Насущні проблеми національної безпеки

stilВ Укрінформі відбувся черговий етап постійно діючого просвітянського круглого столу на тему “Проблеми національної безпеки України”.

Голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан представив учасників заходу. Серед них Герой України Степан Хмара, народний депутат України І—VІ скликань Іван Заєць, громадський і культурний діяч, народний депутат України VІ-VІІ скликання Олесь Доній, голова політичної партії “Патріот” Микола Голомша, координатор Національної асамблеї України Іван Пєтухов, лауреати Національної премії України ім. Тараса Шевченка кінорежисер, народний артист України Леонід Мужук та народний художник України, Анатолій Гайдамака, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.

Розмову розпочав Павло Мовчан.

— Говоритимемо про те, з чим зустрілася Україна у своїй дорозі до 25-річчя. Ці великі проблеми, які стали перед нами, і вони наростають.

Ми не можемо мовчки спостерігати, що робиться сьогодні, як хочуть зацементувати ту владу, яка є. Наш обов’язок — як сказав нещодавно представник євангелічних громад України, конфедерат, звертаючись до президента України — зібрати представників громад і вислухати їх. Є не тільки задоволені, багато є невдоволених, і суспільство повинно їх почути. Відчуваємо, що русифікація вдвічі чи втричі підсилилася. Українські інформаційні джерела слабнуть майже щоденно, здають позиції. Якщо на радіопрограмі “Промінь” сьогодні проголошують: “Багато мов — одна держава”, це означає, що Україну вже хтось визнав як поліетнічну, полікультурну. Ця ідеологія поліетнічності в Європі, як ми знаємо, вже зазнала фіаско.

Запрошую промовців бути активними, відвертими і висловити ті застереження, які необхідні для влади, щоб вона їх почула. Багато є підозр і багато що вказує на те, що в нашій сучасній політиці присутня візантійщина — політика за межами самого суспільства, політика за зачиненими дверима. Не така ми держава, не така нація, щоб могли потурати цьому, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається.

З’явилася загроза

всередині держави

Олесь Доній:

— Середовище, яке постійно займається просуванням української ідеї, української культури, занепокоєне. Ми бачимо, що не лише головний споконвічний зовнішній ворог, яким є Росія, є загрозою для України, а з’явилася величезна загроза всередині нашої держави, що підточує самі підвалини держави. Спробуємо проаналізувати. Нова влада, про яку йдеться, — влада, яку ми з вами привели із Майдану. Тому ми за неї відповідальні і можемо спитати з неї. Що ж не так відбувається?

Чому люди виходили на Майдан? Якщо спершу була ідея європеїзації, євроатлантичного вибору, то в подальшому вимоги посилювалися: додалися вимоги справедливості, зокрема справедливого покарання винних у тому, що сталося, вимоги демократизації, українізації, правової держави, боротьби з корупцією. Бо середовище, яке було рушійним на Майдані, розглядало Майдан як наступний етап національної революції. Перший етап — кінець 1980-х—початок 1990-х років, другий — Помаранчева революція. Якщо проаналізуємо події, що відбулися за рік після Майдану, то побачимо, що або є відступ по всіх цих питаннях, або збереження статус-кво. У яких умовах відкрито конфлікт із Росією, це, фактично, також є здачею українських національних інтересів. Або ілюзія, коли нам кажуть, що в нас збережена свобода слова. Мушу це стверджувати як людина, яка дізналася, що на центральних каналах є в чорних списках. Як же так? Нова влада, демократія і чорні списки, які спускаються згори на центральні канали.

Або зовнішня політика. У нас на словах європейський вибір. А ми зараз далі від Євросоюзу, ніж за часів Януковича, проти якого боролися.

Проти чого заперечував Путін у нашій угоді про асоціацію з ЄС? Насамперед проти її економічної складової, боячись, що без мит на товари з Європи ці товари прийдуть в Україну, таким чином спонукатимуть до реформування української економіки і це в подальшому впливатиме на російську економіку. Що зробила нова влада відразу після перемоги і гучного підписання фактично папірця? Клімкін, який став міністром закордонних справ, у Брюсселі оголосив, що саме економічну складову ми відтерміновуємо. На вимогу Путіна. У Брюсселі було три учасники переговорів: Євросоюз, Україна і Росія.

