Звернення Товариства “Соловецьке Братство” до нащадків жертв масових репресій тоталітарного сталінського режиму, до громадськості Карелії, Російської Федерації та до українців в Україні й за її межами сущих
До трагічних подій у 2014–15 роках у рамках Соловецької Прощі українська делегація, разом із делегаціями інших країн брала участь у щорічних заходах із вшанування пам’яті замордованих політв’язнів в урочищі Сандармох, які розпочалися з 1997 року, коли в Карелії поблизу Медвежегорська знайшли (завдяки невтомним пошукам подвижника пошукової справи Юрія Дмітрієва) приховувані НКВД–КГБ місця масових страт і поховань: “обычные места расстрелов!”. Щорічно 5 серпня (саме 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР №00447 почала діяти постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року “Про антирадянські елементи” й розпочалася наймасовіша “чистка” радянського суспільства від “ворожих елементів”, які не годилися, на думку Сталіна, для будівництва комунізму…) наша делегація брала участь у церемонії з ушанування пам’яті жертв політичних репресій біля пам’ятника “Люди, не вбивайте один одного”, що в урочищі Сандармох. Тут виступали консули, історики, дослідники, представники “Меморіалу” з різних країн, з Україною включно. Після виступів ми йшли до Козацького Хреста “Убієнним синам України”, запалювали свічки, покладали квіти й вінки, відспівували безневинно убієнних жертв сталінського терору. Відбувалася панахида, під час якої до нас долучалися представники інших офіційних делегацій, а також усі охочі, які приїхали вшанувати своїх загиблих родичів та одноплемінників чи єдиновірців… Цьогоріч виповнюється 10 років із моменту встановлення Пам’ятного Козацького Хреста в урочищі Сандармох, де покояться у розстрільних ямах останки цвіту української інтелігенції — в’язні Соловецьких таборів. Цей пам’ятний знак — триметровий козацький хрест із сірого граніту (авторства художника Миколи Малишка та скульптора Назара Білика), безумовно, є символом вшанування пам’яті всіх невинних жертв сталінських репресій у сотнях таборів комуністичного ГУЛАГу. І ми вдячні Ларисі Скрипніковій — почесному голові Товариства українців Карелії “Калина”, без титанічних зусиль котрої цей гранітний козацький хрест “Убієнним синам України”, збудований 2004 року винятково на громадські кошти, міг би і не з’явитися…
Неподалік Сандармоху біля Медвежегорська є “знаменитий” страшними спогадами Біломорканал, на будівництві якого віддали свої життя понад сто тисяч українських політв’язнів. Керівник жахливого будівництва “любімец партії і народа” С. М. Кіров, пам’ятники якого стоять до цього часу і в столиці Карелії й у Медвежегорську, учив підлеглих: “Карати посправжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ!”. Сандармох — це місце жаху і людських страждань поблизу Медвежегорська, де комуністичний режим СРСР знищував Соловецьких політв’язнів та в’язнів комуністичних таборів, які будували Біломорканал. Страшні поляни смерті урочища Сандармох… Серед 1111 розстріляних лише з 27 жовтня по 4 листопада “на честь 20летия Октябрской революции”(!!!) — 170 українців, серед яких письменники, актори, вчені, державні діячі. На цьому трагічному місці розстріляна українська еліта: Микола Куліш, Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний; академіки: Степан Рудницький і Матвій Яворський; професори: Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, міністр освіти УНР Антон Крушельницький із синами… та сотні інших достойників з України. Тут кати НКВД розстрілювали по 200–300 людей на день. Вчені стверджують, що в ці страшні роки нації і народності імперії зла понесли такі непоправні генетичні втрати, які відгукуються в їх долі й до цього часу… Маємо пам’ятати: подібна практика кривавого сталінського режиму ніколи і ніде більше не має повторитися!
У Росії останнім часом, на превеликий жаль, намагаються не згадувати загиблих на Соловках та інших жахливих місцях сталінського ГУЛАГу. Але без пам’яті про тих, які страждали, не може бути нормального життя, неможливо виховувати дітей та будувати цивілізовані країни.
На жаль, ні минулого, ні цього року українська громадськість не має можливості відвідати місця, де упокоєні жертви тоталітарного режиму, й віддати останні почесті всім безвинно убієнним… Але ми продовжуємо збиратися в цей уже традиційний час і день Пам’яті по загиблих у Києві, біля Пам’ятного хреста, який встановлений біля Жовтневого палацу — місця катувань і розстрілів десятків тисяч українських громадян різних національностей і вірувань, котрі стали жертвами сталінських репресій… Незважаючи на нашу фізичну неприсутність у цей час у Сандармосі, ми в наших думках і душах перебуваємо поряд з усіма небайдужими громадянами з інших країн, Карелії та інших земель і міст Російської Федерації, які прибули в цей день вшанувати пам’ять загиблих від більшовицького терору. Тільки пам’ять про жертв сталінізму не дасть прорости зернам тоталітаризму, людиноненависництву, які зможуть привести до нових злочинів проти людяності!
У пам’ять про багатомільйонні жертви наших співвітчизників давайте разом будемо пильними, щоб не дати відродитися й поширитися у світі неокомуністичним, неофашистським, неонацистським та іншим тоталітарним режимам із людиноненависницькою ідеологією!
“Давайте припинимо вбивати один одного!”
Від імені членів товариства “Соловецьке Братство”:
Василь ОВСІЄНКО,
Григорій КУЦЕНКО,
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
