Різників О. Українські словогрона. Словогрона духу. — Одеса: Симєекс-принт, 2015. — 440 с.
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
кандидат філологічних наук, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
“Словогрона духу” — лише частина фундаментальної книжки, над якою одеський письменник-дисидент Олекса Різників (Різниченко) працював упродовж останніх сорока років. Його дипломною роботою в Одеському університеті була “Складівниця української мови”, 2003 року нарешті надрукована.
Сам автор зауважує: “Учні часто запитують — скільки слів у нашій мові? Та й кожен учитель-філолог задумується, чи можна “інвентаризувати” Дух? Чи можливо обчислити Мову? Чи припустимо її всю оглянути, сканувати? Подібно до того, як складають карту поверхні Землі? Роблять загальний план, потім детальніший, є плани кожного міста, кожної вулиці, садиби, хатини. Ні, таке здається неможливим.
Отакі питання і я ставив собі узимку-весною 1968 р., коли готував дипломну роботу “Складівниця української мови”. Дехто казав мені, що неможливо зібрати усі склади! Але я захистив диплом, маючи зібраних 7200 складів. Підсвідомо відчував, що не всі вони мною виявлені.
Через тридцять років віднайшлись чернетки дипломної, бо оригінал на кафедрі був пропав за час мого перебування у концтаборі (1971—1977 рр.).
І я взявся готувати “Складівницю…” до видання, маючи уже комп’ютер та “Інверсійний словник української мови” (К., “Наукова думка”, 1985, відповідальний редактор Степан Бевзенко). Цей словник додав мені чимало нових складів, особливо із закінчень слів. Та й саме набирання на комп’ютері давало унікальну можливість виявляти нові й нові склади, дивовижно легко вставляти їх на відповідне місце за алфавітом.
“Скла-дів-ни-ця…”, яку я таки видав 2003 року (Одеса, Друк, 220 сторінок), має уже 9620 складів. І до сьогодні я знайшов пропущених складів усього з десяток. Отже, неможливе виявилось можливим! Та ще так, що я зміг де-не-де проставити кількість (згідно зі словником!) окремих складів” (с. 8).
Самобутній поет і один із чільних представників української Одещини, Олекса Різників щойно опублікував книжку, в якій зібрано корені й “відкорінки” української мови, що стосуються царини духу. На друк іще чекають інші книжки цього автора, в яких зібрано слова, що стосуються певної частини українського буття. “Словогрона духу” — праця, яка поєднує копітку мовознавчу роботу з творчістю. Зрештою, у книжці представлено вірші самого О. Різниченка, його інтерв’ю (яке взяв письменник-побратим М. Суховецький) та статті мовознавчого характеру, причому не лише самого О. Різникова, а й В. Барсуківського,
А. Здорового, Я. Різникової (доньки письменника). Завершується видання чудовими віршами, які могли б стати основою сучасної концепції патріотичного виховання, яку готує Міністерство освіти і науки України. Олекса Різників — приклад невтомного борця за українське слово в місті, яке й досі лишається важливим на ідеологічній мапі “Русского мира”. Тому такі книжки цінуються особливо.
Мушу зазначити, що чимало епізодів із життя О. Різникова — свідчення незламності його позиції, яка передбачала патріотизм у найкращому і не викривленому розумінні. Це справжня любов до України і готовність пройти концтабори заради утвердження своєї української мови, якої митець не зрікся під пресом радянського терору. О. Різників у 1959—61 рр. був репресований за антипартійну листівку. Його “Словогрона духу” виходять в Україні через майже п’ятдесят років, саме тоді, коли Комуністична партія нарешті заборонена в нашій державі. Письменник любить свою землю і вже понад п’ятдесят років працює в царині руйнування імперсько-російських міфів. “Словогрона духу” завершуються знаковим малюнком, який відомий “мешканцям” фейсбуку. На лівому боці показано Десятинну церкву в Києві 996 року, Софійський собор у Києві 1011 року, Видубицький монастир 1070 року і Михайлівський Золотоверхий монастир 1108 року. А поряд — та сама незмінна картинка і в 996, і в 1011, і в 1070, і в 1108 роках. На ній Москва, а точніше лісові хащі, де сьогодні Москва; хащі, крізь які падають сонячні промені. О. Різників прагне
довести давність української мови, а отже, і українського духу. Звичайно, він письменник, який поєднує строгість і точність із відчуттям прекрасного, проте його мовознавчій прискіпливості та фаховій скрупульозності міг би позаздрити не один дослідник мови.
