Наталя ГУМНИЦЬКА,
м. Львів
“Бо сказали брат братові:
“Це моє, а те моє теж”,
І почали князі про мале:
“Це велике”, — мовити
І самі на себе крамолу кувати.
А погані звідусіль приходили
з перемогами на землю Руську”.
(Переклад
Володимира Свідзинського)
Цьогоріч виповнюється 215 років із часу публікації 1800 року шедевра давньоукраїнської (давньоруської) літератури “Слово о полку Ігоревім”. А також 830 років з часу походу (1185 р.) князя Ігоря на половців, події, які лягли в основу цього високопоетичного твору. Чи багато народів світу можуть похвалитися такою високохудожньою пам’яткою ймовірно кінця XII—початку XIII століття? Безперечно, ми знаємо, шануємо високі зразки поетичного слова інших народів, серед яких “Пісня про Нібелунгів”, “Витязь у тигровій шкурі”, “Пісні про Роланда”, “Пісня про мого Сіда”, “Повість про дім Тайра”, іранські та індійські епоси, фінська “Калевала”. Історії відомі також факти створення давніх високоякісних національних міфологічних джерел (фальсифікатів) для утвердження і виховання у молодого покоління гідності й гордості за свій народ. Наше “Слово” (з нагоди 200-ліття публікації) визнано ЮНЕСКО одним з вершинних творів давніх літератур, який своїми ідеями миру і гуманізму впливає на формування світової духовної культури. З часу появи “Слова” до нього була прикута увага учених і перекладачів з різних куточків світу. Не оминули увагою шедевр давньоруської доби й відомі українські письменники Т. Шевченко, І. Франко, П. Мирний, Б. Лепкий, М. Рильський, Д. Павличко. Частковий переклад “Слова” українською 1833 р. здійснив Маркіян Шашкевич. За деякими публікаціями, дослідженню “Слова” присвячено понад 5 000 монографій, статей, повідомлень. Серед них найбільше праць російських учених. Питома вага праць українських дослідників значно скромніша, оскільки з ідеологічних причин їм було фактично заборонено займатися цією пам’яткою. Суперечка між українськими й російськими вченими щодо належності “Слова” до української культури триває й донині. Тому дивує замовчування хоч і не канонічного, проте все-таки ювілейного року публікації “Слова”.
На превеликий жаль, Відділ давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ не спромігся на захід до цієї дати. Цей закид стосується й інших академічних установ і ВНЗ відповідного профілю, а також Міністерства освіти і науки та Міністерства культури України (якщо воно сьогодні функціонує повноцінно).
Ось уже майже 25 років маємо свою державу, ідеологічні заборони зняті. То що це, інерційна опала чи національна байдужість і нерозуміння ваги “Слова…” у плеканні національної ідентичності й культурної свідомості українців? Зрозуміло, що в обороні давньоукраїнської пам’ятки вагомим аргументом можуть стати лише системні фундаментальні дослідження, видання словників і енциклопедій “Слова”, організація міжнародних симпозіумів, форумів, конференцій з публікаціями їхніх матеріалів. Важливим є і налагодження системи перекладів самого “Слова о полку Ігоревім” і фундаментальних праць про нього світовими мовами, насамперед англійською, а також поширення знань про “Слово” через мистецькі засоби вираження: музичні твори, театральні постановки, художні виставки, літературні конкурси та ін. На жаль, українські науковці до цього часу не змогли сфокусувати свої зусилля на виданні хоча б одного тому енциклопедії про “Слово” (у Росії їх опубліковано п’ять). Те саме і щодо словників. Білоруські вчені у своєму доробку про “Слово” мають такий енциклопедичний словник. Не менш важливим є забезпечення багатонакладного видання “Слова” для масового читача, особливо для дитячої й молодіжної аудиторії.
Дуже добре розумів значення давньоукраїнської літературної спадщини (зокрема й “Слова”) для усвідомлення національної української ідентичності відомий українсько-американський історик, мовознавець, археолог, мислитель, орієнталіст світового масштабу Омелян Пріцак. Своїм “Проектом Тисячоліття” він започаткував в Українському науковому інституті Гарвардського університету (УНІГУ) з нагоди хрещення України-Руси (988 р.) стотомне видання давньоукраїнської писемної спадщини у трьох серіях: факсиміле та у перекладах українською й англійською мовами. До українських перекладів О. Пріцак залучив Відділ давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, а факсиміле і англійський переклад був за УНІГУ. Впродовж майже 50 років О. Пріцак досліджував “Слово”, вивчивши спеціально староісландські й сучасні скандинавські мови. Однією з останніх праць цього подвижника української науки стала монографія “Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім”, яка побачила світ 2008 року уже після смерті вченого 2006 р. У цій праці вчений аргументовано доводить, що “Слово о полку Ігоревім” є автентичною пам’яткою давньоукраїнської літератури, а його автор, правдоподібно, — галицький боярин Володислав Кормильчич.
На тлі цієї загальної пасивності до “Слова” особливу увагу привертає наукова конференція “Слово о полку Ігоревім”: український і європейський контекст”, яка 29—30 травня 2015 р. відбулася в Ужгороді. Ініціатором і співорганізатором конференції став Центр наукових досліджень давньої української літератури “Інститут Слова” в особі його директора Павла Салевича, який є не лише прискіпливим дослідником, а й палким пропагандистом “Слова” нової генерації. Цікаво, що господарем конференції став ентузіаст вивчення християнських мотивів “Слова” єпископ Ужгородської і Закарпатської єпархії Української автокефальної православної церкви Кирило (Михайлюк). Саме завдяки цим подвижникам нечисленне (з огляду на сучасні сумні реалії), але потужне гроно науковців два дні вело предметну дискусію щодо історичних, лінгвістичних, літературознавчих, мовознавчих, мистецтвознавчих, світоглядних проблем “Слова”. Обговорювали проблеми авторства “Слова”, часу його написання й “скептиків” щодо оригінальності пам’ятки. Авторитет вітчизняної словознавчої науки академік Василь Німчук наголосив на потребі об’єднання вчених для підготовки і публікації Української енциклопедії “Слова о полку Ігоревім”.
На базі аналізу мови “Задонщини” відомий дослідник Віра Франчук аргументовано підтвердила оригінальність “Слова”. Плідною була дискусія щодо жанру й світогляду автора “Слова”. Особливий інтерес викликала ідея Павла Салевича щодо міфологічого підходу до дослідження “Слова”, оскільки події, які лягли в основу поетичного твору, відбувалися у період руйнування міфологічного світогляду (язичницького космосу) Київської Русі: у свідомості усіх прошарків населення ще жила пам’ять про поганських богів, ще міцною була віра у сили природи, ще не були розірвані зв’язки з нею. Ця версія є ще одним аргументом, що “Слово” створив середньовічний автор, який талановито вписав у свій поетичний шедевр міфологічні народні вірування, легенди, заклинання. По суті, “Слово” і є міфоепічним твором, піснею-закликом до князів єднатися в ім’я збереження Землі Руської. Резолюція конференції відображає нагальні потреби для повноцінного включення “Слова” в науково-культурний обіг України й світу та сприйняття його патріотичних ідеалів українським суспільством. Серед них: створення Центру наукових досліджень давньої української літератури “Інститут Слова” у структурі Львівського національного університету імені Івана Франка; порушення питання перед Міністерством освіти і науки України про створення кафедр з підготовки фахівців давньої української мови й літератури; видання Української енциклопедії “Слова о полку Ігоревім” спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка
НАНУ.
Чому ж “Слово” є таким цінним для нашої культури й історичної пам’яті сьогодні? Найперше — це шедевр давньоукраїнської літератури, який є взірцем любові до рідної землі, патріотизму й гуманізму. Провідні моральні мотиви твору — мужність, героїзм, честь, жертовність в ім’я Вітчизни. Саме завдяки універсальній ідеї гуманізму це “Слово-заклик” є вкрай актуальним для нашого драматичного сьогодення, для утвердження миру, свободи, гідності та єдності. Головний задум автора “Слова”, як і Гомерової “Іліади”, — трансформація світогляду князя Ігоря до розуміння об’єднавчої ролі держави, є і донині надважливим. По-друге, “Слово о полку Ігоревім” є опоетизованим високомистецьким історичним джерелом нашого минулого, вивчення й аналіз якого дає нам перспективу на майбутнє. По-третє, це потужне невичерпне джерело для міждисциплінарного дослідження його науковцями різного профілю, зокрема істориками, археологами, астрономами, лінгвістами, літературознавцями, перекладачами, філософами, мистецтвознавцями, культурологами, природознавцями, державознавцями, релігієзнавцями. А поважним інструментом для дослідників “Слова” мала б стати структурально-функціональна теорія історичної візії закінчених історичних циклів Омеляна Пріцака. Ідея теорії — головним в історичному процесі є людина, а завершену конкретну епоху характеризує колективна ментальність (світобачення, світосприйняття, світорозуміння), яка включає в себе усі суспільні процеси: політичні, економічні, культурні, соціальні, релігійні та ін. Саме тому “Слово” як бездонне джерело мудрості, краси й патріотизму має стати настільною книгою кожного українця, як “Кобзар” Тараса Шевченка.
