Лист до Надії Савченко

Дорога Надіє!

Щойно (вечір 17 серпня) розмовляла з Вашою мамою. Читала їй по телефону адресованого Вам листа від голови ПАРЄ Анн Брассер, яка не раз закликала російську владу звільнити Вас відповідно до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи і Додаткового протоколу до неї. Російська влада, ігноруючи висновки Комітету Асамблеї з питань процедурних правил, перенесла судові слухання у Вашій справі до міста Донецьк Ростовської області. Втім, на цей час, уже є й інша інформація: за клопотанням Ваших адвокатів справу скеровано до Ростовського суду.

Отака розмова, отакі настрої: Марії Іванівні вже повідомили, що Вам, Надіє, загрожує максимальне покарання — 25 років ув’язнення, бо кремлівське судилище хоче покарати Вас як саму Україну. Байдуже, що адвокати готові довести невинуватість Надії Савченко, яка не вбивала російських журналістів, що справа цілком сфабрикована, що міжнародна спільнота не вірить російському суду і російській владі: Вас обрано за жертву московської пропаганди і путінської політики, як сам дух української незалежності. Ви все це знаєте і не відступаєте, не поступаєтеся своєю гідністю, хоч як Вам важко.

Нині, коли пишу Вам цього листа, Ваша сестра Віра в дорозі до Новочеркаська, де Вас утримують у в’язниці. Можливо, побачення відбудеться, Віра зможе Вас обійняти, передати Вам привіт і спасівське яблуко від мами. Вашої неймовірної мами…

Із Марією Іванівною я познайомилася напередодні Вашого цьогорічного дня народження — вона була моєю гостею на радіо “Культура”. Ми провели годину в прямому ефірі. Світлий розум, стійкість і особлива материнська терплячість, яка виросла на молитві за Вас, Надіє, тримають її на світі. І не просто дають силу до життя, а й подвигають на численні зустрічі з представниками української влади, політиками, юристами, адвокатами. Вона твердо вірить у Вашу, Надіє, правоту, у те, що у Вас вистачить сили витримати тяжкі випробування, хоча як ніхто інший відчуває Вашу втому.

Не з інтернету чи газетних публікацій, а саме завдяки Марії Іванівні, її душевній українській поставі, я зрозуміла Вашу вдачу, Надіє: глибинна, природна українськість, зрощеність із долею рідної землі і її народу зробили Вас такою, якою Ви є. Жінки Вашого роду вміють оберігати свою окремішність, не відступають перед труднощами і не бояться їх.

Саме Вам, Надіє, випала оця трагічна обраність долі: в тридцять три роки Ви — віч-на-віч, лицем до лиця — постали перед тими, хто керує могутньою імперською машиною. Намагаючись зробити з Вас вбивцю, “представницю української хунти”, зламати Вашу волю, принизити розум і душу, застосовуючи найвишуканіші морально-садистські технології, більше року тому путінське судилище зіткнулося майже з невідомими їм людською гідністю і жіночою силою. Не Вас розтоптали — заскреготіли й загорілись вузли судівської машини, та так, що ті з росіян, у кого є совість, засумнівалися в непогрішності російського суду і путінської влади… Непомірною ціною далися Вам ці перемоги, побільшали Ваші випробування, але світ Вас почув. І став на Ваш бік.

Дорога Надіє! Не тільки про це пишу Вам в переддень 24-ї річниці Незалежності. Власне, мій лист до Вас є листом кращому в незалежній Україні, в її волі, її свободі, уособленням яких Ви для мене є. Українські герої, так само як Ви, любили висоту. Були щасливими у небі свого покликання, свого призначення. Безоглядно ризикували, але робили все правильно, на максимальній швидкості думки. Їх, як і Вас, неможливо підкупити ні лестощами, ні посулами про вигідне сите життя: кожен із сімдесяти днів Вашого протесту голодуванням бив у глухі оспалі серця, будив совість у найбайдужіших. Саме завдяки Вашому подвигу багато хто зрозумів, як це — бути справжнім громадянином незалежної держави, стояти за її честь, за славу, за народ.

Якщо тисячі з Майдану прикладали руки до грудей, молячись за Україну і співаючи її гімн, то Ви… Ви, Надіє, вийняли своє горде серце й піднесли його над світом, аби світ побачив, як можна любити та обороняти Україну. Жіноче чисте серце, в якому є місце для любові і висоти. Або — висота любові.

Дорога Надіє, мені на тридцять два роки більше ніж Вам. У Незалежну Україну Ви ввійшли дев’ятирічною дівчинкою, а я — матір’ю довгожданої дочки, яка вбирала до своєї першомови гасло першого Майдану “Слава Україні! — Героям слава!”, яке тепер завжди з нами. Цьогорічного 24 серпня ці святі слова звучатимуть для наших героїв, для тих бійців, серед яких і Ви були на сході нашої держави, лунатимуть для Вас, наша Надіє, — із глибини мільйонів українських сердець.

Цілком можливо, що саме на ці дні путінські єзуїти призначать для Вас свій неправедний, лукавий суд. А Ваше серце буде прикрите лише українською вишиванкою… Ні, не лише нею: навколо Вас, Надіє, стане варта українських героїв, Ваші брати і посестри будуть із Вами. Наша любов, Надіє, візьме Вас під свій покров і дасть Вам сили втримати свій меч, який не зазнає поразки в духові і силі.

Знайте, що цього дня не один з українців повторюватиме за Вами Ваші слова: “Я вірю в Майдан! У свій народ! І в перемогу!”

Будьте дужі — нашому народові не можна без Надії. Слава героям!

Щиро

Любов ГОЛОТА,

письменниця, головний редактор “Слова Просвіти”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment