* * *
Занотувати хроніку подій
погибельних я намагався, Боже.
Та ближчає кінцевий пункт і схоже,
що я не допишу хронограф свій.
Пообіцяв колись нам благодать
апостол Твій на придніпровських схилах.
Чому ж душа при зяючих могилах,
а в лікарях як не дурко, то тать?
Чого ще ждать?
Кого ще проклинать?
* * *
Фатальний листопаде,
знов підміни
несеш на рогачах
окрадених садів?
Зло лиш міняє лик,
надривний ґвалт про зміни —
картярська гра без змін
зі зміною вождів.
Штампує шоколад
в заманливій обгортці
туз шоколадний,
ті ж — облуда і дільба.
Чень з ґанджем шоколад,
бо помирають хлопці,
їх шоколадний рай
із кров’ю на губах.
Душа моя між них,
та смертоносний вир я,
шквал безуму й підлот
не владен зупинить.
Металом полива
злочинне перемир’я,
і рветься нить життя,
тремтить і рветься нить…
24.11.2014
Терористка
Кусає губи, морщить лоба,
пірна в непам’ять, як у лаз.
Де почались мисливські лови?
хто її вирахував? пас?
У рухах трем і шарпанина,
нервово кида злі слова.
Роботодавця Костянтина
й когось іще там назива.
Їй обіцяли грубі гроші,
шикарну жизнь після випроб.
Підводить голову: не схожі
жорсткий куратор й цей укроп.
Досадно їй — не спрацювала
в модерній сумці вбивча дерть.
В очах фантомом карнавалу
панічні зойки, кров і смерть.
Мовчить, зітхає, шморга носом,
який там в дідька карнавал,
коли — прокляття! — не вдалося,
коли провал…
провал…
провал.
22.12.2014
* * *
Поле бою вигоріло злаками,
місто у ворожих прапорах.
Гарпія з жіночими ознаками
бранця там кресала по щоках.
Миготіла потолоч наколками,
злих образ свистіли нагаї.
На обличчі, січенім осколками,
макові палали ручаї.
Страх заплющить очі, щоб не бачити,
з рук хроніста випаде перо…
Чи насправді вжито за призначенням
Всеблагим Адамове ребро?
30.08.2014
* * *
Щойно облаштувавсь блокпост —
тут же накрили “Гради”.
Здогаду жаром обпіксь діагност:
темне обличчя зради.
Змішано з ґрунтом від стіп до волось.
“Ремствувать мертвим не личить…” —
чортополохом глуму зайшлось
зради масне обличчя.
09.08.2014
* * *
Чудь начудила, да Меря намерила…
Блок
З “Буками” нинішня меря та чудь,
з танками й гранатометами.
Нерозторопна Вітчизно! Пребудь
в спілці з поетами.
Щоб із металу кований вірш
правив за військо нам.
Вигострять — всадиш у серце, як ніж,
кату кремлівському.
09.08.2014
* * *
Як те сталося, сам не помітив,
що його оточили льоди.
Опинився із холодом світу,
яко перст, в чому був, сам-один.
Леденіли позаду могили,
підійнявши хрестів однострій.
І благав він у вищої сили:
— Розтопи ці льоди, обігрій!
Та слова повертались до нього,
ніби хтось їх, мов ядра, метав.
Примерзали до насту дороги
його ноги, важкі, як метал.
Зрозумів, що нема йому ходу,
холод світу — косар і гробар.
І смертельну свою охолоду,
підламавшись, прийняв, ніби дар.
14.10.2014
* * *
Голоси парадної епохи,
де назвалась правдою брехня,
рвуть одежу ночі, їхні охи
й ахи лише ранок зупиня.
Рвані ночі й голоси ті рвані,
в кожного обличчя та ім’я.
Десь між ними, в сяючій омані
загубилась молодість моя.
Ще вона за крок до катастрофи,
ще їй прозрівати не пора…
Голоси парадної епохи,
крахом ваш завершився парад.
І тремтить душа, як полонянка,
під державні сурми золоті.
І чека спасенного світанку
у своїй зимовій самоті.
13.10.2014
* * *
Я не сподобився посвяти
ні в доктори, ні в кандидати.
Вживав писання їх, як бром,
снодійний засіб перед сном.
Бо кандидати й доктори —
це рух ногами догори,
аби процесу обкрадання
надати видимість надбання.
І тільки ти, шляхетна музо,
мені, як Шива для індуса,
кермуєш рух за горизонт
від прісних буднів та гризот.
Чолом тобі!
За крок до ями
твоїми тішуся плодами
в садах, де і моє ім’я
взяв на замітку Судія.
08.12.2014
* * *
Їм яхти, мерси й пасторалі
усіх Багамів та Колхід.
А нам, як нам: крутить педалі
супроти бід, що клепле Схід.
Супроти волі вовкуватої,
супроти долі сучкуватої,
яка від смут не вберегла.
Супроти темної держави,
що розпинала і товкла,
на животіння, на потрави
й безбатьківщинність прирекла.
Крутить педалі, аж допоки
душа не вирветься з лабет
і в ніч безвічну, ніч безоку
не полетить велосипед.
14.10.2014
* * *
Він кинув їм: “Не маєте нічого
святого ви, служителі нажив”.
Духовний зір налаштував на Бога,
зайшов у скит і двері зачинив.
Але й крізь двері долинала скверна,
лихі забави нечестивих сил.
Зламалася опора підреберна
і крепом затягнуло небосхил.
Заплакала похила неспромога
над ним, по смерті втоптаним в багно.
Що він прозрів і що повідав Богу? —
глухим і невидющим все одно.
06.12.2013
Питання вибору
Питання вибору —
дилема непроста,
але не для юрби,
що скора на розправу.
