Лідія КУПЧИК,
голова Львівської міської організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок, член Національної спілки журналістів України, лауреат премії ім. Ірини Калинець
Будучи ревним слугою Божим, Митрополит неустанно підносив до Господа свої молитви. Разом із тим, просячи ласк Божих, Андрей Шептицький закликав людей і самим трудитися задля гідного й щасливого свого життя. Роз’яснював, повчав, спонукав жити згідно із Заповідями Божими…
Присвячував цьому свої численні пастирські листи та послання до духовенства.
Навіть у найнесприятливіші для народу часи (а точніше, саме в такі часи) Митрополит спрямовував свою діяльність на консолідацію і розвій українського народу та ставив відповідні завдання перед усім духовенством.
У час Другої світової війни Митрополит Андрей разом зі своїми єпископами й священиками, щороку відбували серію Архієпархіяльних Соборів, роздумуючи над Господнім Декалогом і його застосуванням у житті українського народу. Про кожну Божу Заповідь Митрополит приготував окремі декрети та конкретні правила, які для душпастирів були непомильними напучуваннями у справі освячення й спасіння народу.
Між декретами Собору 1941 року виділяється богословсько-соціальний трактат “Як будувати Рідну Хату”, в якому Митрополит повчає священиків, як Церква повинна виховувати людей у християнських чеснотах, щоб були вони відповідальними й творчими громадянами.
У час війни, коли зникли всі ілюзії, що німці дозволять Україні бути самостійною, як перед тим зникли надії на свободу України після возз’єднання західних і східних земель під совєтською владою, — у цей непевний і трагічний період, у грудні 1941 року, Митрополит Андрей Шептицький вірить у майбутню українську державу. Чи це не ознака дару пророка?
Своє натхненне повчання “Як будувати Рідну Хату” Митрополит починає словами:
“Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина. Тому й надзвичайно важливо, щоб усе духовенство єпархії якнайправильніше над тим працювало, щоб по нашим силам спричинитися до здійснення цього ідеалу.
Передовсім треба здати собі справу з незвичайних труднощів, зовнішніх і внутрішніх, які стоять народу на перешкоді до того, та намітити дорогу, яка нас до того веде. Про зовнішні перешкоди не будемо говорити: не в нашій змозі усунути їх. Можемо тільки упросити ласку у Всевишнього Бога, в якого руках доля народів, щоб справи повів так, як бажаємо. Навіть тоді, коли той дар із Неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих Заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже нам самим побороти, очевидно, не без помочі Божої благодаті.
Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам, організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом”.
Вдумаймося у ці воістину пророчі слова!
Трактат “Як будувати Рідну Хату” подає вказівки, як вийти з важкого становища, як морально оздоровити мешканців України. Це чудовий конкретний дороговказ до дії не лише душпастирям, яких закликав до державотворчої праці Митрополит, а й усім сучасникам, хто по-справжньому прагне добра своїй державі.
У першій, найвагомішій, частині свого трактату Андрей Шептицький акцентує на важливому завданні Церкви — за допомогою науки Євангелії виховувати в душах людей відчуття справедливості, чесність, ощадність, моральність, працьовитість…
При цьому Митрополит свідомий того, що ідеал Всенаціональної Хати може стати ідеалом лише частково, оскільки є не природним, створеним звища, організмом, а витвір людських рук.
Найпершою клітиною, з якої постає суспільство, держава, є родина, утворена волею й розумом людини, наступною організацією є громада, тобто злука людей, що живуть в одній місцевості та зв’язані між собою сусідством і спільністю багатьох потреб і інтересів.
“Обидві ці організації будуть тим сильнішими та тривалішими, чим більше будуть зважати на природу та її закони”, — стверджує Митрополит.
Такі ж вимоги стоять і перед усіма спільнотами, товариствами, об’єднаннями, що утворені волею людей для оборони або розвитку якихось спільних гараздів чи потреб. Зрештою, така вимога стоїть і перед державами.
Поучаючи, як приступити до творення власної держави, Митрополит пише:
“Маючи приступити, як Бог дасть, до будови нашого національного моноліту, треба нам приступати до такої важливої справи озброєними достатніми знаннями і всіма потрібними прикметами. Треба нашому народові … передавати потрібні знання і виховувати його в усіх тих громадянських чеснотах, від яких залежить вартість цілої громадянської праці людини”.
Саме такі завдання Митрополит ставить перед служителями Церкви.
Твердо вірячи, що Боже Провидіння дасть українському народові можливість виконати його природне право — вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати, Андрей Шептицький наголошує на тому, щоб народ ужив те своє право мудро і по-християнськи.