Візьмемо для прикладу СНД, через яке Україна втягнута в безліч гуманітарних обов’язків, договорів. Зокрема на території України працюють і ФСБшні структури. Грузія після агресії з боку Росії вийшла з СНД. А Клімкін оголосив, що ми не розриватимемо зв’язків, хоч ми формально в СНД не є повноцінними учасниками. Але підписано безліч договорів, які досі працюють. Нещодавно на підтримку української мови виступав один із депутатів кіровоградської міської ради. Показував журнал “Русская школа”, який зараз безкоштовно передплачується в кіровоградські школи, згідно з гуманітарними договорами, підписаними в СНД. Це агресія Росії, проти якої Україна не збирається боротися. Я вже понад рік кажу про необхідність ротації послів або заповнення вакансій. Ви думаєте випадковість, що їх нема? У наших стратегічних партнерів, одного з підписантів будапештського меморандуму Великій Британії понад рік немає нашого посла! У нас нема посла в Канаді. Це наші стратегічні напрямки, наші друзі, ті, хто може захистити інтереси України. Але послів не призначають. А де є посли — вони з часів Януковича, проросійські.

На жаль, можна стверджувати, що домовленості, згідно з якими у нас відбувається гальмування дерусифікації, складені ще напередодні президентських виборів. Однією з жертв домовленостей між Порошенком і Путіним стала українська мова. Можу це стверджувати з чіткого аналізу. Я був єдиний із депутатів Верховної Ради попереднього скликання, який наважився проаналізувати мирний план Порошенка. Ці 15 пунктів, які досі є на сайті президента, стали потім основою здачі національних інтересів у Мінську1, Мінську2, є основою здачі національних інтересів і надалі. Там ви знайдете пункти про захист російської мови, але не знайдете про розвиток української. Там є ще гірші пункти, що дало мені підстави стверджувати, що мирний план президента написаний не в Києві, а в Кремлі (у червні минулого року). Там є пункт про виведення українських і російських найманців. Ще тоді звернув увагу, що наших добровольців найманцями на той час не називали ні Єфремов, ні Симоненко. Цей термін використовували лише кремлівські політологи, насаджуючи його. Мовляв, ті, хто пішли воювати в “Айдар”, — найманці.

І тому заздалегідь було заплановано те, що ми зараз бачимо — зачистку добровольчого руху, патріотичних структур. Маю підстави стверджувати, що це було заплановано до президентської каденції і, на жаль, президент вважає, що він вдячний більше Путіну, який зупинив агресивні дії напередодні президентських виборів і уможливив їхнє проведення, аніж українському народу і Майдану. І в цьому є проблема. Саме тоді закладалися умови здачі національних інтересів.

 

Побудована тоталітарна корупційна державна

піраміда

Микола Голомша:

— Зачитаю звернення патріотів, щоб бути коротким і змістовним.

Головна вимога Євромайдану і Революції гідності — докорінна зміна системи влади, кардинальна модернізація України — залишається нереалізованою. Монополізація в управлінні та економіці підсилюється імітацією, заскорузлістю партійнополітичних кланів, які ігнорують громадськополітичні функції. Традиційні злочинні схеми, розкрадання державних коштів, що опираються на старі чинні регламенти та управлінський стиль чиновницького, а не державного апарату, діють і донині як паразитарні системи. Ухвалення управлінських рішень Кабінетом Міністрів проводиться без будьякого контролю народу та в інтересах купки владних олігархів. Повне відсторонення народу від реального контролю над управлінням державою, нехтування Конституцією всіма гілками влади відібрали легітимний механізм впливу на неї. У результаті цього побудована тоталітарна корупційна державна піраміда. Громади і громадяни надалі платять за експерименти безвідповідальних політиків, що вважають себе державними фахівцями в управлінні великої європейської країни. Як наслідок, тоталітарна деморалізація і суспільна підприємницька апатія, поглиблення прірви соціального розшарування, зростання соціальної напруги в суспільстві ставлять під сумнів подальший демократичний розвиток української держави. Гібридномесіанська агресія путінської Російської Федерації, брутальна анексія АР Крим і терористична окупація окремих районів Донецької і Луганської областей за умови відсутності надійних міжнародних гарантій безпеки становлять реальну загрозу існуванню України як незалежної держави. Ця небезпека посилюється щодня. Ми, громадськополітична сила, рух справжніх патріотів вважаємо кулуарну політику керівництва держави, спрямовану винятково на отримання міжнародних кредитів без реальних публічноправових кроків зі стимуляції розвитку традиційних і нетрадиційних економічних укладів і динамічного подолання корупції всіх видів і масштабів від посадової до капілярної, безперспективною і згубною. Ми впевнені, що рішучі публічні кроки до тотальної ліквідації численних, але відомих схем розкрадання дозволять Україні стати партнером, а не інвестиційнокредитною ямою, та в найкоротші терміни відмовитися від режиму суворої економії за рахунок простих громадян. Кошти, необхідні для розвитку нашої держави, в країні є. Питання лише за політичною волею у подоланні корупції. Відчуваючи власну відповідальність перед минулим і прийдешнім, перед нашими сучасниками, ми, громадськополітичний рух патріотичних сил, що зараз гуртуються, вимагаємо від уряду негайно, до 10 вересня розробити проект державної антикризової програми, яка має бути представлена громадськості, винесена на розгляд Верховної Ради, і включатиме серед інших, заходи: відділення влади від бізнесу; її кадрове перезавантаження на засадах координаційного партнерства із суспільством; кардинальна дерегуляція підприємств, насамперед малого й середнього підприємництва; стимулювання умов для середовищ виробництва і масового створення робочих місць по всій Україні, особливо на визволених від окупації територіях; кардинальна реорганізація діяльності антимонопольного комітету України та інших державних регуляторів у сферах дотримання умов конкуренції та недопущення встановлення монополії; заборона приватизації стратегічних державних підприємств в умовах дестабілізації фінансовоекономічної ситуації; мобілізація засобів, ресурсів, концентрація зусиль на відсіч гібридних агресій глобального путінського тероризму, активні дії щодо звільнення всієї території України від путінських окупантів; публічноправове забезпечення ліквідації схем, створених задля грабунку держави; визначення термінів переходу на електронне врядування та публічне супроводження цього процесу і призначення на керівників усіх органів виконавчої влади професійних менеджерів через відкриті прозорі конкурси. Від Верховної Ради ми вимагаємо відміни літніх канікул і переведення роботи депутатського корпусу в режим системного повноформатного правового регламентного спротиву старим управлінським традиціям; затвердити поданий урядом проект державної антикризової програми; в разі неподання такого або недоброякісної підготовки висловити недовіру уряду; створити реальну можливість відкликати депутатів усіх рівнів, які обманули виборців і не виконують передвиборчі програми, ухвалюють рішення проти інтересів народу; у короткі терміни ухвалити закон України про органи громадського контролю. Від президента України — публічної заяви про терміни відпрацювання повноформатної моделі відділення персональних статусів усіх владних інституцій від публічного статусу персони та інституту виконавчої влади. (Тобто олігархи, які при владі, повинні зректися влади. І навпаки. Щоб у нас бізнес і монополії не правили в державі в інтересах купки владних олігархів).

 

Усе підпорядковано

бізнесовим інтересам

Степан Хмара:

— Слідкуючи за процесами, які відбуваються, бачимо, що триває руйнування української держави шаленими темпами. На жаль, української влади в Україні сьогодні немає, ми маємо президентакрамаря, який займається своїми бізнесовими інтересами і намагається керувати Україною як великою корпорацією на кшталт його знаменитого “Рошену”. Усе підпорядковано тим інтересам, і вони заходять у суперечність з інтересами української нації, українського народу. Він вибрав шлях здачі національних інтересів, де абсолютне перетворення України з тих залишків суб’єкта державної політики в об’єкт зовнішнього управління. Свідченням цього є спроба узаконити це через антинаціональну, антиконституційну зміну нині чинної Конституції. Це питання педалюється з прискоренням, згідно з ухваленими на вимогу Путіна Мінськими угодами, так званим мирним процесом Порошенка. Насправді ніякого мирного процесу Порошенка нема. Це план Путіна по капітуляції України, зруйнуванню України як держави і не лише держави, а української нації. І час від часу ми чуємо повторення тези, що “украінци і русскіє — ето єдіний народ”. Жодного заперечення цього з боку влади в Україні немає і насамперед від Порошенка, як Гаранта нашої державності.

Небезпека в тому, що наша ситуація, яка поки найсприятливіша на міжнародній арені за всі часи існування України, зараз не покращується, а погіршується. Ми бачимо, що наші західні “нібито приятелі”, союзники на словах, тиснуть на Україну: міняйте Конституцію, робіть децентралізацію, здавайте частини території, а далі те, що має створитися в Донбасі — це постійно знекровлюючий руйнівний конфлікт. І це найбільш вигідно Росії. Росія нині ні за своїми ресурсами, ні за геополітичним становищем не може дозволити собі широкомасштабну воєнну акцію в Україні, чим нас постійно лякає Порошенко, для того, щоб обеззброїти українців, підсилити безвольність, безнадію: давайте здаватися на волю наших зовнішніх диктаторів. Зараз і захід це дуже чітко проводить. Чому? З вини — зокрема всіх наших українців, які не зуміли змусити Порошенка до виконання своїх конституційних обов’язків. Ми маємо велику загрозу втрати нашої державності, яку невідомо чи зуміємо потім відновити, принаймні в нинішніх межах. Західні союзники змушують Україну виконувати Мінські домовленості, жодного пункту яких не виконала Росія і не буде виконувати.

Якщо ми далі будемо так повільно реагувати, то Путін із допомогою Порошенка проведуть вибори на окупованих територіях і повністю легалізують анклав Росії, гібридну квазідержаву, вмонтовану в українську державу.

Якщо глянути ще глибше, то можна зробити висновок, що є бажання зачистити Україну від українців. Декому потрібна українська територія, українські ресурси.

Цьому сприяє й соціальноекономічна політика влади: витіснити дієздатне молоде населення, інтелект за межі України, бо тут вони просто не можуть вижити. Винищити найбільш боєздатні патріотичні елементи, які пішли на фронт. Скільки сотень уже вбито найкращих наших воїнів, яким не дозволено давати відсіч, яких винищують “градами” тощо. А що робиться з територією? Кращі заводи були демонтовані і вивезені в Росію, зокрема знаменитий завод, який випускав “кольчуги”, рівного якому у світі не було! Решта руйнується, зруйнована інфраструктура. Півтора мільйони людей змушені виїхати за межі Донбасу. Решта залишилися просто в пеклі, хоч відвертих антиукраїнських елементів там було не більше 5 %.

Зміни Конституції, заради яких Порошенко пішов на це — надати особливий статус захопленій російськими інтервентами території Донбасу. Тому зараз треба діяти, не треба чекати до вересня. Після рішення Конституційного Суду думаю, що засідання Верховної Ради може відбутися навіть у серпні.

Повинна визначитися кожна політична партія, громадська організація. У Конституції записано, що в умовах воєнного стану не можна її міняти. Треба чинити тиск на владу, на депутатів ВР. Хто голосуватиме за зміни до Конституції — той зрадник України. Зараз п’ята колона набуває сили. Толерантність нас завжди приводила до біди. Я повірю, що в нас є СБУ, якщо негайно заарештують Медведчука як смотрящого Путіна, якщо Генпрокуратура негайно підготує подання за представленням СБУ про арешт Нестора Шуфрича після його виступу в Гельсінкі.

 

Гуманітарна політика — ключовий елемент безпеки

Іван Заєць:

— Треба визнати, що теперішня влада не виробила нової політики у сфері безпеки. І тому громадськість має вимагати від влади саме нової політики. Має бути стратегія, концепції, інші документи як цілісна політика української влади для гарантування безпеки країни і безпеки громадян. Ця політика має включати два рівні: перший — повинна бути спрямована на відбиття російської агресії, а другий — розробка і реалізація політики на майбутнє, яка б унеможливила подальші військові і не лише військові загрози: кібератаки, тероризм та багато іншого.

Сучасний світ виходить із нової парадигми розуміння безпеки: військова, економічна, екологічна, інформаційна, гуманітарна. Створюють неподільне коло цієї безпеки. Не можна вирвати якийсь один із цих сегментів. Наша влада дозволяє собі сьогодні ігнорувати, наприклад, гуманітарну політику як ключовий елемент безпеки. У світі інформаційному, високотехнологічному саме свідомість людини, свідомість нації — вирішальна.

Візьмемо військовий напрямок. Що робиться зараз із заводом “Південмаш”? То його запускають, то не запускають, там на сотні мільйонів гривень заборгованості перед фірмами, які поставляють електроенергію, а це означає зупинку заводу. Це стратегічне підприємство: космічні дослідження, високоточна зброя. Таких прикладів багато, де влада не просто недопрацьовує, а взагалі нічого не робить.

Тому завдання громадськості ставити вимоги до влади. Потрібні колосальні зусилля всередині самої держави, починаючи від зміни свідомості і завершуючи запуском важливих підприємств, щоб гарантувати нашу безпеку.

Ми маємо посилити роботу на міжнародному напрямі. Євроатлантична інтеграція, європейський вибір — це співпраця, яка повинна дати нам додану вартість у плані безпеки. Ми тут бачимо непослідовність нашої влади. Щодо НАТО ми бачимо такі хитрі формулювання, які можна розуміти і так, і так. Я голова організаційного комітету громадянського руху “За Україну в НАТО”. У березні ми провели оргкомітет, ухвалили установчу декларацію, де сформували нове бачення безпекових питань, написали листа до президента, щоб з ним зустрітися і привернути його увагу до цих проблем. Наша спроба була марною. Ми написали відкритого листа і 17 липня в Укрінформі провели пресконференцію. Чекаємо реакції на цей лист. Політика влади має бути спрямована на пришвидшення членства України в НАТО. Ми поставили два маркери, які дадуть нам право сказати, що щось змінилося: перше — вимагати від заходу надання Україні ПДЧ, програми набуття членства, бо це — двосторонній рух, інша сторона має рухатися назустріч у межах ідеології інтеграції. Бо наша влада після позаблоковості погодилася на відносини із НАТО у форматі особливого партнерства — це те, що ми мали й раніше. Нам потрібні відносини інтеграційного характеру. Другий маркер спрямований всередину України — це проведення референдуму щодо членства України в НАТО. Влада має сприяти громадському сегменту в цій діяльності. Поки цього немає. 19 вересня відбудеться з’їзд, щоб розгортати рух до НАТО, і я закликаю всіх долучатися до цього руху.

Про інформаційну безпеку. Більше року ми маємо нове Міністерство. Хто бачив стратегію, концепцію інформаційної політики на сьогоднішній день і на майбутнє? Їх немає. Я маю інформацію, що для забезпечення технічно поширення сигналу на окуповану територію Луганської області, треба 1 мільйон гривень. І наша влада не може знайти за півроку цих коштів! Порахуйте, скільки грошей було витрачено у Чернігові на вибори. Спочатку провели недостойну передвиборну кампанію, завдали негативного іміджу Україні, а потім кинули всю міліцію, всі спецслужби, щоб в останні дні не допустити жодної провокації. Скільки там втрачено грошей! Можна було б придбати не один передавач для Луганської області.

Гуманітарний рівень безпеки завжди має бути на першому плані. Влада не розуміє, що перш ніж завести війська, ворог працює зі свідомістю людини. У Конституційному Суді є подання народних депутатів України про визнання неконституційним закону КіваловаКолесніченка. Усе робиться для того, щоб затягнути його розгляд, а тим часом протягти зміни до Конституції, бо неможливо не ухвалити рішення про його антиконституційність. Наша влада погодилася на принцип російської матрьошки у вибудові безпекової політики. Центральний сегмент цієї матрьошки — Мінські домовленості, закладається туди закон про особливості місцевого самоврядування, вноситься в Конституцію. То чия політика реалізується? — Російська. Тому ми вимагаємо від влади україноцентричної гуманітарної політики, адже найпростіше знищити ментальність, знищивши мову. У жодній державі чиновник не може дозволити собі говорити на службі не державною мовою. А в нас це стало практикою. У нас почали брати на службу людей, які не знають державної мови. Ми віддаляємося від держави національного типу. Загроза криється у сфері русифікації.

 

“Единая страна —

єдина країна” —

лозунг фальшивий

Леонід Мужук:

— Добре було б починати з “трибуналу” над Януковичем, своєчасним покаранням влади за ті вчинки, які призвели до великої серйозної хвороби крові у нашому суспільстві. Чи настане той час? Чи є така організація, яка розуміє ту відповідальність, яку несе влада в Україні? Напевно, ні. Чому? Починаю із матрьошки. По світу сьогодні поширюється “руський мір” у різному вигляді. Недалеко від російської церкви в Парижі виставлена експозиція російської матрьошки у вигляді Путіна: Путін великий, Путін малий і дуже маленький. Якби сьогодні хтось усіх путінів, які в Україні розсаджені по всіх кар’єрних місцях, зібрав докупи і провів трибунал, принаймні такий, щоб хоч усунути їх від влади. Це був би початок. Але який є інструмент? Перший і головний інструмент, щоб виявити путіна, це ставлення до “руського міра”. Це тест.