Кого помилувать —
Варавву чи Христа?
Чернь без вагання
обира Варавву.
20. 07.2014
* * *
Машину тіла підвела деталь,
машина вперлась і забуксувала.
День, що дзвенів і сяяв мов кришталь,
раптово втратив барви карнавалу.
Та щось велить — не вір тому, не вір,
дзвенить кришталь, дзвонар вражає хистом.
Це ти, підтятий болем, втратив зір,
а день, як був, співочий і барвистий.
Зціп зуби і на ліктях дотягнись
до підвіконня й матимеш за ліки
день сяючий, де в спілці низь і вись,
що розкошують у розповні літа.
13.10.2014
Мегаполіс
Їх виверга метро
з утроб своїх циліндричних.
Випльовує їх нутро
обшарпаних електричок.
Їх тупіт у безліч ніг,
нестрим у мільйони кроків
в гігантський вповза барліг,
вмістилище всіх пороків.
Їх — тьми. Їхні дні й роки
терзають турбот акули.
Висмоктують їх п’явки
провулків та вулиць.
Абсцесами юрм цей звих,
подразником для скорботи
душі, бо я теж із них,
як дещиця їх марноти.
14.12.2014
З Фаустіани
Мить прекрасна: нагадуєш ти.
Я уточнюю: плинна.
Лише захват зумів донести
геній — мить незупинна.
І допоки я все це кажу,
мить, яка пролетіла,
потягла силоміць за межу
мить тривалості тіла.
Ми воліли б не знати про це,
та про підступи часу
свідчать в тяглості шия, лице,
ну а потім — все разом.
Хміль життя, як у чаші вино
для статиста в спектаклі.
Пив не пив, пригубив, а вже й дно,
і на дні ані краплі.
02.12.2014
Кроти
Щоб налякать кротів-страждальців
і тим розважити ягу,
чорти вдались до калатальців
пляшок від пива в ніч глуху.
Сахався звуків кріт підземний,
і пориваючись втекти,
вгризався похапнем у землю,
в її спресовані ґрунти.
А кріт наземний в ніч безсонну
ганяв по колу псів досад.
І був за похоронні дзвони
йому тих звуків ряснопад,
Підземний до судоми в лапах
химерні вишивав ходи.
Наземний, як дитина плакав,
хапнувши мертвої води.
Була в тім певна алогічність,
що випливала з протиріч.
Обличчя ночі мала вічність,
заповідалась вічна ніч.
17.12.2014
* * *
Був ранок ранком.
Був садом сад.
Лишалося бути дачником.
Полив городину, виноград
при ґанку підстриг завбачливо.
Ще, вкутавшись у небесний шовк,
дрімали ангели Божі.
Та хвіртка скрипнула
й він зайшов:
той, що вбива за гроші.
09.08.2014
* * *
Озерних вод сковорода
гра в гру фортечну.
Вода-метал, тверда вода,
хоч смаж яєчню,
або влаштовуй велокрос
по всім окружжі…
Не по такій воді Христос
йшов, як по суші.
А по скаженій Божий Син
спокійно крочив.
Люд ще не знав про твердь глибин,
мав з ґанджем очі.
31.08.2014
* * *
Втрачають глянець імена,
перефарбовуються дати.
Майдан, хвороба і війна —
для в’язня тіла забагато.
Тому всі дні його навскіс
в пітьмі загального психозу.
Коли душа — водойма сліз,
печуть невиплакані сльози.
Негоже плакать на війні,
скриплю, як він, але не плачу.
Не закидай неправд мені:
я всіх простив, не все пробачив.
01.12.2014
* * *
— Не чують…
не бачать…
не цінять…
не пишуть…
— Почують…
побачать…
оцінять…
напишуть…
— Коли ж воно буде?
У пору остуди,
як землю утробну
ти візьмеш на груди.
18.12.2014
* * *
І голові твоїй біліть —
чи ти сказав, чи та, чи інші —
усе одно, життя ж бо кліть,
їй передує ловча сіть,
безпечніше втекти у вірші
і ремствувать, і жить не вміть,
або ж не сміть, у скитській ніші
пересипати самохіть
холодний попіл сухоліть
в передчуттях на ще сухіші…
і голові твоїй біліть.
20.08.2014
* * *
Похибок не пробача
доля, скупа на віднову.
Живиться воском свіча,
серцем і розумом — Слово.
Сущого сон вируча
воском життя загадково.
Сон, що уперто привча
тіло вмирать тимчасово.
30.08.2014
* * *
Учора — грудень,
нині — листопад.
Усе, що сніг привласнив, почорніло.
В своє минуле повернувся сад,
у напівсні його незграбне тіло.
Вночі був дощ й тремтяча каламуть
вилискує округлим скельцем з двору.
Та в хаті тепло і чутлива ртуть
в скляній одежі тягнеться угору.
Господар мав би втішитись, але
сигнальним зблиском на дива погодні
безглузда думка, — а було б не зле:
учора — старість,
молодість — сьогодні.
21.12.2014
* * *
Серпень вересню ще впирається,
флокса з айстрою ще змагається,
існування в життя ще грається,
щось там вишити
намагається,
все ще вижити
сподівається.
12—13.08.2014
Передмаковійне
Гряде августійший початок
зі снами про втрачений рай.
У цезарськім серпні зачатий,
на цезарську волю зважай.
А велено в січні остуднім
зігрітись серпневим теплом.
Не велено в світі осуднім
умерти в змаганні зі злом.
Лимонним з багрянцем, чорнилом
зелений заляпано сад.
І яблуко тілом червивим
схиля до неясних досад.
13.08.2014
