вже 17 січня 1901 року на Святорській площі люди вітали його з проголошенням митрополитом, їхнім духовним провідником. Папа Римський Лев ХІІІ іменував на Галицький престіл 35-річного єпископа графа Андрея Шептицького.
“Перед Шептицьким був Юліан Куїловський, ну так… А перед ним Сембратовичі, які боролись, робили якісь кроки. А Шептицький був шляхтичем, харизматичною постаттю, альтернативи якій не було”, — вважає Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, викладач Папського Григоріанського університету.
Те, що вибір Ватикану впав на Андрея Шептицького, у Галичині сприйняли неоднозначно: не знали, чи він служитиме українцям, чи латинізуватиме обряд. Римо-католики вважали його зрадником, а українці не довіряли.
“Але ці думки всі розвіялись після перших років його урядування, коли українці побачили, наскільки митрополит відданий і Церкві, і народові, як дбає про освіту, закладає перші українські школи, береже національну культурну спадщину. Особливо після ув’язнення митрополита в Росії побачили його жертовність”, — говорить Оксана Гайова.
Кандидатуру Шептицького на митрополита більшість сприйняла у Ватикані позитивно, зауважує Богдан Трояновський. “Два елементи були важливі — духовність та інтелект Шептицького, а ще збіг обставин: тоді помирає митрополит, є вакансія, тут кандидат гарний, з добрими преференціями — Ватикан і вирішив зупинити свій вибір на Шептицькому. А з релігійної точки зору, Бог так хотів, щоб у такий важкий для УГКЦ момент на цьому місці був митрополит”, — каже Богдан Трояновський.
Феномен Шептицького у його багатогранності, хоч якою б справою зайнявся він, був у ній успішним. Але він обрав УГКЦ, цілковито присвятивши себе служінню Богові і людям, і при цьому пожертвувавши усім.
