Громадські організації і українське громадянське суспільство

Володимир ФЕРЕНЦ,

м. ІваноФранківськ

В Україні зареєстровано безліч громадських організацій. Дивує те, що їхню діяльність досі регулює закон, ухвалений парламентом часів Януковича. Безумовно, він має чимало проблемних статей, які значно ускладнюють самоорганізацію українського суспільства і були призначені для безперешкодного впливу так званого “русского міра”. За законом, повноправними засновниками і членами громадських організацій можуть бути громадяни іноземних держав та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах. Поширені два погляди на роль громадських організацій. Перший — громадські організації повинні допрацьовувати там, де недопрацьовує держава і політики. Другий — повинні контролювати владу, запобігаючи корупції і ухваленню владою помилкових рішень та боротися із несправедливістю.

Однак проблеми громадянського сектора закорінені значно глибше. Суспільство, як і в часи СРСР, має майже незмінні хибні уявлення про роль громадських структур. Саме тому всі українські Майдани не змогли стати черговими сходинками на шляху розумної самоорганізації суспільства, а лише наблизили народ до потреби системної самоорганізації. Якщо б існували сильні громадські організації, підтримувані і фінансовані народом, для вирішення суспільних проблем не треба було б доводити народ до стану революції. На думку сучасних аналітиків, революції демонструють безсилля самоорганізації народу. В Україні справжні внутрішні процеси самоорганізації почалися лише після Євромайдану, продемонструвавши волонтерський рух і добровольчий самозахист від агресії. Є спроби створення громадських структур із метою контролю за діями влади і вирішення групових побутових проблем. Безумовно, це громадянська стихія, яка може з часом опинитися під контролем домінуючого класу, в руках якого є потужні інформаційнофінансові важелі маніпуляцією громадськими настроями.

Сучасний світ надто насичений інформацією і перебуває під системними впливами глобалізації та конкурентної боротьби, яка відбувається в царині суспільної свідомості. Від розвитку і притомності громадянського сектору тепер залежить реальна демократія, соціальна економіка і здатність народу захищати власні інтереси у світі. Тепер держави інфікуються вірусом корупції, їх заганяють у борги, захоплюючи соціальну економіку, і лише громадський сектор вважається надійною опорою суспільства, бо він і є активним суспільством. Україна має стільки проблем, що може сподіватися лише на пробудження автентичної громадянської активності. А для цього має діяти сучасна концепція самоорганізації з чітко визначеною поєднаною роллю громадських організацій, громад, структур самоврядування і політичних партій. При цьому всі структури громадянського суспільства повинні мати надійний правовий і конституційний захист від тиску владного і надбагатого класу та повинні керуватися єдиною, чітко сформульованою метою нації. Ця мета має щодня резонувати з метою життя переважної кількості громадян і жити в перспективі поколінь. Громадським організаціям необхідно позбутися впливу будьякої світової пропаганди і працювати винятково на реальні життєві та захисні потреби суспільства, хоч би проти цього кричала сусідня держава, так звана міжнародна думка чи світова мода. Якщо громадські організації будуть іншими, ними маніпулюватиме світ і будьхто з грошима, вони не допоможуть полегшити життя народу. Народ інстинктивно такі організації не фінансуватиме і не підтримуватиме активним членством. Судячи з того як українці підтримують громадські організації, можна зробити висновок — народних громадських організацій не так уже й багато. Їх надто мало, але їхнє число можна збільшити, якщо запровадити нову, сучасну концепцію самоорганізації, але це надто складно і для цього необхідна дорога і тривала просвіта в сенсі позитивної пропаганди. Така робота під силу тільки державній машині, але ж вона цього робити ніколи не стане, адже посилення самоорганізації суспільства реально загрожує меркантильним інтересам чиновництва та захланних скоробагатьків. Найкращий спосіб сформувати сильне громадянське суспільство — внести в Конституцію гарантії свободи самоорганізації за умови відповідності організованої громадської діяльності задекларованій меті нації, яку теж варто чітко сформулювати в Основних положеннях. Відповідно, діяльність усіх громадських структур, включно з політичними партіями, повинна регулюватися Законом про свободу самоорганізації громадянського суспільства або Громадянським кодексом самоорганізації. Не можна дочасно здійснювати асиметричні зміни Конституції на кшталт децентралізації чи стимулювання самоврядування зверху, коли не вирішені системні проблеми самоорганізації суспільства і створення громадських організацій та громад ще не стало живою потребою громадян, способом демократичного тиску на державу знизу. При цьому цей тиск не може бути примітивним контролем влади, а позитивноспрямовуючим тиском для досягнення мети нації. Кращим способом стимуляції конструктивної і цілеспрямованої громадської діяльності було б ухвалення розумного і прагматичного закону про громадські організації, які не повинні слухатися держави, а чути те, що хоче народ, спрямовувати державу на мету життя громадян, незважаючи на думку світу. Тому ухвалення прогресивного законодавства в царині самоорганізації суспільства — найважливіше завдання парламенту, первинніше аніж безконечна реформа державної машини і часткові зміни Конституції.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment