Доброго дня вельмишановній редакції!
Я, Орел Григорій Арсентійович, мешканець села Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області, ознайомився у тижневику “Слово Просвіти” (ч. 27 за 2015 р.) із пропозицією Є. І. Ґолибарда про створення рубрики “Якщо б Президентом був я”, яка повинна дати можливість читачам узяти участь у створенні просвітянського проекту реформ в Україні.
Отже, якщо б Президентом був я, то негайно задіяв би всі доступні мені важелі впливу з метою суттєвого покращення роботи тієї чималої частини нардепів, через яких Верховна Рада в нинішній ситуації стала відчутним гальмом у проведенні реформ і, зокрема, в боротьбі за подолання корупції. Свідченням явно недостатньої роботи нашого парламенту є те, що він за цей час насилу спромігся розглянути і прийняти лише 30 % проектів законів з усіх, які подавалися, в той час як в інших державах кількість розглянутих проектів, що надійшли, становить близько 100 %.
Частині наших депутатів притаманні безвідповідальність, некомпетентність, байдужість, недисциплінованість, небажання працювати або й навмисне блокування і перешкоджання рухові на шляху реформ і боротьби з корупцією. Потрібно розробити і прийняти узаконений механізм, який би дозволяв швидко і легко, без зайвої балаканини і тяганини позбавлятися таких горе-депутатів, які самі працюють незадовільно і заважають іншим та ганьблять високе звання нардепа.
Пропоную: нових виборів на місце тих, кого позбавили депутатського мандата, не проводити, бо це дорого і забирає надто багато часу. Позачергові і часті вибори викликають, як правило, велике невдоволення у виборців, явка людей у цих випадках дуже низька і порушень тут допускається безліч. Тому необхідно ухвалити закон, щоб можна було замість того (тих), хто втратив звання нардепа, вважати обраними депутатами колишніх кандидатів у депутати, які на минулих (попередніх) виборах за кількістю голосів зайняли друге місце після того, хто був обраний у день виборів.
Пропоную зняти недоторканність із депутатів, суддів, прокурорів і всіх інших, хто її тепер має. Потрібен також закон про імпічмент Президента. Дехто любить посилатися на європейські країни, там, мовляв, недоторканність ніхто не скасовує. Але ж зловживань у них так багато, як у нас, під прикриттям недоторканності, немає, а в Україні панує майже суцільна корупція, хабарництво, використання службового становища у власних корисливих цілях, розкрадання майна і коштів та ін. Тут потрібне очищення суспільства від усякої скверни, починаючи із владних структур і донизу.
Я так думаю: ті, хто не зможе працювати на посадах без недоторканності, бо нібито заважатимуть чиїсь погрози і утиски, нехай перейдуть на іншу роботу — знайдуться люди, які не побояться працювати, не маючи особливого імунітету. Нині у нас виходить так, що чимало високопосадовців обкрадати народ і державу на мільйонні і мільярдні суми зовсім не бояться і не соромляться, а добросовісно працювати без надання їм недоторканності нібито не можуть, бо чогось чи когось “бояться”. Виходить, у тих, що воюють на Сході, життя комфортніше і не таке дуже небезпечне, як у наших деяких посадовців, то вони потребують ще багато чого. Народ усе бачить, чує, відчуває, розуміє, тому він стрічає своїх захисників нескінченним: “Героям слава! Слава! Слава!” А шахраїв, аферистів, лжепатріотів, корупціонерів — своїх визискувачів — супроводжує гнівним і презирливим: “Ганьба! Ганьба! Ганьба!..”
Під заставу за скоєні злочини нікого не можна відпускати, крім за дрібні, незначні та ненавмисні порушення закону, бо у нас сьогодні виходить так, як сказано в оцьому вірші:
Спіймали злодіїв ораву,
Відразу всіх арештували…
Вже й відпустили під заставу:
Внесли мільйони, що накрали,
Тоді злочинці повтікали.
Виходить так: хтось украв 20 чи 500 мільйонів, а під заставу віддав лише 5 мільйонів і втік. От і добре — можна ще красти. А інші бачать, як той викрутився, і продовжують красти. А народ бідує, терпить, хоча врешті-решт терпець урветься, і він може сказати: “Навіщо нам така влада, яка не може чи не хоче дбати про людей, про розвиток країни”.
На тлі добровільного об’єднання і зменшення громад та чисельності населення в Україні кількість нардепів пропоную скороти до 300 осіб. Краще менше, та краще.
Пропоную розробити програму і проводити навчання на громадських засадах із депутатами, суддями, прокурорами, держслужбовцями усіх рівнів із питань просвітництва, будівництва демократичної держави європейського зразка, з питань культури, мови, моральності, духовності та ін. хоч би по 8—10 годин на місяць з наступним складанням заліків.
Учитися працювати над собою, розвиватися, підвищувати свій фаховий рівень повинні всі, хоч би які досягнення у будь-якій сфері людської діяльності вони мали і хоч би які посади обіймали.
Григорій ОРЕЛ,
село Успенка, Онуфріївський р-н Кіровоградської обл.
Користуючись запрошенням Євгена Голибарда підтримати рубрику у Вашій газеті «Якщо б Президентом був я…», я рішуче зважилась написати свої пропозиції до закону про українську мову в Україні.
Шановна редакціє!
Мені найбільше болить мовна ситуація в нашій державі. Я вислідковую всі публікації про мову, але, крім болю сердечного, нічого не маю. Тільки тепер, коли “Просвіта” і “Слово Просвіти” взялися настійно за цю справу, то за підтримки письменників, учених-філологів, юристів і людей, які люблять свою країну, весь цей біль повинен вилитись у діло.
На мій погляд, погляд людини, яка любить свою мову, вболіває за неї, погляд учителя і учениці учительки найвищої категорії, діло повинно йти за таким алгоритмом:
1. Міністерство освіти повинно підготувати для дошкільних і шкільних закладів учителів найвищої кваліфікації, найвищих моральних якостей, які зможуть прищепити любов до Батьківщини, до мови, рішуче очистять школу і навчання від корупційних проявів.
Слід перевірити всі факультети, які готують педагогів і вчителів початкових класів, — чи не за старими методиками навчають сучасних студентів?
Серед абітурієнтів обирати найкращих, які справді хочуть стати вчителями, навчити їх працювати відповідально, натхненно і чесно, щоб вийшли з вишів патріотами і антикорупціонерами, знавцями своєї справи і сповненими любові до дітей.
Щоб у цих вишах не можна було знайти таких студентів, що хотіли б одержати диплом за гроші без знань, та викладачів, які б оголошували розцінки за оцінки в залікових книжках (це з досвіду моєї внучки в університеті ім. Драгоманова).
2. Усі дошкільні і шкільні заклади повинні працювати тільки українською мовою. (Штурмують же деякі “елітні” діячі своїх дітей дома англійською мовою з 3-х років). Маленькі діти в доброму колективі швидко вивчать українську мову і навчать своїх батьків (з підслуханої розмови дитини з дитсадка із мамою).
У школах, на уроках і перервах — українська мова, учителям заборонити спілкування з учнями на перерві неукраїнською мовою.
3. Викладачі всіх предметів мають розповідати про досягнення наших вчених, літераторів, художників, поетів та ін. видатних людей, які своєю працею прославили Україну, відомих за межами України.
4. Робота учителя — дуже тяжкий труд, а тому вона повинна бути відповідно поцінована в школі, а в пресі — розповіді про цих людей. Інформацію про найкращі зразки цієї роботи видавати як методички. Все зазначене — першорядне і вічне, законне і невідворотне.
А поряд із цим:
1. Організувати лікнеп для всіх чиновників і журналістів, які так закопались у бандитсько-тюремний сленг, що забули, що колись учились у школі.
а) Тим, які зразу не погоджуються, що в службових цілях і в кореспондентській роботі користуватимуться українською мовою, призначити випробувальний термін і прискіпливо перевірити.
б) Тим, які не володіють мовою, влаштувати курси і визначити рівень володіння мовою.
По закінченні курсів усіх оцінити, неспроможних звільнити, а на їхнє місце взяти за конкурсом.
2. На роботу у вищі навчальні заклади приймати викладачів високої кваліфікації, спроможних подавати свій предмет українською мовою і без корупційних нахилів.
3. Засоби інформації заселити гарними, професійними українськомовними мовниками, інформування українською 80%.
4. “Володарям” телеканалів так написати закон, щоб вони організували цікаві передачі українською, давали пізнавальні, навчальні, науково-пізнавальні, культурно-масові передачі, які б спонукали молодих і дорослих до покращання стосунків між людьми, сповідували високі етичні норми.
Із ученими-філологами, письменниками і юристами слід скласти такі тексти законів, щоб невідворотно виконувалась кожна буква, — і українська мова запанує в усій Україні!..
Ваша газета — найкраща, найграмотніша і найукраїнськіша в Україні, зуміє заставити всіх лінивців, бездушних людей і антиукраїнців працювати за законом “Про українську мову”, створеним зусиллями “Просвіти” і “Слова Просвіти”. Ви вже віддали цій справі багато сил і уваги.
З Роси і Води Вам! Слава Україні!
З повагою
Олена Пантелеймонівна СКРИННИК,
м. Київ
А скільки в Україні талантів!
Р. Я. ПОТОКА,
м. Зміїв Харківської обл.
Шановна редакціє “Слова Просвіти”!
Відгукуюсь на пропозицію Євгена Ґолибарда “Якщо б президентом був я…”, то:
1. Видав би наказ, щоб кожному дорослому в паспорті ставився штамп з ідентифікаційним номером і заборонив вимагати ксерокопії. Це б зекономило багато дорогого паперу.
2. У маленьких містах, містечках, селищах, де є центральне опалення з занедбаною тепловою мережею, дозволив би встановлення індивідуального газового опалення, тільки не так як зараз “усім будинком”, а тим, хто цього хоче. Це б зекономило 50% газу, який іде на опалення цих населених пунктів.
3. Народним депутатам встановив би щорічну відпустку тривалістю 24 робочих дні, як всім, і встановив би штрафи за прогули. Тому що це їхня робота.
P. S. У США і досі працює бюро раціоналізаторських пропозицій. Приймають все, навіть смішне, і виплачують за це гроші. Потім ці пропозиції сортують і направляють фірмам для впровадження. А скільки у нас в Україні талантів!!
Слава Україні!