“Словогрона духу” — це стислий кореневий словник, що складається з 34 слів, які сам автор називає таблицею українськомовних елементів. До ключових чинників царини духу належать лексеми “Бог”, “творити”, “час”, “дух, душа”, “світ, світло”, “яр, ярило”, “небо”, “людина”, “жінка”, “чоловік”, “любити”, “віра”, “надія”, “жити”, “святий”, “слово”, “мова”, “знати” та багато інших. Кожний словоблок складається зі стовпчика дієслів, імен чоловічого роду, імен середнього роду, імен жіночого роду, прислівників та імен у множині, прикметників, дієприкметників тощо. Сам О. Різників вважає середній рід важливою особливістю української мови. Ця граматична категорія вказує на давність мови, позаяк у латиській та литовській мовах середнього роду вже немає. Середній рід утратила більшість мов, які вийшли з латини. Кожна підкатегорія має ретельний статистичний підрахунок. Крім того, особливістю цього “словника”, на чому зауважує і рецензент — професор
В. Таранець, показано, як ці корені і відкорінки функціонують у прізвищах, назвах населених пунктів та гідронімах. Для свого лінгвістичного дослідження О. Різників користувався базою одеського телефонного довідника. Усі словоформи підраховано максимально скрупульозно, що додає цій роботі справді мовознавчого характеру.
“Ще зі школи мене чарувала періодична таблиця хімічних елементів Д. Менделєєва. Звичайно, мова не хімія, не математика, але ж можна щось системне якщо не виявити, то вигадати!
Не скажу, що відразу мені зблис такий уклад-шик-ладування-схема, яку я зараз пропоную-представляю на суд читачів. Ще років два-три вона вимальовувалася, кристалізувалася. Особливо прислужилося мені вивчення у концтаборі в 1972—1977 pp. двох братніх чудових мов — литовської і латиської.
Коли я дізнався-усвідомив, що у них втрачено середній рід, який їхня прамова -пруська — мала, тоді згадав-співставив, що і всі романські мови втратили середній рід, який у латинській, їхній прамові, був у наявності (але вже починав утрачатися!), я зрозумів, що наявність-розвинутість у нашій мові середнього роду є нашим древнім багатством” (с. 16).
Безперечно, Одеса — зрусифіковане місто. Безперечно, і це розуміє сам дослідник, що результати було б важливо провести на основі прізвищ усієї Одещини, позаяк у них також в особливий спосіб зафіксована історія краю. Наразі ж О. Різників аналізує ту частину лексики, яку він умовно позначив як “духовну”. У цьому виданні вже подано розділи, які, напевно, матимуть розвиток і незабаром будуть надруковані у формі окремих книжок. Так, ідеться про дослідження анімалістичної лексики та репрезентації анімалістичних відкорінків (ведмідь, лев, вовк, заєць, лис), слів на позначення “війни” і “миру”, кольорових відкорінків тощо. Представлені розділи свідчать про перспективність роботи, яку вже понад 40 років провадить одеський письменник. Звичайно, у книжці наявні якісь огріхи, коректорський ґандж, десь варто було б розташувати слова за абетковим принципом (автор розташовує словогрона всередині розділу “Дух” за власним принципом, починаючи від найважливішого “Бог” і закінчуючи також, як на мене, не менш важливим поняттям “право”). Цікаво звернути увагу на цю еволюцію: як від Бога ми доходимо до важливої духотворчої субстанції права, принаймні Геґель був у цьому певний і прирівнював царину права до мистецтва і філософії.
Дослідження О. Різникова має і виховний компонент. Воно, безперечно, актуальне для впровадження у середній школі. Зрештою, ця книжка може і має бути доповнена численними прикладами, які б стосувалися аналогічних результатів у інших областях України. Автор зазначає: “Особливо — думаю! — багато додасться прізвищ, бо я користувався телефонним довідником лише міста Одеси, у якому до 200 000 прізвищ. Але ж у нас є 30 252 населених пункти, і в кожному може зустрітися прізвище, якого в Одесі нема. Тож чекаю листів на. адресу oleksariz@ukr.net” (с. 9). Доволі цікаво було б подивитися, як корелює концептосфера “духу” на сході і заході. Сьогодні Міністерство освіти і науки України активно запроваджує концепцію патріотичного виховання. Я не прихильник жодних ідеологічних “перегинів” в освіті, але немає нічого поганого в тому, аби нарешті зруйнувати ті негативні стереотипи, які учні мають стосовно України, “непрестижності” української мови, “провінційності” та “другосортності” української літератури. Саме в такому ключі важливо розбудовувати концепцію патріотичного виховання, щоб зримо показути, що українська мова порівняно з європейськими навіть на граматичному рівні має чимало прикладів свого давнього походження. Отже, вивчення української мови може допомогти зрозуміти і загальноєвропейські тенденції, зафіксовані в мові. Впровадження результатів цього дослідження на уроках української мови прищеплюватиме патріотичний дух і повагу до своєї давньої землі. Такі книжки — сила, що здатна зупинити війну, коли українська нація розумітиме свою мову і не зневажатиме її.
Словогрона побудовані так, що учитель-словесник зможе максимально легко показувати морфемний потенціал української мови, акцентуючи на особливостях словотвору. О. Різників добирає десятки прикладів слів із тими самими афіксами. Водночас цікавою є його увага до відкорінків. У такий спосіб автор називає слова без префіксів. “Родзинкою словогрон є те, що я роблю головною одиницею словника не просто слова, а частину слова без префікса, себто корінь, суфікси і закінчення. Називаю я цю частинку слова так: відкорінок” (с. 3). Саме їхню кількість він і прагне максимально точно підрахувати. Дослідник бере до уваги і діалектні форми побутування української мови, і соціальні діалекти, послуговуючись архаїчними словами та історизмами. Безперечно, ця книжка тільки б виграла від того, якби поряд із кожним словом було зазначено, наприклад, чи воно належить до діалектизмів. Проте різні фонетичні інваріанти, переконаний, викликатимуть жвавий інтерес в учнів, які можуть гратися зі словами, немовби з кубиками. “Словогрона духу” зримо показують, що мова — це система, яка має свої закони й закономірності. Ця книжка засвідчує морфемні багатства української мови і привчає учнів до розуміння мовотворчості як важливого процесу, який розвиває мислення і сприяє соціалізації. Автор добирає до кожного грона слів приклади з художньої літератури. Проте сам О. Різниченко — прекрасний поет, автор творів, які, на мою думку, досі не мали достатньої уваги. Дещо з доробку Різниченка є проривним для нашої літератури — скажімо, містерії “Бран”. У самому мовосвіті автора є чимало цікавих неологізмів, як “крізьчасовик” (український відповідник до назви машини для переміщення в часі). Поет — це той, хто живе в мові і хто прагне бути своєрідним деміургом. Поетичній творчості О. Різниченка притаманна значна кількість неологізмів.
Автор підкреслює: “Якщо відкорінки порівнювати з гілкою дерева, тоді префікси можна співставляти з пагонами або з листочками на тих гілочках. А й справді, якщо взяти будь-який самостійний відкорінок (бо є несамостійні, і про це пізніше), наприклад ХАТА, БИТИЙ, РУКАТИЙ, ХОДИТИ, ШВИДКО, САДИТИ, то вони є самостійними, самодостатніми словами, відкорінками своїх кущокоренів чи коренів-понять (нема терміна для їх означення!!!) Вони існують у мові й мовленні самостійно, легально, узаконено. До них мовець легко і вільно може додавати будь-які з притаманних даній мові префіксів: В-САДИТИ, ПО-САДИТИ, ПЕРЕСАДИТИ. Це додає відкорінку нових півтонів, нюансів, а то й інакших значень, легко зрозумілих українцю. Хоча префікси і видаються вторинними супроти суфіксів, але не завжди так воно є — деякі теж можуть докорінно змінювати значення пракореня, наприклад: ДАТИ і ПРОДАТИ, БИТИ і ПРОБИТИ” (с. 17).
“Словогрона духу” О. Різникова — це дороговказ для тих, хто хоче краще пізнати рідну українську мову і збагнути, що ця мова нічим не гірша за інші. Вона може бути мовою перекладу наукової і філософської літератури, мовою медіа (на жаль, в українському медіа-світі російськомовний сегмент значно більший за український). “Тепер учителеві набагато полегшено завдання. Почепивши на дошку збільшену ксерокопію потрібного Словогрона, він може починати вивчення його з учнями. Предметна розмова може тривати навколо кожного слова, кожного відкорінка. Учитель може з допомогою цієї Таблиці українськомовних елементів поглиблювати знання учнів Мови нашої. Але ж тепер є гарантія, що у запропоновану схему-систему-уклад Словогрон можна зібрати усі наявні слова відповідного кореня нашої Мови. Навіть прізвища, топоніми, ойконіми тощо. Гадаю, що досягнуто потрібної наочності Стислого Кореневого словника. Бо ж дуже легко тепер порівнювати словогрона різних коренів — неозброєним оком видно не лише їхню валентність, сполучуваність з різними суфіксами, а й, так би мовити, жіночність чи чоловічність даного кореня, дієвість чи прикметність… Приміром, ТУГІШАТИ, ТУГИЙ, ПОТУЖНИЙ має всього один іменник ч.р. ПОТУЖНИК, а дієслів — аж 10! Словогроно ХОТІТИ, ОХОЧИЙ має лише одного іменника чоловічого роду — ОХОТНИК, а ЖУРАВЕЛЬ, ЖУРАВЛИНИЙ чи КАЛИНА — не має дієслів. Втім не се головне! Головним є те, що нарешті ми бачимо усю кореневу родину, розмножену за тисячоліття існування нашої мови. Тепер можна перебирати кожне словечко, аналізувати кожен суфікс, вивчати енергетично-розумове поле кущокореня, бачити його валентність, порівнювати смислові поля між собою, наснаженість кожного словогрона енергетикою, корисною дією” (с. 22).
Певен, що величезна кількість досліджень у системі МАН може бути написана у розвитку того пошуку, до якого спонукає О. Різників. Зрештою, таку міні-енциклопедію українських відкорінків написала одна людина, а не співробітники відділів Інституту української мови НАНУ. І така праця спонукає до розмови про нові форми і методи викладання української мови (зокрема, ідеться про словотвір, лексику, курс історичної граматики). Ця науково-популярна міні-енциклопедія заповнює наявну досі прогалину: у нашій методиці викладання не так багато видань, які б по-сучасному пояснювали складні мовознавчі проблеми, ілюструючи теорії величезною кількістю живих і цікавих прикладів. “Словогрона духу” не лише оприявнення українського духу, закарбованого у прізвищах, гідронімах і топонімах, а й спосіб модернізації Одеси й Одещини, прищеплення на цих теренах українського духу, який протягом багатьох років був там небажаний і спотворений. Тому хочеться побажати, аби ця книжка знайшла вдячних учителів і дослідників, які колись підготують енциклопедію під назвою “Словогрона України”. Наразі ж “Словогрона духу” утверджують українську ідентичність і засвідчують лексико-граматичні багаства і давність нашої мови.
P. S. На завершення хочу запропонувати читачам своєрідну притчу чи міні-п’єсу про словогрона, яку Олекса Різників написав 4 серпня 2009 р. Цієї історії немає у книжці, про неї розказав автор словогрон. Мені ця історія видалась досить цікавою для ширшого оприлюднення.
“Письменник: Душа моя, вражена красою небес, очарована високостю і повільним обертанням Земної кулі далеко внизу, уважно слухала Ангела, який сяяв біля мене:
— Зараз тобі, душе, належить обрати Мову, якою ти будеш розмовляти, і Місце на Землі, де ти будеш мучитися…
— А чому мучитися?
— Подивись уважно на оці гори, ліси, степи, річки, яри, діброви, гаї…
Душа почула голос Господній: “вкраю я вам свого раю — там ліси, річки і степ без краю”.
— Де це? — спитала душа у Ангела.
— Так я і знав, що ти вибереш Україну, — сумно промовив Ангел. — А ти ще питаєш “чому мучитися?” Там зрозумієш. У земному житті, Душенько, усе врівноважене — поруч із Добром розкошує Зло… “Два кольори мої, два кольори: червоне — то Любов, а чорне — то Журба”.
— “Все шкереберть: і Правда, й Кривда, і біле й чорне, ніч і день”, — ще сумніше подумала душа моя майбутніми словами мого майбутнього вірша…
— Так я і знав, що ти вибереш цю мову, — ще сумніше подумав Ангел. — І чим більше Добра, тим більше Зла. Усе врівноважене… Що ж, покажу тобі твою Мову. Там, у вас, “коли побираються, себто, обручаються двоє, за руки беруться вони”, а батьки їхні їдуть до нареченої на оглядини. Покажу і я тобі багатства і розкоші твоєї майбутньої нареченої мови…
— А що, хіба є менш багаті і більш багаті?
— Так, як і все на земному просторі. Побачиш селища більші й менші, побачиш людей бідніших і багатших, виноградні грона великі й невеличкі. А ось твоя майбутня Мова у своїх розкошах. Дивись на цей Божественний Сад, дивись на ці стовбури Дерев-Понять, на їхні розгілля, на Словогрона…
І подивилася Душа моя на довжелезні грона слів, які звисають із розгілля Понять.
— Це Корінь-Поняття, а з кожного повиростали Слова, які ти мусиш колись вивчити, освоїти, привласнити. Вони не матеріальні, вони Духовні, вони опанують тобою, вони житимуть у тобі і у інших Душах, у Свідомості тих Душ… Оглядай, колись ти згадаєш оці оглядини, вони проснуться у твоїй Свідомості, і ти приручиш ці Словогрона, припнеш їх до сторінок, до аркушів паперу…”