Влада видала концепцію, є проект. У ньому все передбачено: і суб’єкти інформаційної безпеки, центральні органи, описані їхні функції. Коли триває інформаційна війна, сьогодні вона гібридна, ці поняття, ці концепції не тільки не існують, але навіть у розмитій формі не проглядаються. Тому, що концепцію “путін із матрьошки” складав в Україні (тут звучала думка, що все в Кремлі пишеться, та ні, не в Кремлі, бо ті путіни, які в матрьошці, тут у Києві пишуть ці тексти, пишуть їх під ту програму, яка йде від головного Путіна). І написано це так, що поняття “державна мовна політика” причеплене лише в контексті до Міністерства культури, яке повинно нібито в силу різних своїх функцій ще й цим опікуватися. У державі немає суб’єкта інформаційної мовної політики. Цього комусь не треба. Радіо “Ера” продемонструвало концепцію реальної політики в Україні. У прямому ефірі одна жінка сказала: “Скажите, пожалуйста, когда наша власть наконец начнет говорить поукраински?” Після цього ведучий хвилин 10 розказував, що мова не має значення, аби гарна людина. Тобто кожен із нас у системі “руського міра” перетворюється на маленького путіна завдяки політиці, яку веде влада.

Треба починати від кари за бездіяльність української влади. Бодай мобілізувати суспільну свідомість на те, що є тільки один рецепт, щоб вийти зпід цього радіоактивного впливу “руського міра” — це усунути всі телевізійні канали від можливості говорити російською мовою. У цьому немає потреби. Я був на вступному іспиті, на якому дитина з Дніпродзержинська, недалеко від Горлівки, говорила чистою українською мовою. Подала оповідку “Новелка”, де такий сюжет. Увійшла в клас учителька і сказала: “Дети, у нас большое событие. Скоро мы отсоединимся от Украины и соединимся с Россией”. І весь клас кричав “Ура!”, тільки одна дівчинка опустила голову. А її сусідка по парті сказала: “Заспокойся, якось воно буде”. Тобто “Единая страна — Єдина країна” — це фальшивий лозунг, яким влада прикриває концептуальну бездіяльність під час гібридної інформаційної війни.

Добре було б, щоб був прецедент, щоб ті, що йдуть до влади, побачили, що їх чекає, якщо вони зраджують. І перша така школа — це сьогоднішня оцінка минулого, того періоду, який дав нам Майдан, який ми поки втрачаємо. Я розумію, що фраза: “останній Майдан, який відбувся, не останній” — це дуже глибока національна проблема. Але, на жаль, ніхто не розуміє цієї вже реальної української матрьошки. Дай Боже, щоб вона не відбулася.

 

Такого тиску, як зараз,

ніколи не було

Іван Пєтухов:

— НАУ провела кілька круглих столів, пресконференцію, на якій застерегла президента України, владу від злочинних змін до Конституції України. Цю вимогу, підписану понад 15 громадськими організаціями та об’єднаннями, відправили. Ми тривалий час аналізуємо українське законодавство в галузі інформаційної безпеки, в галузі зміни законодавства. Але такого тиску, як зараз, ніколи не було. І такої інтеграції до Росії та Китаю ми ще не проходили. Говориться одне, а робиться все навпаки: не наближаємося ні до Європи, ні до провідних країн світу. Деякі європейські експерти, які приїжджають до нас, так нам і кажуть: робіть так, як зробила Росія. На жаль, лобістська функція Росії ще не викоренена в Європі і нам доводиться мати справу з цими викликами. Тому треба об’єднувати і культурний, і науковий, і технічний, і силовий потенціали.

 

Ворог легко заходить на території, освоєні інформаційними засобами

Михайло Сидоржевський:

— Не лише президент сьогодні уособлює, презентує владу. Це і законодавча гілка. Ми бачимо, кого представляє сьогодні Верховна Рада в значній своїй більшості. А також виконавча гілка влади, наш уряд. Треба говорити про гуманітарну проблематику, про гуманітарну політику нашої держави, нашої влади, нашого уряду і ще локальніше — кількох відомств, які цим безпосередньо займаються. Насамперед це Міністерство культури, Міністерство інформації і ще кілька інституцій. Гуманітарна безпека справді є однією з ключових у нашій національній безпеці. Якщо вона злочинно відсутня, як це було впродовж 23 років, продовжує злочинно, безвідповідально ігноруватися сьогодні, тоді ворог дуже легко заходить на освоєні дотепер інформаційними, ідеологічними, пропагандивними, засобами території, як це було в Криму, без жодного пострілу. Економлячи мільйони на культурі, ми втрачаємо мільярди, втрачаємо найдорожче — людські життя найкращих наших синів, втрачаємо наші території і створюємо проблеми не лише для себе, а й для майбутніх поколінь. Те, що відбувається сьогодні в інформаційній, гуманітарній сфері, той слоган, про який щойно говорив Леонід Мужук — це зерна, які влада закидає в ґрунт. Прийде час, і вони дуже тяжко будуть колоситися для поколінь, які житимуть у ХХІ столітті. Звертаю увагу на недавнє інтерв’ю одному з видань В’ячеслава Кириленка. Він заявив, що у культурі мають домінувати альтернативні джерела фінансування. Нам залишають можливість виживання в культурі. В умовах виживання, якщо до цього додати неодноразові заяви глави уряду, що представники культури мають дотримуватися ринкових законів, виживе поплавщина, кітч, гопакопедія, ті, що працюють у сфері шоубізнесу. Це становить великі загрози для нашої національної безпеки, тому що момент Майдану — сакральний момент, коли вирішується доля нації, доля держави. На Майдан виходять люди, які щиро вболівають за Україну, люблять її, вірять у неї. Вони не виховуються на Поплавському, на засадах шоубізнесу. Ми вже про це не раз говорили, але це підзабулося, треба вивести на значно вищий рівень проблематику, яка лежить у сфері культури. А зараз знову повторюють, що головне — війна, політика, вибори тощо. Тобто пропозицію на осінь скликати Національний конгрес української інтелігенції, про яку говорив Павло Мовчан, я підтримую і НСПУ готова максимально долучитися до проведення цього заходу.

 

Нашій владі митці

не потрібні

Анатолій Гайдамака:

— Після того, що розказали тут усі присутні, стає страшно. Коли зливають “Південмаш”, іде війна, здається, що проблеми художників такі дрібні. Але ж ми знаємо фразу Черчилля, коли йшла війна і йому принесли бюджет, де не було графи “Культура”, він запитав, чому. Відповіли: бо війна. Він тоді сказав: “А за що ж ми воюємо?”

Те, що українська влада не любить культуру, це видно. Чому, наприклад, такі видатні митці, як Василь Попадюк, Богдан Жолдак, Роман Віктюк повинні блукати десь по закордонах? Знаю, що Іван Марчук кудись збирається… Чому вони не можуть працювати в Україні? Нашій владі такі люди не потрібні.

Тепер про Майдан. Я щодня щось робив для Майдану. Ходив до Целовальника, застерігав: “Не вивозьте цю цеглу, бруківку, яку ламали жінки, інтелігенція… Це ж раритети, меморіал. Ходив до Бондаренка, до інших діячів — ніхто не прислухався. Зливати Майдан почали вже тоді. А сьогодні ми ходимо по Києву, що ми бачимо? Сіру примітивну бруківку, яка навіть на заправках краща. Пам’яті не лишилося ніякої. А так званий конкурс “територія Гідності” — це просто наруга над пам’яттю людей. Конкурс проводять ті, які на Майдані не були.

Художників із Києва вже видалили, майстерні знищують.

На Майдані стояв президент, стояв мер, стояв прем’єр. А зараз ніхто з них не цікавиться, що там робиться.

У підсумковому слові

Олесь Доній сказав:

— З початку круглого столу у нас вималювалося дві концепції: концепція Івана Зайця полягає в тому, що у нас нема системної політики, зокрема, в гуманітарній сфері, у сфері безпеки. Потрібно порадити владі посилити її українську складову, і тоді ситуація зміниться. Концепція Степана Хмари — що насправді є системна політика в усіх сферах. А проблема, що ця системна політика антиукраїнська і вона проводиться за домовленістю між Путіним і Порошенком. У мене є підстави стверджувати, що, на жаль, концепція Степана Хмари правильна. Влада Порошенка, як і Януковича, зорієнтована на всевладдя. Для цього спочатку монополізуються фінанси. Майже всі олігархи вже домовилися з Порошенком про економічні або політичні інтереси. Після цього монополізуються медіа. Уваги до медіа від адміністрації президента набагато більше, ніж за часів Януковича. Це один з інструментаріїв, за допомогою якого влада збирається утримуватися вічно. Після того йдуть політичні механізми, і ми бачили, до чого зміни до виборчого законодавства призвели в Чернігові. Закон про вибори до місцевого самоврядування найгірший, який тільки міг бути. А Верховна Рада безхребетна, вона повністю підпорядковується президенту. На жаль, фактично президент усі гілки влади підпорядкував собі. Порошенко рік планував системні зміни до Конституції. І фактично антиконституційний закон про спеціальний статус окремих районів Луганщини і Донеччини, що там діє закон Ка-Ка, продавив ще рік тому. А тепер він їх вносить у перехідні положення. Перехідні положення — це невід’ємна частина Конституції. Таким чином колись Росія нам підклала міну з Кримом, з Чорноморським флотом. Пункт 14 існуючих перехідних положень дуже абстрактний, завуальований. Що іноземні військові бази на території України регулюються окремим законодавством, яке затверджується Верховною Радою. Цей пункт ідентичний до того, який зараз намагається ввести Порошенко: статус деяких районів Донеччини і Луганщини регулюється окремим законодавством, яке ухвалюється Верховною Радою. А це законодавство ВР ухвалила ще рік тому під тиском Порошенка. Я був одним із 22 депутатів, які проголосували проти. Стверджую, що це не план Порошенка, а план Путіна.

У цій ситуації треба проводити парламентські і президентські дострокові вибори. Суспільство до цього ще не готове. Але говорити про це, ставити питання на порядок денний необхідно. Зокрема і для створення політичних альтернатив — політичних партій і кандидата в президенти, який зможе замінити нинішнього президента, що фактично нівелює державу.

Іван Заєць продовжив:

— Тут Степан Хмара і Олесь Доній взяли на себе функцію тлумачити те, що я сказав. Так от я повторю. В української влади немає україноцентричної політики. Більше того, українська влада веде політику, яка розмиває українську національну ідентичність, а отже, розмиває українську державу. Що ми можемо протиставити цьому? Слова? Так, але цього дуже й дуже мало. Треба протиставити організоване громадянське суспільство і наше політичне життя. Друге. Я б хотів, щоб наш круглий стіл висловився на підтримку ідеї про мораторій на зміни до Конституції. Дивіться до чого дійшли: навіть таке питомо українське поняття як громада перетворили на первинний рівень адміністративно-територіального устрою. Друге питання: засудити діяльність міністерств, які відповідають за гуманітарну політику, засудити діяльність керівництва цих міністерств. Де слово наших міністерств освіти, культури? Вони пояснюють, мовляв, ми ведемо приховану проукраїнську політику. Я в це не вірю, якщо міністри відверто нехтують українською мовою.

І останнє: вимагати від нашої влади перевиборів президента і Верховної Ради. Президент може тільки тоді розв’язати собі руки, коли Верховна Рада недієздатна. Сьогодні немає ВР, яка б проводила україноцентричну політику.

Треба вимагати від влади інституційного забезпечення відносин із НАТО. Де хоч один координаційний орган, який відповідав би за цю співпрацю? Де віце-прем’єр, який відповідав би за безпекові питання під час війни? Де Ставка Головнокомандуючого? Цього немає. Тобто йде робота із розмивання українських інституцій, які забезпечують українську політику.

Павло Мовчан:

— На початку розмови я озвучив пропозицію колишніх керівників влади Леоніда Кравчука і Віктора Ющенка, що нам треба збирати великий форум і ставити важливі проблеми: проблему землі, виборів до місцевих органів влади, через які може бути зацементована ця влада та багато інших. Ми готуємося до форуму, який маємо зібрати наприкінці вересня в Києві і вимагати від влади, яка є легітимною, зміни курсу, зміни принципів, підходів, щоб була почута українська спільнота, щоб українські проблеми були насущними, а не третьорядними. Хотів би, щоб усі долучилися до конгресу, який готуватимемо спільними силами.

 

Матеріали підготувала

Надія КИР’ЯН

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment