Ми вже писали, що у Мистецькому Арсеналі триває масштабна ретроспектива робіт Катерини Білокур. Вшановуючи 115-річчя геніальної художниці, зібрано вперше в одному проекті 89 робіт, тобто майже все з невеликого, але вражаючого доробку художниці. Організатори виставки об’єднали під одним дахом твори великої мисткині з колекцій Музею українського народного декоративного мистецтва, Яготинського історичного музею та інших закладів. Це — неймовірної краси олійний живопис, малюнки олівцем, акварелі…
Коли бачиш все це багатство у великому залі в центрі столиці України, то згадуються листи Катерини Білокур, в яких вона уклінно просить керівництво надати їй навіть не майстерню, а хоча б малесеньку кімнатку, куточок, щоб вона могла спокійно малювати подалі від докорів лихої братової дружини: “Ой, рученьки мої, дивлюся я на вас — скільки би ви ще могли створити краси!
А я — поки вигребу попіл, натоплю піч, біля старої матері походжу, з козою впораюсь, дрів нарубаю… І скільки в голові моїй снується невиданих буйних картин! І так вони у мріях і залишаються…
І так проходять тижні, місяці, — що хочеться повіситись, та і все. Хіба я художник? Я—Попелюшка”. Відповідь на прохання Художниці була короткою, як постріл: “Хай сидить, де сидить!” Плинній номенклатурі ніколи перейматися долею провідників нації і, зрештою, культурним надбанням нації. “Не маю зла на того чоловіка, та якби йому хоч раз у страшному сні приснилося те, як я живу — вовком завив би від горя та розпачу”, — з гіркотою писала Катерина Василівна.
Це вже потім, 1958 року, побачивши роботи Катерини Білокур на виставці у Парижі, Пабло Пікассо вигукнув: “Це геніально! Я так не вмію. Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!”
Ці слова зберіг тоді для історії радянський художник Микола Глущенко, який за дорученням КДБ записував і доповідав.
Інколи в пресі помилково та образливо для Катерини Білокур класифікують її як примітивістку — виходячи тільки з того, що вона була селянкою і не здобула ніякої освіти. Але складність і витонченість її живопису неймовірна, недосяжна і для академічних митців. Художниця володіла мистецтвом малярства настільки, що ніхто й ніколи не зможе ні повторити, ні підробити її.
У зв’язку з цим зауважу, що на виставці потерпів повне фіаско проект “пристібання” до творів Білокур відео-артів професійних молодих художниць. Ідея куратора Аліси Ложіної полягала в тому, щоби таким сусідством довести, “…що Білокур — не “нафталін”, а актуальна художниця, яка потрапляє у контекст сучасного мистецтва”. А виявилося, що 115-річна Білокур і сама, без зайвих домішок, із цим легко справляється і залишається самоцінною, неперевершеною і сучасною. І збирає глядачів саме вона, а не ті, невідомо яким чином відібрані та причеплені до Білокур жіночки, які пишуть на афішах “Хочу бути художником!”.
Катерина Білокур жила в пекельних умовах, але своєю творчістю складала гімн життю і Творцеві. У домішаних до її виставки випадкових відео-артах ми бачимо деструкцію і неестетичність — чи то пірнаюча відірвана голова ляльки, чи пелюстки, які перемелюються в ступі, чи замазане фарбою дзеркало, чи дев’ять Кареніних, які падають на подушки… Для таких “приколів” двері Мистецького Арсеналу завжди відкриті, і якби не вони, то можна було би сказати, що виставка Білокур, як і проект Петра Гончара “Вікна” довели, що в Арсеналі можливі виставки, в яких кожний експонат випромінює позитивну енергію.
Конструктивною ідеєю організаторів є демонстрування на виставці уславленого фільму кінорежисера Ольги Самолевської “КАТЕРИНА БІЛОКУР.ПОСЛАННЯ”, який за визначенням експертів є найповнішим із фільмів про нашу художницю.
Видатний культуролог Вадим Скуратівський писав про цей фільм:
“Маємо тонкий і проникливий твір, гідний пам’яті унікальної художниці”.
Лишається незнищенність Божого дару і незнищенність краси.
Про це записав у своїй передмові до фільму “Катерина Білокур. Послання” славний син України філософ Євген Сверстюк.
Для цієї передмови місця на виставці вже не вистачило. Як, на жаль, не вистачило і для психологічних фотопортретів Катерини Білокур.
А найбільший жаль, що у розквіті сил пішла з цього світу наша геніальна мисткиня, проживши всього 60 років. І життя її було таким, що творила вона всупереч йому. Якби не ці фатальні обставини, якби Художника цінували за життя, то не один зал Мистецького Арсеналу був би нині заповнений дивовижними роботами, які здатні зігріти й надихнути кожного, хто відкритий до них.
Невпинний плин відвідувачів підтверджує велику зацікавленість людей ХХІ сторіччя до спадку видатної українки, яка дуже важко жила, але дуже легко перейшла у нове століття.
Виставку продовжено до 9 серпня включно.
