Актуальна тема давнього шедевра

Наталія БУЛАЄВСЬКА,

заступник голови ради Київської

обласної організації Українського

товариства охорони пам’яток історії та культури, заслужений працівник культури України, лауреат премії імені академіка НАНУ П. Т. Тронька

У “СП” (ч. 30 за 2015 р.) опубліковано статтю Наталії Гумницької зі Львова “Рефлексії з приводу ювілею “Слова о полку Ігоревім”. Прочитавши, щиро зраділа, що авторка привернула увагу до знаменитої пам’ятки давньоукраїнської літератури. Матеріал вартий всебічного схвалення, а найбільше — про видання “Слова” значним накладом і, вважаю, неодмінно з паралельним перекладом: оригінал — сучасна українська мова, — для учнівської молоді. Адже поема, її патріотизм, образна мова глибоко хвилюють юні душі.

Мені доводилося не раз чути від педагогів, як учні люблять вивчати напам’ять уривки твору, особливо вступу до нього. А одного разу спостерігала, з яким піднесенням мої земляки, учні з двох дев’ятих класів Терешківської школи Барського району на Вінниччині, відвідавши Національний музей історії України, що на Старокиївській горі у Києві, прудко збігали крутим Андріївським узвозом на Поділ до церкви Богородиці Пирогощі. Цим узвозом, який раніше називався Боричевим, вони разом з організатором поїздки до Києва, учителькою української мови і літератури, класним керівником 9б Тамарою Іванівною, натхненно скандували слова з поеми:

“Сонце світить на небесах –

Ігор князь в Руській землі, —

Дівчата співають на Дунаї,

В’ються голоси через море аж до Києва.

Ігор їде по Боричевім до святої

Богородиці Пирогощі”.

Учням було дуже цікаво, адже вони спускаються шляхом, яким їхав Ігор Святославич, вирятувавшись із полону. А скільки було захоплених відгуків після огляду відновленої церкви ХІІ ст.! Усіх схвилювала розповідь археолога, кандидата історичних наук, заступника директора заповідника “Стародавній Київ” Івана Тихоновича Чернякова про архітектурну пам’ятку! Це ж до неї на поклоніння іконі Божої Матері, що називалася Пирогоща (в перекладі з грецької означає баштова), поспішав герой поеми.

Дещо хочу повідомити і про пам’ятник на честь автора “Слова”. Це вже як доповнення до інформації під знімком, вміщеним у статті. Додаю і фотографію з архіву нашої обласної організації Товариства охорони пам’яток, на якій скульптор та ініціатор спорудження рідкісного монумента у ПереяславіХмельницькому на Київщині у момент його відкриття — 18 травня 1993 року.

Передусім про ініціатора ідеї монументального увічнення патріотичного твору та про автора пам’ятника. Як відомо, багато дослідників намагаються з’ясувати, хто ж автор літературного шедевра ХІІ чи початку ХІІІ ст.? До численних гіпотез, котрі існують, долучився і багаторічний дослідник “Слова” та його перекладач сучасною українською мовою Леонід Махновець. Він доводив, що автором, найвірогідніше, є Володимир Ярославич — син Галицького князя Ярослава Осмомисла. Ознайомившись із ґрунтовною монографією Л. Махновця, у якій йдеться про те, що Володимир Ярославич дивовижно обдарований поетичними здібностями, учень славетного Бояна, інтелектуал, володів енциклопедичними історичними, державними, політичними, природними та іншими знаннями, Михайло Слабошпицький теж схиляється до думки: “Версія українського вченого видається справді переконливою”.

Ще одна гіпотеза, висвітлена у книзі “Слово о полку Ігоревім як історичне джерело” дослідника києворуської літератури Бориса Яценка: твір написано учасником Ігоревого походу чернігівським воєводою Ольстином Олексичем.

А який же стосунок до твору має ПереяславХмельницький? Видатний музеєзнавець Михайло Іванович Сікорський у матеріалі “Музеї — моє життя”, вміщеному у книзі “Переяславський скарб Михайла Сікорського” письменника, журналіста Миколи Махінчука, зазначав, що з цим містом тісно пов’язаний геніальний твір, “написаний давньою народною мовою одним із учасників боїв із половцями біля Переяслава 1187 року”. Його переконання ґрунтувалося на уривку з поеми:

“Он в Римові кричать під шаблями половецькими,

А Володимир під ранами.

Туга і печаль сину Глібовому”.

Це вже про події через рік після поразки князя Ігоря Святославича, коли половці нахлинули на Руську землю, захопили Переяславщину, підійшли і до самого Переяслава, який мужньо захищав зі своїм військом переяславський князь Володимир Глібович. Тоді ж від смертельних ран він і помер. І вже у “Літописі Руському” записано, що за цим улюбленим князем плакала вся Україна. І слово “Україна” тоді вперше було вжито. Тож це підказувало історику і геніальному музеєзнавцю, що літературний твір та його автора потрібно увічнити у ПереяславіХмельницькому. А ще ж цей монумент мав нагадувати переяславцям про хоробрість і велику любов до рідної землі їхніх предків. Адже багато разів половці нападали на Переяслав, проте жодного разу здолати місто їм не вдалося. Отож Михайло Іванович Сікорський і домігся втілення свого задуму у життя. Творцем пам’ятника став активіст Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Ігор Семенович Зарічний.

До речі, у ці дні, коли відзначається 1000ліття пам’яті рівноапостольного князя Володимира Великого, важливо відзначити, що монументальні твори Ігоря Зарічного, пов’язані з цією видатною особистістю, чудово вписалися у місті Коростені (давній Іскоростень) на Житомирщині. Це — і пам’ятник рівноапостольній княгині Ользі, і князю Малу, і Добрині — билинному богатиреві та князю. Є там і лірична скульптура Матері з Сином: Малуші — дочки князя Мала і сестри Добрині з отроком Володимиром — майбутнім хрестителем Русі. Про ці монументальні твори Роланд Тарасович Франко — відомий науковець, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історикоархітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, онук славетного письменника авторитетно сказав: “Такі пам’ятники могли б прикрасити і столицю України”.

А 24 серпня на День Незалежності України відбудеться відкриття пам’ятників скульптора Ігоря Зарічного українським національним героям Максиму Залізняку та Івану Гонті в Умані Черкаської області.