І далі, як Богом посланий українцям провідник, Митрополит з’ясовує всі християнські принципи, необхідні суверенному народу. Всі вони є актуальними й для нашого часу.
Підкреслюючи право народу самому вибирати собі форму провідної влади (монархічної, олігархічної чи демократичної), Митрополит застерігає, що якби народ пішов “за фальшивими гаслами революції чи соціалізму і, обманутий неправдивими надіями, домагався б пересадної свободи без поваги до тих основних законів, на які спирається кожен громадський порядок, то безпосереднім наслідком так зрозумілої свободи чи демократії мусила б бути анархія, а вслід за нею неволя, нужда і руїна”.
У праці “Як будувати Рідну Хату” Митрополит Андрей аналізує різні державні устрої (причому від часів Арістотеля до соціалізму Сталіна) та стверджує, що за великим рахунком не так важливо, “чи формально держава є монархією, чи республікою, але про те, чи в ній є збережена слушна міра поміж правами і свободою одиниць та правами і владою держави”.
Митрополит визнає, що вимога, щоб усі “власть імущі” діяли лише за приписами чесноти, є найважчою до виконання. І тому особливо наголошує: “чим більше громадян має участь у владі і чим більша та участь, тим більше треба, щоб ті громадяни були праведними, себто мали моральне виховання, переповнене євангельськими принципами”.
“Коли праведність і справедливість у свобідного народу не є в пошані, коли не пригадується народові і часто, і дбайливо зберігання приписів Євангелія, сама свобода може бути великою небезпекою”, — застерігає Андрей Шептицький та ставить вимогу перед священством виразно говорити про обов’язки громадян, щоб переконати всі уми, що “лояльність, незацікавленість і чесність є конче потрібні в усіх функціях громадського життя”.
Цікавим є і зауваження Митрополита, “що коли олігархія спирається на одну партію або на один народ, спокуса надуживання владою для гноблення інших партій чи національностей є більшою”.
Чи не нашого сьогодення це стосується?
Стверджуючи велику виховну роль Церкви, Андрей Шептицький багато уваги приділяє і таким інституціям, як родина, громада та добровільні товариства і спільноти людей, вважаючи, що вони можуть бути добрими школами громадянських чеснот. Митрополит висвітлює умови, за яких це відбувається.
Дуже корисно було б усім, хто прагне долучитися до побудови справедливої громади, вдуматися в повчання Митрополита й патріота.
Визнаючи велику роль Церкви і Духовенства та подаючи їм низку правил щодо прищеплення народові чеснот, що ґрунтуються на принципах справедливості й любові до ближнього, Андрей Шептицький дає низку основоположних вказівок для всіх громадян і особливо для керівників держави. І вони надзвичайно актуальні для нашого часу.
У газетній статті неможливо переповісти всі повчання Митрополита, що ґрунтуються на глибокому аналізі людської психології та суспільних тенденцій.
Наприклад, Митрополит застерігає, що на поверхню суспільного життя можуть висунутися “одиниці, нездібні бути провідниками, які тим самим приносять радше шкоду, ніж користь, бо замість дбати про загальне добро, вони шукають тільки заспокоєння свого власного самолюбства, тобто над загальним добром ставлять своє власне добро. І тоді мусять впровадити в будову хати безконечні непорядки. А що не можуть до того самолюбства признатися, мусять свій провід сперти на обман, на брехню, на публічну “опінію загалу”, яку самі через пресу викликають і обробляють, а не приймають як об’єктивний, від них незалежний факт”.
При цьому Андрей Шептицький повчає, на що народові звертати увагу, щоб не допускати таких ситуацій. Також переконує, що єдність Рідної Хати повинна спиратися на національну єдність, на державну мову.
Багато уваги в праці “Як будувати Рідну Хату” приділено проблемам релігійних чвар та шляхам їх подолання, поруч із аналізом історичних явищ релігійних розколів подано конкретну програму релігійного примирення.
Одним словом, Митрополит Андрей продемонстрував надзвичайно чітке і по-справжньому прогнозне бачення того, якою має бути держава Україна, як її треба будувати і які підводні камені траплятимуться на цьому шляху.
Дуже хотілося б, щоб сучасне суспільство прислухалося до генія Андрея Шептицького, а для цього треба вивчати твори великого Митрополита (зокрема, твір “Як будувати Рідну Хату”) і робити це треба не лише громадянам релігійним, не лише вірним греко-католицького віросповідання, а всім тверезодумаючим, неупередженим людям, які щиро турбуються долею нашої Батьківщини.
